Читати книгу - "Репортер"

підписане єпископом Нью-йоркським, одним кардиналом, 21 єпископом і 12 особами інших християнських віросповідань клопотання про припинення справи Бейліса і звинуваченні жидів у ритуальних вбивствах…»

Тиша в залі була напружена, пильна.

— А от позиція Леніна, висловлена ним у більшовицькій періодичній пресі: «Робітничий клас повинен протиставити своє переконання в необхідності повної рівноправності, повної й остаточної відмови від будь-яких привілеїв для будь-якої нації. Особливо ненависницька агітація ведеться чорносотенцями проти євреїв…»

— Сіоністи самі провокують єврейське питання! — пролунало з темряви.

— На початку століття про це вже писала наша чорна сотня: «Саме жиди провокують погроми, щоб шкодити престижу імперії!» Гітлер підтверджував у своєму заповіті, що не він і його кліка розв’язали війну, а «світове єврейство»… А от що писали в журналі Володимира Галактіоновича Короленка «Русское богатство»: «Російські громадяни зрозуміли, що неправда й зло, викриті на процесі Бейліса, — це загальноросійська неправда й зло, зрозуміли, що російський націоналізм є загрозою всій російській громадськості, зрозуміли, яку безборонну, дику, темну Росію готує націоналізм для росіян… Можна думати, що нинішній російський націоналізм — і коли буде мертвий — не очиститься від ганьби, якою вкрив себе…»

— Так паплюжать наш народ агенти ЦРУ! — голос був лютий, пирскаючий, істеричний.

— Ви звинувачуєте російського дворянина Єлпатьєвського в тому, що він агент ЦРУ? — спитав я. — Вийдіть на сцену, відрекомендуйтесь, і я подам на вас у суд за публічну образу вітчизняного письменника.

Мовчання. Напружена тиша.

— Виходьте, виходьте! Боїтесь?! Ідіть на сцену…

На сцену ніхто не вийшов, хтось вислизнув із залу.

— Запитання до присутніх, — вів далі я. — Чи варто було нам узагалі воювати проти Гітлера, товариші? Давайте проголосуємо!

— Не провокуйте! — не стримавшись, вигукнув Тихомиров. — Ніхто не забутий і ніщо не забуто!

— Якщо ніхто не забутий і ніщо не забуто, тоді чому в планах вашої «Старовини» немає жодного заходу, присвяченого революції? Чому ви не скликали екстреної наради, коли країна дізналася про недавню наругу над солдатськими кладовищами?! Чому з дванадцяти запланованих зустрічей лише одна присвячена героям Вітчизняної війни?! Найлегше заробити дешевий авторитет — Гітлер учив цього, — обвинувачуючи в усіх вадах масонів та євреїв. Але ж чесніше й патріотичніше розібратися в причинах нашого відставання, вивчаючи власні помилки, дурість, боягузтво, некомпетентність! Іспанія — в ім’я боротьби за чистоту крові і віри — спалила сто тисяч євреїв за наказом святої інквізиції, а решту, разом з арабами, вислала з королівства. Ну й що? Допомогло це країні? Аж ніяк! Навпаки, відкинуло на століття назад, бо талановиті арабські математики і єврейські ремісники були змушені покинути свою батьківщину — пряме відкачування мозку й рук, зрада інтересів іспанського, саме іспанського народу. А скільки талановитих людей залишило російську імперію після кишинівського погрому?! А як багато втратили німці, коли Гітлер вигнав з рейху Альберта Ейнштейна і Еріха Ремарка, Томаса Манна і Брехта?! А думаєте, провокаційний розстріл «радянського антифашистського єврейського комітету» в сорок дев’ятому році минув безслідно?! А справа «лікарів-убивць» у п’ятдесят третьому?! Треба називати речі своїми іменами і не змішувати причину з наслідком! Ленін недаремно вважав національне питання одним з найважливіших у нашій багатонаціональній республіці! Почати можна з євреїв — уже звикли до цього, — але ж це, як полум’я, перекинеться і на естонців, і на киргизів! Шовінізм, як і націоналізм, — це динаміт, підведений під наш основний державний фундамент.

