Читати книгу - "Точка Обману"

Спокійно, немов розуміючи, що битву вже виграно, постаті зупинилися біля своєї найближчої жертви — непритомної Нори Менгор. Толланд, похитуючись, став навколішки і зиркнув крізь санчата на нападників. Вони теж поглянули на нього крізь химерні електронні окуляри. Схоже, вони втратили до нього інтерес. Принаймні поки що.

Дельта-Один не відчував ані жалю, ані розкаяння, дивлячись на жінку, що непритомно лежала перед ним на льоду. Його навчили виконувати накази, а не цікавитися мотивацією.

На жінці був товстий чорний комбінезон, а на лобі виднівся великий набряк. Дихала вона важко й уривчасто. Одна з крижаних куль поцілила в неї, і жінка впала, втративши свідомість.

Час було завершувати роботу.

Дельта-Один став навколішки над непритомною жінкою, а його компаньйони націлили свої гвинтівки на інші об’єкти — одним був невеличкий, теж непритомний, чоловічок, що лежав поруч на льоду, а другим — перевернуті сани, за якими ховалися ще дві жертви. Хоча підлеглі Дельта-Один могли легко їх прикінчити, бо ці троє були неозброєними і тікати їм не було куди, кидатися на них було б необачністю. Ніколи не розпорошуй своєї уваги, якщо в цьому немає крайньої необхідності. З супротивниками розбирайся окремо й по черзі. Як їх і було навчено, військовослужбовці підрозділу «Дельта» мали убити цих людей одного за одним. Уся хитрість полягала в тому, щоб на убитих не залишилося слідів, за якими можна було б визначити, від чого вони загинули.

Схилившись біля непритомної жінки, Дельта-Один зняв терморукавички і набрав жменю снігу. Міцно стиснувши жінку, він розкрив їй рота і запхав сніг у горлянку. Керівник групи поступово набив снігом рот Нори Менгор і запхав його глибоко в трахею. За три хвилини вона мала померти.

Цей спосіб убивства, винайдений російською мафією, називався «біла смерть». Жертва помирала задовго до того, як встигав розтанути сніг. Однак після смерті тіло залишатиметься теплим достатньо довго, щоб сніг розтанув. Якщо й виникнуть підозри, то все одно не залишиться явних слідів насильницької смерті. Навіть якщо хтось і здогадається, то це забезпечить їм додатковий час. А крижані кулі зіллються з довкіллям, набряк на лобі жінки спишуть на невдале падіння — що й недивно при такому сильному вітрі.

Решту трьох теж нейтралізують, а тоді уб’ють приблизно таким самим способом. А потім Дельта-Один навантажить їх трупи на сани, відвезе на кількасот ярдів убік, знову зв’яже їх страхувальною мотузкою і розкладе як слід. За декілька годин їх знайдуть замерзлими в снігу і вирішать, що загинули вони від переохолодження. Ті, хто їх знайде, здивуються, що загиблі збилися з курсу, але не здивуються, що вони замерзли. Утім, нічого дивного: ракети догоріли раніш розрахованого часу, погода була вкрай поганою, а загубитися і замерзнути на льодовиковому шельфі Мілна дуже легко.

Дельта-Один закінчив набивати снігом горло жінки. Перед тим як зайнятися рештою, він од’єднав від жінки страхувальну мотузку. Згодом він знову приєднає її, а зараз керівник групи не хотів давати тим двом, що ховалися за саньми, надію, що вони зможуть затягнути його жертву до безпечного місця.

Щойно Майкл Толланд став свідком убивства настільки жорстокого, що він і у своїх найкошмарніших видіннях побачити таке не зміг би. Відрізавши линву Нори, троє нападників узялися тепер за Коркі.

Треба щось робити!

Коркі опритомнів і стогнав, намагаючись сісти, але один із військовиків штовхнув його назад, на спину і буквально пришпилив руки Марлінсона до льоду своїми коліньми. Коркі скрикнув од болю, але цей крик негайно потонув у шаленому вітрі.

Ледь тямлячи себе від страху, Толланд знову почав нишпорити в розкиданому приладді. Тут має щось бути! Якась зброя чи знаряддя захисту! Щось та має бути! Але все, що він перед собою бачив, — це потрощене кулями устаткування для діагностики льоду. Позаду нього Рейчел, іще не повністю оговтавшись, намагалася сісти, спираючись на свій льодоруб.

— Тікай... Майку... Тікай!

Толланд поглянув на льодоруб у руці Рейчел. Його можна використати як зброю. Більш-менш. Майкл зважив свої шанси, якщо він нападе на трьох чоловіків з цим льодорубом, — то буде самогубство.

Коли Рейчел перекотилася і все ж таки примудрилася сісти, Толланд помітив позаду неї якийсь предмет. То був чималенький вініловий пакет. Молячи Бога і без надії сподіваючись, що там буде ракетниця або ж радіостанція, він проповз мимо неї і схопив пакет. Усередині Майкл знайшов великий, акуратно складений шматок поліетиленової плівки. Чорт, з неї — ніякого пуття. Толланд мав дещо схоже на своєму судні. То був маленький зонд, призначений для підйому на висоту корисного вантажу — метеорологічного устаткування, не важчого за персональний комп’ютер. Норин зонд буде тут абсолютно марним, особливо без резервуара з гелієм.

Слухаючи зростаючий шум — то Коркі боровся за своє життя, — Толланд відчув абсолютну й повну безпорадність, якої не відчував уже багато років. Повна розгубленість. Як і в кінофільмах, де часто перед очима приреченої на загибель людини швидко прокручується життя, у свідомості Толланда раптом спалахнули давно забуті картини його дитинства. Ось він пливе на яхті поблизу Сан-Педро, навчаючись старовинної забави моряків, яка називається «політ на вітрилі»: ти тримаєшся за вузлувату линву, що висить над океаном, і то занурюєшся у воду, то вистрибуєш із неї, розгойдуючись, немов хлопчик, котрий вчепився за мотузку церковного дзвона. І твоя доля залежить від напнутого вітром трикутного вітрила спінакер та примх океанського бризу.

Толланд миттю повернувся поглядом до зонда, який і досі тримав у руках, і здогадався, що то його розум не примирився з неминучою смертю, а навпаки — знайшов потрібне рішення. Ми полетимо на вітрилі!

Поки Коркі щосили боровся зі своїм убивцею, Толланд хутко зірвав із зонда футляр. Він не мав ілюзій стосовно того, що його план міг спрацювати лише за низки умов, але точно знав, що коли залишитися тут і нічого не робити, то це означатиме приректи всіх на вірну смерть. Толланд міцно стиснув складений зонд. Прикріплена до нього табличка попереджала:

ОБЕРЕЖНО:

НЕ ВИКОРИСТОВУВАТИ ЗА ШВИДКОСТІ ВІТРУ ПОНАД 10 ВУЗЛІВ.

До біса застереження! Міцно тримаючи пакунок, щоб той не розкрився раніше, Толланд підповз до Рейчел, яка сиділа, спершись на руку. Коли він примостився поруч, то помітив у її очах здивування.

— Тримай ось це! — гукнув Толланд.

Віддавши Рейчел зонд, він просунув призначену для корисного вантажу защіпку крізь один із карабінів на своїй «збруї». А потім перекотився на інший бік і просунув защіпку крізь карабін Рейчел.

Тепер вони удвох стали єдиним цілим.

Друзі