Читати книгу - "Кремлівський плагіат. Від "шапки Мономаха" до кепки Ілліча"

поит”), яка була переробкою німецької пісні початку XX століття, що, своєю чергою, є переробкою тірольської пісні “Zu Mantua in Banden...” про Андреаса Ґофера, вождя національно-визвольного руху в Тіролі у 1808–1810 роках.

Однак варто зазначити, що пісні запозичували не тільки у “чужаків”, а й у “своїх”.

Так, під час Першої світової війни в російській армії дуже популярною була пісня “Слышали деды” з приспівом зі словами: “Смело мы в бой пойдем / За Русь святую”. У роки громадянської війни з’явилося кілька її варіантів, зокрема і той, який найбільш відомий сьогодні, зі словами приспіву: “Смело мы в бой пойдём / За власть Советов”.

Ще одна популярна радянська пісня композитора А. Алєксандрова і поета Н. Кооля “Там вдали, за рекой” про сотню юних бійців із будьонівських військ, що з’явилася в 1924 році, була перероблена зі старої пісні “За рекой Ляохэ”, в якій ішлося про одну з подій російсько-японської війни 1904–1905 років. Також існує ще кілька пісень з тією самою мелодією, створених різними авторами в різний час.

Тут треба зазначити, що пісні авторів, які стали емігрантами або з будь-яких інших причин були неугодними радянській владі, перетворювалися на “народні” або, як траплялося найчастіше, привласнювалися “шанованими” членами Спілки композиторів СРСР.

Пам’ятаєте радянський шляґер “У самовара я и моя Маша”? На платівці, записаній оркестром Леоніда Утьосова, зазначені такі вихідні дані: “Обработка Л. Дидерихса, слова В. Лебедева-Кумача”. Однак насправді пісня була написана для варшавського кабаре “Морське око”. Музику написала Фані Ґордон (Квятковска), а автором тексту (звісно, польського) був Анджей Власт, власник цього кабаре. Вся Польща тоді співала: “Pod samowarem siedzi moja Masza / Ja mowie: tak, a ona mowi: nie!” Пізніше, повернувшись до СРСР, Квятковска написала російський текст для цієї пісні, саме такою вона і запам’яталася мільйонам радянських громадян.

Ще один не менш популярний радянський шляґер “Вот кто-то с горочки спустился” позначений як російська народна пісня в обробці композитора-пісняра (була така професія) Б. Тєрєнтьєва. Ось тільки чомусь таку “народну пісню” до Б. Тєрєнтьєва ніхто не чув. Зате був відомий український романс “В саду осіннім айстри білі”. Записав романс видатний український музикознавець і композитор Л. Ященко від студенток Київського державного університету Г. Ковадло і Л. Орел у 1958 році.

Загалом усю масу запозичених радянських пісень просто неможливо описати. Радянські композитори-плагіатори, так само як і поети-піснярі, з легкістю видавали чужі твори за власні, тобто здійснювали, причому з відома вищого партійного керівництва, літературно-музичне злодійство.

Нерідко траплялися і казуси. Так, одного разу під час перебування в СРСР делегації мексиканських робітників їм показали популярний тоді радянський фільм “Веселые ребята”. Коли герой Л. Утьосова заспівав відому пісню “Легко на сердце от песни веселой...”, мексиканці з подивом почали перешіптуватися: “Це ж наша пісня”, а потім стали підспівувати. Вибухнув міжнародний скандал.

Тільки особисте втручання Сталіна, формалізоване офіційною позицією газети “Правда”, поклало цьому край. Зберігся стенографічний запис розмови Сталіна з Ворошиловим, де генсек нібито каже: “Із цього фільму всі пісні гарні, прості, мелодійні. Їх звинувачують навіть у мексиканському походженні. Не знаю, скільки там спільних тактів із народно-мексиканською піснею, але, по-перше, суть пісні проста. По-друге, навіть якщо б було взято з мексиканського фольклору, це непогано”.

Ось так великий вождь і вчитель “усіх часів і народів”, сам невиправний плагіатор, фактично благословив своїх кремлівських пропагандистів на плагіат.

Як бачимо, величезне різноманіття радянських пісень створено на основі польських, українських, єврейських, німецьких, латиноамериканських мелодій або переробок пісень царських часів.

Головна пісня країни

Відомо, що найголовніша пісня країни — Державний гімн. Після Лютневої революції в Росії царський гімн був скасований, а нового більшовикам створити так і не вдалося. Тому зазвичай користувалися не власним, а чужим.

Так, деякий час перед проведенням низки офіційних заходів на мелодію “Марсельєзи” (французького гімну) співали слова “Отречёмся от старого мира / Отряхнём его прах с наших ног!” Були й інші варіанти можливого гімну, до прикладу, польська “Варшав’янка”.

Офіційний гімн з’явився у Росії тільки в 1918 році. Ним став Інтернаціонал, затверджений як гімн у січні 1918 року Радою Народних Комісарів. Після утворення СРСР Інтернаціонал став загальнодержавним гімном, залишаючись водночас і гімном РРФСР.

Аж до 1943 року на всіх офіційних заходах звучало “Вставай, проклятьем заклеймённый / Весь мир голодных и рабов!” Коли перспектива зруйнувати вщент “весь мир насилья” остаточно втратила актуальність, був створений новий гімн, який, природно, пройшов ґрунтовну сталінську цензуру. Тепер це був гімн тільки СРСР.

За основу був узятий “Гімн партії більшовиків”, що його у 1938 році написав композитор А. Алєксандров на вірші В. Лєбєдєва-Кумача. Однак Сталіну не сподобався текст, і його в перші воєнні роки заново написали Ґ. Ель-Реґістан і С. Міхалков. Природно, що в гімні не забули згадати і великого вождя: “Нас вырастил Сталин — на верность народу / На труд и на подвиги нас вдохновил!”, а оскільки тривала важка війна, з’явилися й рядки: “Мы армию нашу растили в сраженьях / Захватчиков подлых с дороги сметем!”

Новий гімн був затверджений постановою Політбюро ЦК ВКП(б) від 14 грудня 1943 року. Вперше він пролунав у новорічну ніч 1944 року, але офіційно його почали виконувати по всій країні тільки з березня. Музика цього гімну звучить у Росії і зараз, але зі словами неодноразово виникали проблеми.

Так, із 1956 року гімн понад 20 років виконували без слів, оскільки в них