Читати книгу - "Червоний горобець"

маленького горобця, прямо з 60-х. Їм не подобається той рівень прогресу, який я показую в роботі з тобою. Вони хочуть почути, що я вклала тебе в ліжко.

— Тут я з радістю тобі допоможу, — сказав Нейт. Вона поглянула на нього й тихенько схлипнула.

— Жартуй і далі, — сказала вона. — Та подивимось, як ти сміятимешся, коли дізнаєшся, що я маю вивідати в тебе інформацію про твої колишні операції в Москві, про крота, з яким ти зустрічаєшся. Дядько Ваня прислав мене сюди стежити за тобою, перевірити, чи займаєшся ти операцією, чи активний, яким ти, власне, і був два тижні поспіль минулого місяця.

«Про крота, з яким ти зустрічаєшся?» — Нейт почувався, мов дитина, що стоїть біля колій, якими мчить вантажний поїзд, за кілька дюймів, і ось-ось його знесе. Він намагався не реагувати, але Домініка все прочитала на його обличчі.

— Я нічого не сказала тому слимаку Волонтову, — сказала Домініка. — Марта була ще жива. Вона знала, яке рішення я прийняла.

Нейт намагався зосередитись на її словах, одночасно міркуючи про близьку зустріч із МАРБЛом. Вони навіть не підозрювали про небезпеку. Рішення Домініки не звітувати, скоріше за все, врятувало йому життя.

— Відтоді, як я випадково зустріла тебе в басейні, я намагалася встановити дружні стосунки, — сказала Домініка. — Багато в чому ми взаємно робили одне й те саме. Я знаю, що ти намагався визначити мою слабкість, ujazvimoe mesto, як це англійською, вразливість? Твої чарівливі методи роботи привели лише до того, що ми проводили разом більше часу. Гадаю, це було частиною плану дядька Вані. Мене дивувало те, що я й надалі дозволяла опрацьовувати себе, позаяк — мене осінило — я справді хотіла, щоб ти продовжував. Мені подобалось бути з тобою.

Нейт сидів непорушно, все ще тримаючи її за руку. Господи Боже, вона обробляла його, як Ґейбл і припускав. СВР полювала на МАРБЛа. Слава Богу, вона вирішила саме так. «І, — подумав Нейт, — благослови, Боже, Марту, де б вона зараз не була».

Він розумів, що Домініка досягла критичної точки. Її безбарвний голос був дистилятом гніву, страху, її бажання атакувати. Після усіх цих слів він міг би завербувати її з головою. Настав неймовірно делікатний момент — або ж вона відступає і негайно йде геть, або ж приймає рішення стати джерелом ЦРУ.

— Домініко, — сказав він, — як я вже сказав, я хочу тобі допомогти. Я вже питав, що тобі потрібно. Що ти плануєш робити далі?

Домініка забрала свою руку, її щоки спалахнули рум’янцем.

— Я ні про що не жалкую, — сказала вона.

— Я знаю, — сказав Нейт. У кімнаті стояла тиша.

— То що ти робитимеш далі? — спитав він спокійно.

Здавалося, вона читає його думки.

— Ти дуже розумний, правда ж, містере Нєйт Неш? — спитала вона. — Я приїхала поплакатись на твоєму плечі, розповісти про свою місію, спрямовану проти тебе, сказати, що я тобі допомогла.

— Я дуже тобі за це вдячний, — сказав Нейт, не бажаючи показувати, яке неймовірне полегшення відчував. Та Домініка все одно бачила це на його обличчі.

— Але ти не просиш мене працювати з тобою, щоб помститися за Марту моєму дядькові чи Волонтову або спробувати реформувати мою любу країну.

— Я не маю казати тобі нічого такого, — сказав він.

— Звісно ж, не маєш, — відповіла вона. — Ти для цього надто обережний.

Нейт дивився на неї, не промовивши ні слова.

— Ти лише питаєш, що мені потрібно.

— Так, — сказав Нейт.

— Натомість скажи мені сам, що я маю робити.

— Гадаю, нам слід почати працювати разом. Викрадати секрети, — одразу ж відповів Нейт. Його серце вискакувало з грудей.

