Читати книжки он-лайн » Публіцистика 📰🎙️💬 » Твори у дванадцяти томах. Том дванадцятий

Читати книгу - "Твори у дванадцяти томах. Том дванадцятий"

164
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 56 57 58 ... 186
Перейти на сторінку:
я хочу вислухати тебе.

— О, Царице Мрій! Хіба ми не стратимо цих людей так само, як завжди робили з усіма приблудами? Збентежений люд не довіряє моїм словам і чекає присуду від тебе.

— А на твою думку, їх треба вбити?

— Я гадаю, що так. І сподіваюся, ти ухвалиш мій вирок.

Цариця глянула в обличчя бранців. Торес викликав у неї тільки жаль. Кинувши оком на Леонсію, вона насупилась, глянувши на Генрі, завагалася. На Френка Цариця дивилася довго, з виразом глибокої ніжності, — так принаймні здалося обуреній Леонсії.

— Хто з вас неодружений? — несподівано спитала Цариця. — Зрештою, — додала вона, — я й сама знаю, що ви всі неодружені. Чи добре це, — раптом повернулась вона до Леонсії, — коли жінка має двох чоловіків?

Генрі й Френк не могли стримати усмішки, почувши таке безглузде й недоречне запитання. Та Леонсії воно не здалось ані безглуздим, ані недоречним, і щоки її знову почервоніли з гніву. Вона збагнула: перед нею справжня жінка, яка й поведеться так, як жінка.

— Ні, недобре, — чистим, дзвінким голосом відповіла вона.

— Дивно, — уголос міркувала Цариця, — дуже дивно. І несправедливо. Коли на світі однакова кількість чоловіків і жінок, то в кожної жінки повинен бути один чоловік. А то якась інша жінка не матиме жодного.

Вона ще раз узяла порошку й висипала його в чашу. Знову знялася хмарка диму і поволі розтанула над посудиною.

— Свічадо Світу скаже, що нам робити з полоненими, — звернулася Цариця до жерця.

Тільки-но вона схилилася над чашею, як їй сяйнула нова думка. Широким порухом руки вона запросила всіх глянути в чашу.

Подивімося всі разом, — сказала Цариця. — Я не обіцяю, що ми побачимо те саме. Я навіть не знатиму, що вам доведеться побачити. Кожен бачитиме те, що стосується його. І ти, жрече, також підійди.

Чаша, що мала шість футів у прогоні, до половини була наповнена якимось незнаним рідким металом.

— Він скидається на живе срібло, хоч це щось інше, — пошепки сказав Генрі Френкові. — Я зроду не бачив такого металу. Здається, він розтоплений.

— Ні, він зовсім холодний, — пояснила англійською мовою Цариця, — і водночас розпечений. Помацай чашу зовні, Френку.

Френк без усякого вагання слухняно приклав долоню до жовтого боку чаші.

— Вона холодніша ніж повітря в кімнаті, — підтвердив він.

— А тепер дивіться! — вигукнула Цариця, кидаючи в чашу ще трохи порошку. — Це вогонь, хоч він і холодний.

— Це порошок, що запалюється від тепла в ньому самому, — пояснив Торес, шукаючи чогось у кишені піджака. — А ось це не горітиме, — запевнив він, простягти над чашею руку, де були кришки тютюну, зламаний сірник та клаптик матерії, і намірився вже вкинути все те в чашу.

Цариця кивнула головою й усі побачили, як це сміття впало на поверхню плину, відразу взялося димом і розвіялось у повітрі, не лишаючи по собі й попелу.

— А чаша все-таки холодна, — промовив Торес, як і Френк, помацавши чашу.

— Встроми туди пальця! — запропонувала Торесові Цариця.

— Не встромлю, — відповів той.

— І добре зробиш, — похвалила вона. — Якби ти встромив його, у тебе стало б на один палець менше, ніж ти маєш. — Вона підкинула ще порошку. — А тепер дивіться всі, і кожен побачить те, що йому судилося.

Так і сталося.

Леонсії випало побачити океан, що відділяв її від Френка. Генрі вздрів, як вінчалися Цариця й Френк, і церемонія ця була така кумедна, що він тільки наприкінці зрозумів, що то вони беруть шлюб. Цариця побачила себе у великому будинку: вона стояла на сходах і дивилась на розкішно вмебльовану кімнату, у якій Френк, якби він міг бачити те, що й Цариця, впізнав би батькову бібліотеку.

А поруч із собою вона побачила Френка, що обіймав її за стан. Френк побачив тільки одне, і це страшенно збентежило його. То було Леонсіїне лице — непорушне, мовби мертве, а з чола між очима у неї стирчав гострий ніж. Правда, кров не точилася з тієї глибокої рани. Торес угледів початок того, що, як він знав, мало бути його кінцем, перехрестився й відступив від чаші, не схотівши дивитись далі. А жрець Сонця побачив привид свого потаємного гріха, обличчя і постать жінки, через яку він порушив свою обітницю, і обличчя й постать дівчинки у Великому Домі.

Коли привиди затьмарились і всі, наче змовившись, відійшли від чаші, Леонсія обернулась, блиснувши очима, немов тигриця, і гукнула Цариці:

— Бреше твоє Свічадо І Твоє Свічадо Світу бреше!

Френк і Генрі, все ще під впливом прикрого враження від побаченого, були здивовані таким вибухом гніву. А Цариця лагідно відповіла Леонсії:

— Моє Свічадо Світу ніколи не казало мені неправди. Я не знаю, що саме ти побачила. Але то правда.

— Ти — потвора! — скрикнула Леонсія. — Ти погана, брехлива відьма!

— Ти й я — жінки, — лагідно заперечила Цариця, — а, бувши жінками, ми не можемо знати самих себе. Нехай уже чоловіки вирішать, чи я брехлива відьма, чи жінка із звичайним жіночим серцем, спраглим кохання. А тим часом ми, як кволі жінки, повинні підтримувати одна одну.

— А тепер щодо присуду, — звернулася Цариця до жерця. — Ти, як жрець бога Сонця, знаєшся краще, ніж я, на всіх старовинних законах та правилах. Ти більше за мене знаєш, хто я і як я тут опинилася. Ти знаєш, що завжди від матері до дочки і через матір і дочку твій люд передавав і беріг таємницю цього дому, в якому живе Цариця Мрій. Прийшов час, коли ми мусимо подбати про майбутні покоління. До нас зайшли чужинці, і вони неодружені. Треба призначити день шлюбу, якщо наступне покоління хоче мати й собі Царицю Мрій. Час настав, потреба відчутна, і можливість у нас є. Я питалася у видив, і вони навіщували мені, що я маю одружитися з одним із цих чужинців, якого призначено мені ще перед початком світу. Мій вирок такий: якщо жоден з них не захоче одружитись зі мною, ти пожертвуєш їхню теплу кров на вівтар Сонця. А коли один із них одружиться зі мною, вони всі лишаться живі і дальшу долю визначатиме їм час.

Жрець Сонця, тремтячи з гніву, спробував протестувати, але Цариця спинила його:

— Годі! Ти керуєш тут тільки завдяки моїй підтримці. Якби я звеліла народові… та ти й сам добре знаєш. Адже помирати не дуже приємно.

— Ну, хто з вас ладен побратись зі мною? — удалась вона до трьох чоловіків.

Всі ніяково дивились один на одного й ніхто не відповів.

— Я ж бо жінка, — піддражнила їх Цариця. — Невже

1 ... 56 57 58 ... 186
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Твори у дванадцяти томах. Том дванадцятий», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Твори у дванадцяти томах. Том дванадцятий"