І тоді в залі зааплодували; але хтось усе-таки викрикнув:

— Не відходьте від теми: масонство, сіонізм, їхні злочини проти російського народу!

Ну й голос, ну й зла в ньому; може, ці люди хворі? Ні, зовсім ні; вони одержимі ідеями Пуришкевича і генерала Власова; навіщо брешемо самі собі, мовляв — параноїки; політика страуса?

— Ваші оратори говорять по чотири години. Я виступаю дванадцять хвилин. Ви ж піклуєтесь про демократію, дайте мені довести до кінця те, що я хочу сказати… Отже, про масонів і сіоністів… Про їхні злочини проти нашого народу… Питання на кмітливість: хто в цьому залі згоден з тим, що суспільству потрібна конституція, тобто гарантії? Давайте проголосуємо!

Кілька чоловік рук не підняли — з цими ясно.

— Більшість — за. Правильно? То хто ж, починаючи з розстрілу на Сенатській площі, виступав проти гарантій для народу? Масони? Чи абсолютистська російська монархія?! Хто саджав у тюрми тих, що вимагали скасування рабства в Росії? Таємничі масони? Чи реальний цар? Хто боровся за судову реформу, за суд присяжних? Цар? Ні, за це він також саджав! Хто говорив, що Росія — катівня совісті, думки і вчинку? Масони? Ні, Лев Толстой у своєму зверненні до царя! Цілий рік тероризували людей чутками про чергову масонсько-сіоністську змову проти країни, розповідаючи про «диверсію» в Чорнобилі. Диверсія? А чи не обломівське нехлюйство, бюрократизм і безвідповідальна некомпетентність тих, хто стояв на чолі атомної станції?! Адже був суд, відкритий суд, — чому мовчимо про це?! Хочемо вигородити дурнів і негідників, що не вміли працювати, зваливши вину на містичних ворогів?! Але ж це й є справжній злочин проти нашого народу, який щедрий на таланти! Тільки таланти чомусь скніють, а спритні бюрократи захоплюють командні посади! Ми коли-небудь — відверто й вимогливо — піднімали питання про необхідність проведення фестивалю мистецтва Росії у Москві?! Пропонували створити Академію російської мови й культури? І з другого боку, аналізували, які прибутки відраховує в наш загальнодержавний бюджет Україна: сталь, хліб, верстати, Чорноморське узбережжя?! А скільки приладів, машин, риби, радіоприймачів дає Латвія?!

— Ви відходите від теми дискусії! — викрикнув той самий істеричний голос. — «Масонсько-сіоністська змова проти російського народу»! Про це й говоріть!

— Якщо нас серйозно тривожить доля нашого народу, почнемо з того, щоб у дитячих будинках перестали бити дітей! І не крали в них ту, що їм дають — хоч і копійчану, — їжу! Якщо ми серйозно занепокоєні долею народу, будемо боротись проти тих адміністративних виродків з виконкомів, прокуратур, міліції, які забороняють людям працювати на рідній землі, вирощувати помідори, яблука, картоплю, штрафують їх за це, саджають у тюрму, паплюжать у пресі! Якщо ми занепокоєні долею народу, то давайте поцікавимося становищем у клініках: чому сестра не подасть хворому ліків без того, щоб їй не віддячили? Масонка вона? Сіоністка?! Ні, вона копійки одержує, а на ній п’ять палат, ось у чому річ! Духовність духовністю, а від заробітної плати нікуди не дінешся: щоб купити дітям том «Російських казок», потрібні гроші, та ще й немалі!

— Ви говорите, як західний прагматик: «гроші», «гроші»! Це чуже нашому духу! — знову долинуло з темряви останніх рядів.

— А, пробачте, за хліб ви чим платите?! За черевики?! Духом? Чи карбованцем?