Читати книгу - "...I жодної версiї!"

По-друге: на початку дванадцятої ви знову копалися пiд дверима Журавля. Ви можете пояснити, що вiдбувалося? Нi. Мiсяць i трансцендентальнi сили, яких ви приплутали, тут нi до чого.

Павленко кусав губи. Обличчя його стало зовсiм крейдяне, i жилочка на щоцi дужче сiпалася. Здавалося, у душi його йде якась борня, i вiн то рветься щось сказати, то не наважується. Коваль, стежачи за ним, подумав, що людина й справдi не може втекти вiд самого себе, хоч як хитрує, пiд шкiрою вона все одно залишається тiльки сама собою.

Тим часом слiдчий Спiвак чекав, даючи Павленковi «дозрiти». Проте той так i не вiдповiв на останнє запитання Коваля.

— Гаразд, — сказав Спiвак, бачачи, що пiдслiдний нiяк не зважиться на вiдверту розмову. — Розглянемо ось такий факт…

Дмитру Iвановичу подумалося, що Спiвак зараз знову цiкавитиметься, чому на столi було поставлено не три, а тiльки двi кофейнi чашечки. Полковник вважав цю деталь несуттєвою. Звичайно, й вiн не був проти дрiбниць, якi потрапляють на очi пiд час розшуку та слiдства. Вiн так само уважно вивчав усi подробицi подiй, факти i фактики, якi згодом змогли б допомогти натрапити на докази. Але вiн вважав, що факти без характерiв — голi, а характери без фактiв — пустий дзвiн. Якщо ж при вивченнi характерiв виявляться факти, що випливають з них, то це iнша справа — такi факти допомагають вийти на шлях iстини. Тiльки тодi, коли деталi виявляються вплетеними у подiї, як тонюсiнькi розгалуження корiнцiв у цiлий кореневий вузол, що живить усе дерево, їх слiд брати до уваги. А iншi тiльки заведуть на манiвцi. Тому головним, на думку Дмитра Iвановича, завжди i у всiх випадках залишалася загальна концепцiя явища, а вивчення характерiв дiйових осiб трагедiї — єдиний шлях для виявлення тих фактiв, якi можуть стати доказами. Деталь — чашки, вiд якої хоче танцювати Спiвак, — на його думку, такою не була.

Пiд час минулої дискусiї iз слiдчим на цю тему вiн не хотiв загострювати розмову i посилатися на авторитети, хоч добре пам'ятав думку академiка Iвана Петровича Павлова, який казав: "Коли у головi немає iдей, очi не бачать фактiв".

Зараз Коваль таки не помилився у своєму передбаченнi.

— По-перше, чому Нiна Барвiнок поставила на стiл тiльки двi чашки? — питав Павленка Спiвак. — Ви захотiли кави? Так? А крiм вас, хто iще збирався пити? Нiна чи Журавель?

— Не знаю, — знизав плечима Павленко. — Може, собi не поставила.

— Не збиралася пити?

Науковець пильно поглянув на слiдчого.

Вираз обличчя Павленка говорив, що вiн дивується з такого безглуздого запитання, бо коли б i хотiв, все одно не мiг би вiдповiсти на нього: звiдки йому знати, збиралася Нiна пити каву чи нi?

— Тому що поспiшала додому, — сам вiдповiв слiдчий. — Поставивши чайник на плиту, а чашки на стiл, Барвiнок вiдразу пiшла. I, очевидно, у поспiху забула попередити вас про чайник. Чи не так?

Павленко мовчав.

— Адже вона вiдразу пiшла? I ви залишилися удвох з господарем квартири.

— Це не доведено, хто ранiше пiшов, — сказав Павленко. — I взагалi, ви нiчого не знаєте! — плачливим голосом додав вiн. — Менi не в головi був якийсь чайник. Я не знав, що вiн на плитi, я до кухнi не заходив…

— Неправда, знали, — втрутився Коваль. — Це ви попросили кави? Ви. Нiна Барвiнок пiшла на кухню, набрала у чайник води i запалила плиту, а на стiл перед вами i Журавлем поставила чашки…

— Я теж був напiдпитку. Не так, як Журавель, але все ж… I пiшов, не заглядаючи до кухнi.

— Ви сидiли у крiслi?

— Так.

— З вашою участю ми провели слiдчий експеримент i переконалися, як ви знаєте, що з того мiсця, де ви сидiли, добре видно плиту.

— Я не дивився на неї тодi, гори вона пропадом!

— Ви чекали кави. I вас мало б цiкавити, чи скоро закипить чайник.

— У людини, коли вип'є, швидко змiнюються бажання.

— Цiлком правильно. Крiм спраги…

Так, i Ковалю, i Спiваку було нелегко без переконливих доказiв. Це розумiли i вони самi, i, очевидно, пiдозрюваний.

— У вас немає i не може бути жодних доказiв, — повторив Павленко, — i усi вашi домисли, як кажуть, химинi кури… Так, так!

— Еге ж, — несподiвано погодився Коваль, вкрай здивувавши цим пiдозрюваного. — Прямих доказiв у нас немає. I навiть ваше зiзнання ще не приведе вас на лаву пiдсудних, якщо не знайдемо пiдтвердження вашої вини.

I Спiвак, i полковник чудово розумiли, що визнання не є "царицею доказiв", проте у даному випадку вони не могли без нього обiйтись i прагнули його мати.

— Саме так, — задоволене кивнув Павленко. — Саме так, — повторив вiн ущипливе, i жилочка на щоцi, яка уже перестала було сiпатися, ще раз смикнулася. — Якщо ви й виявили б на ручцi плити або на чайнику мої пальцi, то це теж не доказ. Я не раз i не два бував у Антона. Мiг коли-небудь i допомогти по господарству…

— Так, — погодився полковник, — на сьогоднi тiльки ми знаємо, що ви не захотiли виключити плиту, коли пальник залила вода. I ви прекрасно розумiєте: доти, поки це знаємо тiльки ми, слiдство офiцiйно звинуватити вас не може. Без переконливих доказiв ми поки що безсилi. Як вiдомо, згiдно з законом, усi сумнiви витлумачуються на користь пiдозрюваного. Але хочу, щоб ви знали i не обманювалися: я не заспокоюсь, поки не розшукаю доказiв. Якщо я не помилився у своїй пiдозрi, то повинен довести вашу провину в iм'я справедливостi вищого закону людського спiвжиття.

— Навряд чи коли-небудь знайдете такi докази, — похмурий вiдчужений погляд Павленка пожвавився. — їх неможливо знайти.

— Якщо помиляюсь — прийму будь-яке покарання. Але переконаний, що так не станеться, бо у мене, крiм окремих фактiв, ще є два серйознi спiльники.

Павленко здивовано глянув на полковника:

— Нiна?

— Нi, не Нiна. Злочин завжди залишає слiди. Навiть злочинна бездiяльнiсть. Це один наш спiльник, i ми знайдемо цi слiди, якi стануть доказами, а другий, — Коваль трохи затримався, — ваша совiсть…

Не чекаючи такого повороту, Павленко тепер не просто здивувався, а розгубився.

— Совiсть? — пробурмотiв. — Та яка ж може бути совiсть у мене, у вбивцi, як ви вважаєте? Але я не вбивця, зрозумiйте мене…

— Справедливiсть сьогоднi ще не перемогла i зло не покаране. Але все життя вас переслiдуватиме примара, спогад про злочин i страх. I ранiше чи пiзнiше ви не витримаєте: ваша совiсть подолає страх i примусить прийти i повинитися.

— Менi немає в чому винитися.

— Ну хоч би в тому, чого у той трагiчний вечiр о