Читати книгу - "Фауст"

class="empty-line"/>

Форкіада

Подайте око, сестри, хай спитає,

Хто це в наш храм зухвало так вступає.

Мефістофель

Добродійки! Дозвольте підійти

І в вас благословенства засягти.

Хоч я немов на чужині знаходжусь,

А вам далеким родичем доводжусь.

Вже бачив я усіх старих богів,

І Рею, й Опс поклоном я почтив,

І навіть Парок, теж дочок Хаоса,

Мені зустріть недавно довелося, —

Але скажу, ніхто не рівня вам;

Я захвату словами не віддам.

Форкіади[84]

Цей дух говорить ніби щось тямуще.

Мефістофель

Дивуюсь я лиш одному — чому ще

Поет ні жоден вас не оспівав?

Зображень ваших теж я не видав,

А вас різець не згірше міг би вдати,

Як ті Венери, Гери та Паллади.

Форкіади

Занурені у ночі самоту,

Не думали ми втрьох про славу ту.

Мефістофель

Авжеж, ви живете собі самітно,

Нікого вам, нікому й вас не видно.

Та краще ж інше місце вам обрать,

Де розкіш і мистецтво вдвох царять,

Де що не день різноманітних кроїв

Із мармуру увічнюють героїв,

Де…

Форкіади

Замовчи! Не спокушай дарма!

З усього того нам пуття нема…

В пітьмі ми зроджені, споріднені пітьмі,

Ніхто не знає нас — хіба себе самі.

Мефістофель

То байдуже! Ви ж можете на пробу

Другому передать свою подобу.

Одне в вас око, й зуб один на трьох,

Та суть трійну вмістили б ви і в двох, —

Це повністю в міфологічнім дусі;

А в третю я на час який вселюся.

Чи згодні ви на те?

Одна

Ну, сестри, як?

Інші

Аби без ока й зуба — хай і так.

Мефістофель

Позбавитись найкращої оздоби —

Не буде досконалої подоби.

Одна

Ти з двох очей одно собі заплющ

Та ікло з рота вискали чимдужч, —

І, в профіль глянуть, будеш акурат

На нас похожий, ніби рідний брат.

Мефістофель

Я рад! Хай так.

Форкіади

Хай так!

Мефістофель

(як Форкіада у профіль)

Я мов картина —

Хаосова улюблена дитина!

Форкіади

Тут троє нас — і всі Хаоса діти.

Мефістофель

Пошився я — ганьба! — в гермафродити.

Форкіади

На нову трійцю просто глянуть любо —

Тепер у нас два ока і два зуби.

Мефістофель

Всіх поглядів я мушу уникати,

Хіба піду в аду чортів лякати.

(Пішли геть).

Скелясті затоки Егейського моря

Місяць підбився в зеніт.

Сирени

(лежать по скелях, співають у супроводі флейт)

Як тебе колись, бувало,

З неба зводили зухвало

Фессалійські чарівниці, —

То й тепер поглянь, царице,

З пітьми ночі вниз на хвилі,

Млистим блиском заяскрілі,

І осяй в'юнкий народ,

Що вигулькує із вод.

Ми у тебе служба пильна,

Будь же, Луно, нам прихильна!

Нереїди і тритони

(як морські дивогляди)

Залунали дзвінко тони

На усі морські затони,

Добриніли аж до дна…

Ми покинули глибини,

Захист наш од хуртовини,

Зве нас пісня чарівна.

Для врочистої нагоди

Повдягали ми клейноди —

Злото, перли, самоцвіти

І намисто коштовите,

Безліч рідкісних окрас…

Ви скарби ті наспівали,

Як мандрівців чарували, —

Все те маємо од вас.

Сирени

Знаєм ми, що в синім морі

Риби грають на просторі,

Ходять вільно вшир і вглиб.

Ви вдягли коштовні шати,

Тільки ми б хотіли взнати,

Що значніші ви од риб.

Нереїди і тритони

Щоб ті сумніви розбити,

Нашу вищість появити

Вже й раніше ми могли б.

Браття, сестри, нумо, швидко,

Попливімо — буде видко,

Що значніші ми од риб.

(Пливуть геть).

Сирени

Де й ділися вмить!

їх рій в Самофракію мчить,

І вітер сприяє плавбі.

Чого ж то тягне так звірів

До царства величних кабірів?

Боги ті на всіх не походять,

Невпинно самі себе родять,

Незнані довіку й собі.

Стій на місці, стій,

Місяцю святий,

Щоб ще ніч потривала,

Щоб зоря нас не прогнала.

Фалес

(на березі до Гомункула)

Тебе я до Нерея поведу,

Уже його печера на виду.

Примхливий, впертий то старик,

На всіх і все бурчати звик,

І що не чинить людський рід, —

Усе йому не так, як слід.

Та він в майбутнє прозира,

Чимало робить і добра.

Тому-то в світі немала

Йому пошана і хвала.

Гомункул

Постукаймося, що б там не було!

Ачей вціліє і вогонь, і скло.

Нерей

Чи й справді людський голос я почув?

Одразу гнів у серці спалахнув!

Створіння ті богам рівнятись хочуть,

Хоч вище себе зроду не підскочать.

Мені б, як богу, вже спочить пора,

А все бажаєш доброму добра;

Та всяк, нарешті, власним робом ходить

І тим нанівець всі поради зводить.

Фалес

А все ж тобі звіряємося ми,

Ти, мудрий діду, нас напоуми!

Цей вогник-чоловічок буде рад

Послухатись у всім твоїх порад.

Нерей

Порад! Чи з них було пуття в людей?

Розумне слово не для їх ушей.

Хоч своєум і напита біди,

Держиться він свого ума завжди.

Паріса ж я, як батько, всовіщав,

Щоб він чужої жінки не чіпав.

Як він зарвавсь до грецьких берегів,

Йому я все прийдешнє провістив:

Пожар, і дим, і звалища будов,

Жахну різню, пролиту морем кров,

Страшний суд Трої, ввінчений в піснях

Потомним дням на подив і на жах.

Та він не слухав осторог моїх,

Зробив як знав — і Іліон поліг,

Гігантським трупом в муках розпластавсь,

Орлам із Пінда на поталу давсь.

Та й Одіссею я прорік в свій час

Цірцеї хитрість, Поліфема сказ

І нерозсудливість товаришів…

А він таки по-своєму рішив!

По волі хвиль він довгий час носивсь,

Аж випадком в гостинний край прибивсь.

Фалес

Так, мудрецеві прикро все те бачить,

Та хтось колись за раду і віддячить,

А золотник удячності завжди

Переважа невдячності пуди.

У нас поважна справа, не дурниця;

Цей хлопчик хоче так як слід родиться.

Нерей

Найкращий настрій ви зіпсуєте!

Мені сьогодні в голові не те:

Дочок Дорід я в гості запросив,

До мене прийдуть грації морів.

І