Читати книгу - "Хірург"

що незграбно ступає по землі, де зневажають тих, хто каже правду». Він більше не міг думати про Ріццолі. Справа проти Пачеко розвалилася, і вони знову повернулися на початок – до полювання на безіменного злочинця.

Три зґвалтовані жінки. Це мало щось означати. Але як Хірург їх знаходив? Лише Ніна Пейтон заявила в поліцію про своє зґвалтування. Елена Ортіз і Діана Стерлінґ не розказували нікому. У них була особиста травма, відома тільки ґвалтівнику, його жертвам і медичним працівникам, які лікували їх. Але три жінки зверталися по допомогу до різних клінік. Стерлінґ ходила до гінеколога у Бек-Бей. Ортіз звернулася до лікарні «Пілґрім», а Ніна Пейтон – до жіночої клініки «Форест Гілз». Вони спілкувалися з різними лікарями, з різними медсестрами й адміністраторами, вони ніде не перетиналися.

Але Хірургу звідкись було відомо про травми цих жінок, його принаджував їхній біль. Маніяки і ґвалтівники обирають своїх жертв серед найвразливіших членів суспільства. Вони шукають жінок, яких можна контролювати, принижувати, які не лякають їх. А яка жінка може бути вразливішою за ту, що стала жертвою зґвалтування?

При виході з кабінету Мур затримався, щоб глянути на фото Стерлінґ, Ортіз і Пейтон, приклеєні до стіни. Три жінки, три жертви зґвалтування.

«І четверта». Кетрін зґвалтували в Саванні.

Він кліпнув, коли несподівано у нього перед очима з’явилося її обличчя, яке, хоч як йому не хотілося, він теж додав до галереї жертв на стіні.

«Чомусь усе повертається до тієї ночі в Саванні. Усе повертається до Ендрю Капри».

16

«Колись у самому серці Мехіко кров текла рікою. Під фундаментом нових будівель столиці лежать руїни Темпло Майор, великого храму ацтеків, що здіймався над стародавнім Теночтітланом. Саме тут десятки тисяч нещасних було принесено в жертву богам.

Того дня, коли я ступав тією, колись священною землею, мене здивувало і навіть трохи розсмішило, що поряд спорудили собор, де католики палять свічки й звертаються з молитвами до милосердного Бога. Вони падають навколішки на тому місці, де колись камені були слизькими від крові. Я прийшов у неділю, бо не знав, що цього дня вхід до руїн храму безкоштовний, і музей Темпло Майор заполонили діти, їхні голоси дзвінко відлунювали від стін. Мені начхати на дітей і той гармидер, який вони влаштовують. Але якщо колись сюди повернуся, більше не відвідуватиму музеїв у неділю.

Але то був мій останній день у місті, тому довелося стерпіти цей набридливий гамір. Я хотів подивитися на розкопки і побачити другу залу. Залу ритуалів та жертвопринесення.

Ацтеки вірили, що смерть необхідна для життя. Щоб підтримувати священну енергію світу, щоб запобігти катастрофі, щоб кожного дня на небі з’являлося сонце, богам треба приносити в жертву людські серця. Я стояв посеред зали ритуалів і розглядав у скляній вітрині жертовний ніж, який розрізав людську плоть. У нього була назва: „Tecpatl Ixcuahua“ – „Ніж із широким чолом“. Його лезо було зроблено з кремнію, а держак виготовлено у формі чоловіка, що стояв навколішки.

Як, дивувався я, хтось міг вирізати людське серце, орудуючи самим лише кремнієвим ножем?

Це запитання цілком поглинуло мене, коли я пізніше того дня прогулювався парком Аламеда Сентрал, не звертаючи уваги на малих шибеників, які пленталися за мною, випрошуючи монетки. За якийсь час вони втямили, що мене не розчулити карими очима й широкими усмішками, і відчепилися. Нарешті я отримав бодай трохи спокою – якщо таке взагалі можливо в какофонії Мехіко. Я знайшов кафе і сів за столиком надворі, потягуючи міцну каву. Я був єдиним відвідувачем, який у таку спеку зважився сидіти надворі. Я потребую спеки, вона заспокоює мою розтріскану шкіру. Я наче рептилія, що шукає гарячий камінь. Отож, того задушливого дня я попивав каву і думав про грудну клітку людини, ламаючи голову над тим, як найкраще видобути пульсуючий скарб, захований усередині.

Жертвопринесення ацтеків описувались як швидкі й майже безболісні для жертви, і саме це збивало мене з пантелику. Адже я знаю, як важко пробитися крізь грудину і роз’єднати кістки, які, ніби щит, захищають серце. Кардіохірурги здійснюють вертикальний надріз посередині грудної клітки і розрізають грудину навпіл за допомогою спеціальної пили. Асистенти притримують розрізані кістки, та й, крім цього, вони використовують різноманітні сучасні інструменти, що допомагають їм розширити поле діяльності. Усі ці інструменти зроблено з лискучої відполірованої сталі.

А жрець ацтеків, озброєний лише кремнієвим ножем, ніяк не зміг би скористатися такою методикою. Щоб розколоти грудну клітку, йому б довелося використовувати зубило, і жертва б, непевно, виривалася. Та ще й несамовито б кричала.

Ні, серце мали витягати якимось іншим способом.

Горизонтальний надріз, що проходив між ребрами? Ні, це теж досить проблематично. Людський скелет напрочуд міцний, і для того, аби розтягнути два ребра так, щоб між ними помістилася людська рука, потрібна неабияка сила і спеціальні інструменти. Може, спробувати спіднизу? Один глибокий поріз живота відкриє черевну порожнину, і жерцеві потрібно лишень просунути руку через діафрагму і вирвати серце. Ет, цей варіант спричинив би велику кровотечу, та ще й усі нутрощі вивалилися б на вівтар. Але на жодному різьбленні ацтеків не зображено жертви з петлями звисаючих кишок.

Книжки – це дивовижні джерела інформації: вони можуть розповісти вам що завгодно, навіть те, як з мінімальними зусиллями вирізати серце кремнієвим ножем. Я знайшов відповідь у книзі під назвою „Людські жертви та способи ведення війни“, що її написав професор (направду, сьогодні в університетах вивчають вельми цікаві речі) на ім’я Шервуд Кларк, з яким би я був дуже радий коли-небудь познайомитись.

Гадаю, ми могли б багато чого один одного