Читати книгу - "Українська дивізія «Галичина»"

другому етапі (28 липня - 29 серпня) з'єднання фронту форсували ріку Вислу, захопили й поширили мостовий причілок в районі Сандомира. Глибина наступу досягла 110 кілометрів". - М. А. Полушкин. На сандомирском направлении (ст. 17, 56).

[21] "Одночасно з розгорненням внутрішнього фронту створювався і зовнішній фронт оточення. Це осягалося рухом 1-ої ґвардійської танкової і 13-ої армій у напрямі Західнього Бугу, та 3-ої ґвардійської і 4-ої танкових армій на границі на захід від Бузька і в районі Ольшаниць". Кільце навколо брідського угрупування з амкнуто 18 липня 1944 року. "Німецько-фашистське командування вперто намагалося ударами з районів Сасова і Плугова прорвати кільце оточення і вивести свої війська на захід і південний захід. Проте кільце навколо ворожих дивізій щораз більше міцнішало. Сюди, крім з'єднань 13-ої і 60-ої армій, були введені 4-ий ґвардійський і 31-ий танкові корпуси. На шляхах відступу противника за короткий час були споруджені різні застави. Переправи через Західній Буг на північний захід від Деревлян зайняли частини 2-ої ґвардійської кавалерійської дивізії, а на південний захід - 71-ої механізованої бриґади і 50-ий самостійний мотоциклетний полк. Вихід ворога на південь загороджували частини 23-го і 15-го стрілецьких корпусів 60-ої армії, 91-ша самостійна танкова бриґада, підсилена дивізіоном 16-ої самохідно-артилерійської бриґади і полком 10-ої артилерійської винищувально-протитанкової бриґади 3-ої ґвардійської танкової армії. Відтинок фронту між Сасовом і Колтовом прикривав 6-ий ґвардійський танковий корпус".

"Під сильним ударом авіяції й артилерії, як також піхоти й танків противник був розчленований і поніс великі втрати. Район дій оточеного угрупування катастрофічно зменшувався: в кінці 21 липня середній радіюс його не перевищав 4 кілометри. Вся місцевість була під вогнем артилерії, мінометів, і навіть кулеметів".

"На наступний день була призначена вирішальна атака з завданням остаточного знищення ворога. Але він випередив наші війська, рішився на одчайдушну спробу вийти з оточення. Ранком противник силами до двох полків піхоти з танками, з підтримкою сильного вогню артилерії, зведеної в одну загальну групу, наніс удар в напрямі Княжого, вдаривши по частинам 4-го ґвардійського танкового корпусу. Не звертаючи уваги на великі втрати, гітлерівці йшли на пролом. Але танкісти стримали тиск ворога. В тому бою противник втратив останні 30 самохідних гармат і 4 танки.

"Перейшовши в наступ, наші війська закінчили розгром оточеного угрупування противника, а його рештки взяли в полон".

"Таким чином, 22 липня, через чотири дні після довершення оточення, брідське угрупування німецько-фашистських військ було цілком знищене. 340, 361, 349-та піхотні, 454-та охоронна, 14-та піхотна дивізія СС "Галичина", а також корпусна група "Ц" (три дивізійні групи) перестали існувати. У ході жорстоких боїв було знищено понад 30 000 вояків і офіцерів, 17 000 взято в полон. Наші війська захопили великі трофеї: понад 1 100 гармат і мінометів, 1 500 автомашин та іншої воєнної техніки".

"Велику ролю в тому відограла артилерія. Вистачить сказати, що для знищення оточеного угрупування тільки із складу 13-ої і 60-ої армій, було відряджено 11 полків дивізійної артилерії, 12 винищувально-протитанкових полків, 3 легких, 3 гавбичних, 2 гарматних і 4 мінометних полків, 2 гарматно-артилерійські бриґади з загальним числом понад 1 000 гармат і мінометів".

"Немале значення для знищення оточеного противника мала авіяція, яка під час 19-22 липня зробила 2 340 літако-вильотів, з них понад 1 200 - бомбардувальними і штурмовими літаками". - М. А. Полушкин. На сандомирском направлении (ст. 73-74, 79-80).

[22] Що відбувалося в той час на відтинку правого сусіда 13-го корпусу, 48-го танкового корпусу, пише генерал Ф. В. фон Меллентгін у своїй книжці "Танкові битви" в розділі "Оборона Польщі":

"О 8.20 годині 14 липня почався великий наступ. Червона Армія кинула в бій великі, як ніколи доти, маси людей і воєнної техніки, особливо тисячі літаків, які здобули цілковиту перевагу в повітрі. Початковий вогонь тривав одну годину, але був дуже сильний. Після нього слідували концентровані атаки в двох пунктах. О 9.30 годині стало ясним, що наші дві піхотні дивізії понесли великі втрати й не зупинять противника власними силами. Тому ми вирішили, щоб 1-ша і 8-ма танкові дивізії пішли у протинаступ".

"Генерал Бальк (командир 48-го танкового корпусу) зустрів нову кризу зовсім спокійно. Обидві танкові дивізії були передані під наше командування і ми були певні, що вони устабілізують прорваний фронт. Дія 1-ої танкової дивізії була виконана дуже докладно й вправно. Вона 15 липня вдарила на Оліїв і після важких боїв стримала росіян. Прорив було доконано на передбаченому пункті й тому також 8-ма танкова дивізія мала тільки дотримати наказу й піти раніше визначеним маршрутом через ліси. На жаль, її командир не виконав розпорядження і, щоб трохи виграти час, він вирушив битим шляхом Золочів - Озірна. Генерал Бальк спеціяльно заборонив користуватися цим шляхом, і його побоювання були цілком слушні. Росіяни заатакували 8-му танкову дивізію літаками на відкритому шляху й вона понесла дошкульні втрати. Довгі колони танків і машин загорілися й уся надія на протинаступ розвіялася. Галицька СС дивізія утримала резервові позиції в лісі, але її опір був незначний. Росіяни пройшли глибоко в тил на лівому крилі 48-го танкового корпусу".

"Тим часом 13-ий корпус на нашому лівому крилі опинився у важкій ситуації; росіянам вдалося його цілком оточити. На щастя, 15 1 16 липня 48-му танковому корпусові вдалося устабілізувати оборонний фронт і ми тоді могли дещо зробити, щоб допомогти нашим товаришам. 17 липня 13-ий корпус намагався пробитися з оточення на відтинку на північний схід від Львова й ми рішили зформувати ударну групу, щоб з ним з'єднатися. Генерал Бальк передав мені командування 8-ою танковою дивізією".

"Щоб не було непорозуміння щодо командування, я підпорядкував командирові нашого полку всі піхотні частини на цьому відтинку фронту впродовж ночі. Вдосвіта 18 липня я пішов на командний пункт цього полку разом з моїм командиром гарматного полку. По дорозі, на моє здивування, я зустрів нашу відступаючу піхоту, яка за півгодини мала йти в наступ. Я попрохав пояснення від командира нашого танкового полку й він признався, що дав наказ до відступу, щоб перед наступом перегрупувати свої сили. Я його негайно звільнив з командного посту, але шкоди, завданої невиконанням наказу, вже не можна було направити. Ми втратили цінний час, і, що більше, росіяни помітили наш відступ та негайно замінували нові поля і сконцентрували на цьому відтинку свої танки й артилерію. У таких обставинах я не мав вибору й мусів дати наказ припинити наступ…" - F. W. von Mellenthin, Major General. Panzer Battles. A