Читати книгу - "Чорний альбатрос"

воно, щастя? І раптом із глибин пам'яті випливло знання. Щастя нікуди не поділося. Воно тут. Просто потрібно його розгледіти.

Марика згадала, який захват вона відчувала, побачивши хоровод планет на блакитному небі, хоча в неї не було причин для радості. Відтоді світ не змінився. Він не став гіршим. Просто вона забула, що щастя завжди з нею. Дівчинка почала воскрешати в пам'яті все гарне, що було в її житті. Вона подивилася на блакитне небо і яскраве, але не сліпуче сонце. Вона подумала про садівника і його чудесні квіти. Про Гліба й обручку на своєму пальці. Як не крути, а щось вона та значила!

Дівчинка машинально розгойдувалася, зовсім не думаючи про гойдалку. Вона й не помітила, як вона злітала усе вище й вище, і спохопилася, тільки коли вона знову на мить застигла у верхній точці. Марика розсміялася. Навіть коли гойдалка полетіла вниз, вона не засмутилася. Було не важливо, летить вона нагору чи вниз. Світ був так само щедрий і прекрасний, і кожна мить була наповнена польотом. Вона з подивом побачила білого голуба. Він ширяв навколо гойдалки.

Раптово Марика почула рокітливий голос.

— Ти розважила мене.

Голос був схожий на віддалені гуркоти грому й долинав неначе звідусіль. Його не можна було сплутати ні з яким іншим.

— Хронос, — видихнула Марика.

Розгойдування перед обличчям великого титана здавалося дитячою недоречністю. Дівчинка поспішно зіскочила з гойдалки. Голуб негайно сів їй на плече. Він був живим і відчутним. Його дотик додав Мариці хоробрості. Вона боялася поворухнутися, щоб не злякати легкокриле щастя.

— Тобі все-таки вдалося завести годинники, — сказав Хронос.

— Які годинники? — зачудувалася Марика.

— Байдуже. Не все доступне для розуміння людей. Головне, ти зробила це.

Марика озирнулася на гойдалку. Вона, як і раніше, продовжувала розгойдуватися подібно до маятника на годиннику. На мить їй здалося, що планети не стоять на місці, а повільно обертаються навколо сонця. Утім, можливо, це було лише оманою зору?

— Можеш повернутися додому. Ключ у тебе, — продовжував великий титан.

Голуб на плечі в Марики тихенько заворкотав, і вона негайно зрозуміла: варто випустити птаха щастя, як перед нею відчиняться всі двері. Марика розгубилася. Повернутися додому було так просто й так складно.

— Ти говорив, що двері у світ людей відкриються для трьох. Мої друзі вже повернулися до людей? — запитала вона.

— Ні.

— Що з ними станеться, якщо я піду одна?

— Щойно двері між світами зачиняться, Позачасовість перетвориться на хаос.

— Тоді я повинна їх знайти.

— У цьому немає необхідності. Вони незабаром будуть тут. Але, чекаючи на них, ти ризикуєш.

— Що ж, мені не вперше, — зітхнула Марика й посміхнулася голубові на своєму плечі.

Глава 23
Дзеркало

Троян і Прошка йшли мовчки. Їм не було про що говорити. Важкі часи подорожі й пережиті небезпеки не згуртували їх. Навіть спільність мети була лише примарою Насправді їхні прагнення були різними. Для Прошки повернення до людей означало зустріч із будинком і близькими. Трояна мало цікавили люди. Колишній чарівник відчував до них презирство, вони були лише цеглинками, з яких він збирався будувати свою імперію.

До чарівного дзеркала супутники йшли також із різним настроєм. Прошка сподівався, що дзеркало допоможе йому повернути колишній вигляд. За той недовгий час, поки він був старим, він багато про що передумав. Кажуть, із роками приходить мудрість. Прошка постарів відразу, але зрозумів головну істину. Не потрібно ремствувати на сьогодення, очікувати, що щаслива пора настане коли-небудь, варто цінувати кожну мить свого життя. Він би віддав усе, щоб повернутися в той момент, коли ще тільки збирався покинути будинок і вирушити на острів Гроз. Дурень! Він уявив, що, тільки ставши магом, можна знайти пошану й щастя. Він був настільки занурений у свою мрію, що не помічав простих радостей, які супроводжували його щодня.

Як часто люди в гонитві за жар-птицею гублять те, що насправді становить сенс їхнього життя, а потім розуміють, що жар-птиця була лише надувною качкою. Озираючись в минуле, Прошка з жахом усвідомлював, що придбав непрожиті роки й старечі хвороби, а втратив усе своє життя. Якби він одержав шанс почати все спочатку! Заради цього він був ладний розбити дзеркало чолом. Але якщо навіть дзеркало не допоможе? Що якщо, пройшовши крізь нього, він, як і раніше, залишиться старим? Прошка гнав сумніви геть, але в глибині душі час від часу пробирав страшок.

Трояна також долав страх, але іншого роду. Він не міг допустити, щоб Прошка побачив у дзеркалі його справжнє обличчя. З одного боку, було б кумедно подивитися, як витягнеться фізіономія в цього простака, коли він довідається, що його співтоваришем є колишній Верховний Чарівник Агриппа. Але з іншого — Троян не ризикував вступати у відкрите протиборство. Щось підказувало йому, що поодинці завести годинники не вдасться. Їхні шляхи з дівчиськом ще перетнуться, і тоді буде не зайвим зберегти свою таємницю. Він сушив голову, як пройти через дзеркало й не відкрити правди, але цього разу в його верткому розумі не народжувалося ніяких ідей.

Міркування Трояна перервав Прошка:

— Як ти думаєш, за дзеркалом я знову стану молодим?

Троян знизав плечима.

— Можливо.

— Я теж так гадаю, —