Читати книгу - "Автомобіль із Пекарської"

178
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 58 59
Перейти на сторінку:
останній день… ніч… що вийде. Агнеля осатаніла: «Моє! Не лізь! Хто ти взагалі така! Доношуєш за мною, прибираєш після мене, дмухаєш на мене! Дякуй Богові за честь!» – Дана схлипнула. – Знаю, вона перед тим нюхала той свій порошок… І все одно я зрозуміла, хто я для неї. Не подруга, не рівня. Служниця. Німа служниця. Слугуй та мовчи. Маска пасувала, – знову схлип. – Ми посварилися. І тоді я все вирішила. Вона задихнеться всім, на що каже «моє», вдавиться, нехай усі це бачать… Не могла спати. Пішки йшла тієї ночі через усе місто на Пекарську… Знала, де буде, коли їхатиме назад. Ви добре сказали, пане Кошовий. На якийсь час я стала нею. Її розклад – мій розклад. Її час – мій час… Дочекалася. Агнеля вирішила: я миритися прийшла… Має… Хай має…

Тепер вона вже ридма ридала.

Кошовому не треба було докладати великих зусиль, аби забрати ніж із її руки.

Все одно сам би випав.

Львів, жовтень 1911 року, вулиця Шевська

Правильно кажуть про смуги: після темної йде світла.

Для Клима Кошового жовтень як засяяв світлом, так і не вгавав. І найсвітліший момент – повернення Басі.

Викриття й зізнання Дани Лилик, особливо – обставини, котрі штовхнули її на вбивство, відразу стали сенсацією. Історія не сходила з усіх газетних шпальт, вона обговорювалася в усіх кнайпах, стала предметом запальних дискусій, а один літератор, близький до просвітницького руху, вже оголосив про намір писати спершу нарис, а тоді – цілу повість про трагедію української селянки у великому безжальному чужому місті. Його навіть попросили наперед утриматися від політичних висновків, він щось відповів про утиски на національному ґрунті, й дискусії спалахнули знову.

Але Климові до того вже не було жодного діла. Він зробив свою справу, Сілезький вийшов з Бригідок тріумфатором, та про всяк випадок забрався на якийсь час зі Львова. Про це сказав Єжи Тима, зустрівши ніби випадково Кошового на корзо [45] й нагадавши: вони квити, вже ніхто нікому нічого не винен. Пан Густав натякав ніби на грошову подяку, та нехай це лишиться натяком. Борг відпрацьовано, розійшлися миром.

Кошовий на те не зважав – того дня вперше після тривалої розлуки гуляв із Басею. Вона навіть не спитала, що то за пан так неввічливо покликав її супутника на пару слів. Уся була заклопотана новою роллю: розіграла цілу виставу, в якій Клим був винним у всьому, а вона милостиво дозволила йому просити в себе пробачення. Так, визнавала: помилилася стосовно тієї особи – Дану не називала навіть на ім’я, як, зрештою, й багато хто з колись близьких та добрих знайомих. Проте Клим сам повівся непорядно. Бася ж не чужа, міг би признатися їй, хоч натякнути – веде важливе розслідування, викриває злочинця, жахливого вбивцю, це ж так цікаво, інтригуюче, романтично. Через таку його поведінку Бася почувалася зрадженою, але так тому й бути: пробачає, готова укласти мир, хай знову царює кохання. Щоправда, поки повертатися до нього на Личаківську не збиралася. Вирішила, за її словами, потримати коханого на відстані, хай більше скучає та цінує.

Іншим променем світла на початку жовтня став пан Штефко.

Старий нотар заявив: більше не гнівається на свого працівника. Адже він не манкірував працею, а робив потрібну для суспільності справу – виводив на чисту воду вбивцю, допомагав поновити справедливість. Для правника не може бути нічого вдячнішого та достойнішого. І з огляду на це Степан Якович урочисто заявив: готовий почати клопотатися, аби незабаром передати панові Кошовому всю свою контору. Мусить діло до когось перейти, а Клим заслужив велику довіру.

Якщо все піде добре, до кінця року, а після Різдва – то вже напевне, він матиме, нарешті, невеличку власну справу.

Не зовсім вдячну. Але треба ж із чогось починати.

За цими роздумами Клима й застала Магда.

У конторі на Шевській вона з’являлася востаннє два роки тому, коли влаштувала скандал, відголосок якого долинув тепер. Вона розминулася із управителем Леона Радомського. Той, звісно, знав пані Богданович, привітався з нею, поцілував руку без жодного інтересу, ніби виконував необхідний та обтяжливий ритуал. Потому відразу відкланявся й вийшов. А Клим, підсунувши Магді стілець, не втримався:

– Ох, пані Магдо, щастить мені останнім часом.

– З чим привітати?

Вона витягнула з сумочки тонку цигарку, знаючи, що в приміщенні курять, і, отримавши дозвіл, вставила між губи і жестом попросила вогню.

– Пан Леон раптом вирішив віддячити. Коли ми зустрічалися за вечерею в нього, про щось таке говорив. Я не взяв до уваги.

– Дарма, Климентію. Цей чоловік – людина слова. На тому заробив свої статки. Без твердого слова й уміння дотримувати його – ніяк. Ну що, збагатилися? Маєте гроші?

– Можна й так сказати. – Кошовий і собі розкурив сигару. – Я не виконував для нього жодної роботи. Чесно кажучи, вся ця історія недобре тхне. Ви були при всьому, самі чули. Словом, я не вважаю, ніби мені хтось щось винен. Тим більше – батько Агнелі, якому я не поверну доньку. Навпаки, багато чого повилазило…

– Ви самі казали – пан Леон готувався до найгіршого. Тримає удар, зосередився на роботі, поринув із головою. Кажуть, розраду ніби дає молода коханка.

– Засуджуєте?

– Боже збав! Так що там, чим вас обдарували?

– Автомобілем, – розвів руками Клим. – Не повірите.

Магда завмерла з цигаркою в пальцях. Потім знизала плечима.

– Чому. Повірю.

– Прислав свого управителя з усіма потрібними паперами. Передає мені «даймлер» у дарунок. Що я з ним робитиму – поняття зеленого не маю. Навіть тримати нема де.

– За брамою. На Личаківській.

– Ви знущаєтесь, пані Магдо!

– Зовсім ні, Климентію. Навчитеся кермувати. Освоїте техніку. Почнете нове життя.

– Автомобілі – небезпечні. А нове життя в мене незабаром і так почнеться.

– Знаю. До вас повернулася кохана.

Кошовий підозріло скосував на Магду.

– Все ви знаєте.

– Львів – маленьке місто, Климентію. І коли якась людина, чоловік, стає знаменитим на все місто, він перестає належати собі. Читайте газети, пане Кошовий, я не надміру цікава. Розділ світської хроніки. Актриса Барбара Райська повернулася до відомого адвоката Кошового, який розкрив скандальне вбивство доньки мільйонера Радомського. Приблизно такий зміст.

– Дякую.

– Але є дещо, про що не пишуть газети.

– Пов’язане зі мною?

– Так.

– Натякаєте на щось незаконне, пані Магдо? Таємне?

Вона посміхнулася кутиком рота, докурила свою цигарку.

– Хтось стежить для вас за тією особою. Хтось робить ключі, ладні відчиняти потрібні замки. Маєте небезпечних знайомих, пане Кошовий.

– Я у Львові маю їх

1 ... 58 59
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Автомобіль із Пекарської», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Автомобіль із Пекарської"