Читати книгу - "Мелодія кави у тональності кардамону"

від будинку — там, де щільніше росли дерева і глибшою була тінь від них.

Підібравши спідниці й намагаючись обминати калюжі, Анна теж пірнула в рятівну напівтемряву дерев. З гілок стікали дощові краплі, а ноги відразу промокли в невдало вибраному взутті, проте вона бачила лише Адама.

— Я думала, ви не прийдете. Змокли?

Він заперечно хитнув головою.

— Перечекав зливу в Терези.

Розгублено усміхнувшись, Анна притиснулася щокою до його вологого від дощу сюртука і відчула, як її охоплює гаряча хвиля ніжності. Як добре, що Адам прийшов. Попри все, що сталося, попри те, що він має дружину та дітей, все одно любила його до божевілля. Не знала лише, чи зможе тепер бути з ним.

Адам обережно торкнувся губами її нахиленої голови і ледь відсторонився.

— Я забираю тебе до себе. Все одно тобі тепер не дадуть спокійно жити, а мій будинок уже добудований.

Анна підвела голову.

— Навіщо? Це неправильно. Я нікуди не піду.

Адам міцніше стиснув губи. Чи не вперше за час знайомства з Анною йому раптом здалося, що він не цілком контролює ситуацію. Чому вона так наполегливо відмовляє йому? Щось від нього приховує? Має свої плани?

— Я чимось тебе скривдив? — висунув він перше-ліпше припущення. — Тебе щось не влаштовує в наших стосунках? Шкодуєш, що приїхала сюди?

З острахом глянувши на нього, Анна заперечно хитнула головою.

— Ні, не шкодую, але аж так далеко я теж заходити не хочу.

Адам спохмурнів. Поведінка Анни дедалі дужче йому не подобалася. Він домовився з її вуйком, скорегував усі плани, занедбав маєток, втратив частину прибутку на продажах, а вона намагається втекти. Зрозуміла, у що вплуталася? Шукатиме собі чоловіка, за якого можна вийти заміж? Тереза відтепер теж захоче знайти їй нареченого. На свою голову зробив із Анни на диво вишукану панянку. Навіть сьогодні не раз і не двічі помічав, як на неї дивляться чоловіки. Візьмуть і без приданого. Здається, він іще матиме величезні проблеми з нею.

— То ти не підеш до мене? Так?

Дивився на неї так, ніби підозрював її в чомусь, і Анна, не витримавши, відвела погляд.

— Знаєте, я взагалі не розумію, навіщо тут стою. Я й без того сильно ризикую. Ще хтось із сусідів нас побачить. Я ліпше піду додому. Побачимося завтра вдень. Я прийду після полудня.

Хотіла розвернутися та піти геть, але Адам боляче стиснув її руку і примусив зупинитися.

— Маю досить твоїх примх. Ходімо вже. Заодно подивишся мій будинок і скажеш, що тебе там не влаштовує.

Здивовано глянувши на нього, Анна заперечно хитнула головою.

— Посеред ночі? Може, колись іншим разом? Навіщо так поспішати?

— Не буде іншого разу. Я не чекатиму. Все одно ти вже вийшла з дому і нічого не станеться, якщо ти підеш до мене… — Він невдоволено глянув на Анну. — Та чуєш ти мене чи ні?

Занепокоєно глянувши на вікна найближчого будинку, Анна знов перевела погляд на Адама. Чого він кричить? Таки підніме на ноги всіх сусідів.

— Не кричіть на мене… У мене і без того голова болить… І відпустіть руку, я сама піду. Пообіцяйте тільки, що це ненадовго.

Розділ 7

Усе ще відчуваючи у душі опір, Анна примусила себе не впиратися і майже спокійно пішла з Адамом на Хорунщизну. Не була тут півроку, але в темряві все одно не могла роздивитися, яким став будинок. Просто невиразна споруда на тлі нічного неба. Зрештою, що їй до того, як будинок виглядає тепер? Не збиралась затримуватися тут довше, аніж на декілька годин.

Зайшовши всередину, Адам запалив свічку і прикрив за собою двері. Полум’я свічки хитнулося, затремтіло, тіні на стіні вигнулися і завмерли.

Приречено зітхнувши, Анна зайшла до кімнати. Дивний сьогодні день, та й ніч не краща. Таки даремно вона сюди прийшла.

Щоб відволіктися від недобрих передчуттів, Анна спробувала роздивитися довкола. Щойно побудовані помешкання завжди здаються необжитими та пустими, і це — не виняток. Коли Адам замешкає тут разом із родиною, дім стане інакшим, а зараз йому бракує затишку та зворушливого безладу, який створюють довкола себе діти.

— Ви хотіли поговорити зі мною, — обережно нагадала про себе вона. — Я хочу повернутися додому ще до того, як розвидниться. Влітку ночі короткі.

Нічого не відповівши, Адам поставив свічник на стіл, стягнув із себе сюртук, камізельку, роздратовано шарпнув вузол краватки.

Піймавши його погляд, Анна не наважилася ще щось говорити. Здається, настрій у нього геть кепський. Нехай йому трохи перегорить. З досвіду знала, що в такі моменти Адама краще не чіпати. Зрештою, у неї сьогодні теж не найкращий настрій. Міг би її пошкодувати.

— Відчуваєш, яка тут задуха? — Адам розстебнув сорочку, підійшов до вікна і розчинив його навстіж. — Цілий день було замкнено. Нічого, зараз дихатиметься легше.

Він відійшов від вікна і зупинився навпроти Анни.

— Їсти не пропоную. Знаю, що не голодна. Кави теж не пропоную. Завтра нам рано вставати і треба виспатись. Хочеш вмитися перед сном?

Підвівши голову, Анна здивовано глянула на нього і не знайшлася з відповіддю. Чому він вирішив, що вона залишиться тут до ранку? Вони про таке не домовлялися.

— Про що ви хотіли поговорити? — Вона знов спробувала повернути розмову до попередньої теми. — У мене нема часу на дурні жарти.

Як на свій не надто добрий настрій, Адам підозріло спокійно сприйняв її зауваження.

— Помиляєшся, час у тебе є. Просто ти про це ще не знаєш. Я не обіцяв, що ти повернешся до пані Беати. Ночуватимеш тут, а завтра вранці я сам заїду до неї і поговорю про тебе. Заодно привезу твої речі. Витрачати десять років життя на очікування розлучення з Анелею я не хочу. Наразі мешкатимеш зі мною так, а потім подивимося, як усе це можна залагодити інакше.

Здивовано витріщившись на Адама, Анна аж задихнулася від обурення. Яке розлучення? Який переїзд? Він говорить про все це, як про доконаний факт. Залишилося хіба обговорити дрібні деталі та привезти речі.

— Щоб я тут залишилась? Та нізащо. За кого ви взагалі мене маєте? Зриваєте серед ночі з ліжка, вимагаєте якихось рішень, кудись тягнете… Я не залишусь тут.

Намагаючись не виказати роздратування, Адам схрестив на грудях руки. Сьогоднішні події і без того сплутали йому плани, а тут іще Анна демонструє свій норов.

— Слухай, якщо ти не збиралась залишатися, то якого милого погодилася прийти? Я, здається, зрозумілою мовою пояснив, чого від тебе хочу.

Анна зміряла його сердитим поглядом.

— Ви казали, що хочете поговорити зі мною… Ну,