— Заради помсти, заради Марти, заради Батьківщини, заради…

— Ні, не заради цього, — втрутився Нейт. Йому згадалися слова Ґейбла. Домініка поглянула на нього. Його фіолетова мантія ширилась, мов промені світанкового сонця. — А тому, що це потрібно тобі, Домініко Єгорова, тому що це допоможе тобі втамувати свій внутрішній голод, тому що це буде щось твоє власне, раз і назавжди.

Домініка пильно на нього поглянула. Його широко розплющені очі не рухалися.

— Це дуже цікаво, — сказала вона.

***

«Найкраще вербування — це коли агент вербується сам», — казав його інструктор з Ферми. «Запам’ятай це — жодних сюрпризів, природний розвиток», — казав він. Що ж, це важко було назвати природним розвитком поетапного вербування. Нейтові здавалося, ніби він долає пороги четвертого рівня, сидячи у ванній.

Минула година, а Домініка досі не промовила: «Так, я буду цим займатися». Жоден агент не ухвалює рішення, просто поставивши підпис чи потиснувши руку. Натомість Нейт просто сказав їй:

— Яким би не було твоє рішення, обіцяю, ми працюватимемо в цілковитій безпеці, — що було стандартом при вербуванні агентів. Можна було казати це щиро, але всі — як агенти, так і оперативники — знали, що тривале виживання агента, особливо в Росії, малоймовірне. Проте цей коментар викликав необхідну реакцію.

— Для того, щоб виконувати свою роботу якісно, нам доведеться ризикувати. Ми обоє це розуміємо, — підступно мовила Домініка.

«Вона сказала “ми”», — подумав Нейт.

— І почнемо ми неспішно, обережно… якщо взагалі вирішимо почати, — сказав він.

— Саме так, — сказала Домініка. — Якщо вирішимо.

— І рухатись будемо так швидко чи так повільно, як захочеш ти, — сказав Нейт.

— Твоя сторона може на дозвіллі перевірити мою motivaciya. Якщо наша співпраця виявиться незадовільною, я тобі повідомлю й ми домовимось про okonchanie, про скасування наших відносин.

Безсумнівно, вони обоє добре зналися на вербувальній термінології СВР.

Вона пройшла першу стадію. Було вже пізно. Домініка підвелася й пішла по свій плащ. Нейт допоміг їй одягнутися, стежачи за її очима, за куточками її рота, за її руками. Невже все справді мало спрацювати? Якусь мить вони стояли, дивлячись одне на одного. Вона повернулась до нього на порозі, простягнувши руку. Він потиснув її і сказав: «Spokoinoi noci», на добраніч, після чого вона квапливо пішла, беззвучно спускаючись сходами.

***

Після того як Домініка покинула його квартиру, Нейт не спав, він записував усе, що вона йому розповіла. Він опирався ідіотському бажанню податися в посольство, розбудити всю резидентуру, почати строчити телеграми в штаб-квартиру. Вербування. Офіцер СВР, горобець, її дядько керує всіма операціями, всіма вбивствами. Це якесь шпигунське кіно, трясця. Він не міг дочекатися ранку, щоб прийти до резидентури.

Та згодом його піднесений настрій мов розчинився. Він крутився в ліжку, розкидаючи постіль. І те, що здавалося справжнім проривом, тепер викликало самі лише хвилювання. Він мав гарантувати безпечне вербування, упевнитись в її готовності; вона могла передумати, агенти часто так робили. Щойно вона опиниться в його упряжці, штаб-квартира дихатиме йому в шию. Яка її мотивація? Яка зарплатня? Який рівень доступу? Як це, вона не підписала угоди про нерозголошення? Все сталося раптово. Можливо, це провокація?

Результати. Вони чекатимуть на результати, і якнайскоріше. Спочатку вони запросять найкращу інформацію, яку тільки вона зможе дістати, а це буде небезпечно. Маленькі чоловічки в маленьких кабінетах з очима-намистинами захочуть упевнитись у її відданості. Такою буде перевірка, вони не заспокояться, доки її інформація не підтвердиться, доки вона сама не пройде поліграф. Варто натиснути на неї надто