Читати книгу - "Кривавими слідами"

до чоловіка: – Якщо ви вважаєте, що до ваших дітей погано ставляться, зверніться до ювенальної поліції.

– Якої? – не второпав чоловік.

– Ювенальної, – повторив Валентин. – Це поліція, яка розглядає скарги, подібні вашій. А зараз дуже прошу, покиньте це приміщення. Інакше ми будемо змушені заарештувати вас. Якщо ви тут не зареєстровані, ваше перебування у квартирі проти волі господині – незаконне. – Валентин рішуче потягся до кайданків. – То що будемо робити? – строго запитав.

– До ювенальної поліції, кажете?

– Так, – спокійно відповів Валентин, та руку від браслетів не прибрав.

– Ну гаразд, – важко зітхнувши, відповів чоловік. Підвівся. Він удавав, що то його власне рішення піти звідси. Однак патрульні цілком розуміли, що чоловік злякався арешту.

Повільно вийшов до коридору і почав одягатися. Із-під лоба поглянув на співмешканку, потім на копів. У той же час патрульні ні на мить не зводили з нього очей, готові до будь-якого перебігу подій. У своїй роботі вони прекрасно розуміли, що від людей можна чекати будь-чого. Навіть від самих заявників. Повільно (що примушувало Власту просто божеволіти від нетерплячки) чоловік одягнувся.

– Де його речі, які ви зібрали? – звернувся Валік до заявниці.

– На сходовому майданчику, – змучено відповіла та.

Вхідні двері так і лишалися весь цей час відчиненими, тож патрульні відразу помітили два великих білих пакети. Чоловік так само знехотя вийшов. За ним попрямували патрульні. Не попрощавшись, заявниця відразу зачинила двері. Копи зітхнули з полегшенням. Чоловік, нарешті, спускався (ліфта тут не було, тож доводилося йти пішки), патрульні рушили за ним. Вийшовши з під’їзду, він детально розпитав про роботу ювенальної поліції. Власта з Валентином терпляче все пояснили, хоч прекрасно розуміли, що заяву туди даний суб’єкт не писатиме.

Урешті-решт, патрульні дісталися машини. Швидко сіли і рушили в напрямку будинку Андрія.

– Підозра на сто тридцяту, – озвалася рація. – Сто третій приймете? Машина рухається у вашому напрямку.

«Блін», – вилаялася Власта. Щойно вона натиснула на планшеті позначку «Виконано». Таким чином вони з Валентином дали знати, що вже вільні. І хоч як патрульна не була лиха на себе, по-іншому вчинити не могла.

– Плюс, – коротко відповів Валентин, зиркнувши на колегу.

– Що ж за день сьогодні такий? – утомлено мовила патрульна.

* * *

Вівторок, 29 січня 2019 року. 12:20

Власта звірила номер машини із тим, що отримали при орієнтуванні.

– Той? – поцікавився Валентин.

– Той, – коротко відповіла напарниця.

– Він іще й примудрився перетнути подвійну суцільну! Ну ти бачила таке?

Щойно вони таки натрапили на машину, про яку їм повідомляли по рації. Власта засмучено кинула погляд на годинник. За півгодини Андрій їхатиме з міста. «Не встигнемо», – зрозуміла.

Валентин увімкнув гучномовець та попрохав водія зупинитися. Як на те, чоловік не послухався. Валентин повторив прохання, та водій лише додав швидкості.

– Точно п’яний, – здогадалася Власта.

Патрульний натиснув на газ і теж пришвидшив рух. Увімкнув сирену. Цього разу вже Власта через гучномовець наказала порушнику запинитися. Після цього патрульні повідомили колег про ситуацію, що склалася, просячи підкріплення. У той же час водій перевищив дозволену швидкість і тепер рухався в бік центру.

– Чудово! Якраз обід і година пік! А щоб тобі! – вилаялася Власта.

– Водій автомобіля марки Peugeot, номерний знак ВК сімдесят сім шістдесят п’ять ВО, наказуємо зупинитися, – проказала Власта через гучномовець. Не отримавши бажаного результату, повторила.

Валентин напружився: машин і справді в центрі чимало, так само, як і людей. Йому завжди ставало не по собі, коли доводилося переслідувати водія напідпитку серед білого дня. У такі моменти значно більший ризик серйозної ДТП за участю пішоходів чи інших учасників дорожньо-транспортного руху.

– Наші, – із полегшенням видихнув Валентин.

Вони саме під’їжджали до одного з головних перехресть міста. Із протилежного боку назустріч порушникові, теж з увімкненою сиреною, виїхала ще одна патрульна машина. А за мить із правого боку підскочила інша. Патрульні оточили втікача трикутником, і невідомому довелося зупинитися, аби не втаранитися в котрийсь із поліцейських Priusів.

Перехожі зацікавлено роздивлялися ситуацію. Багато хто вже встиг дістати смартфони і почати знімати. Копи вийшли з машин і попрямували до водія. Валентин обережно підійшов до порушника (ніколи не знаєш, чого чекати в таких випадках), проте майже відразу розслабився. Чоловік, що був за кермом, дивився на нього порожніми п’яними очиськами. Про таких завжди дивуєшся, як вони взагалі мають здатність кермувати. На прохання патрульних вийти з машини порушник спромігся лише хитнути головою на знак згоди. Та з місця не зрушив – не мав для цього достатньо сил.

Пізніше, під час перевірки алкотестером, порушник надув більше чотирьох проміле, що означало: перед тим, як сісти за кермо, улив у себе не менш як дві пляшки горілки чи інших міцних напоїв.

* * *

Вівторок, 29 січня 2019 року. 15:30

– Бачив у Фейсбуці, упіймали якогось алкаша, який надув чотири з лишком проміле, – гигикнув у трубку Андрій. – То не ви випадково?

– Ми, – утомлено промовила Власта, а сама подумала про те, як швидко поширюються подібні новини.

Майже три години довелося оформляти порушника, і вони звільнилися лише кілька хвилин тому. Патрульна всміхнулася, рада чути голос приятеля. Андрій, як завжди, веселий, хоч жінка-коп прекрасно розуміла, що насправді він багато через що переймається. І триває це ще від юності. Часто саме зарубки дитинства та ранньої молодості не дають нам спокійно жити всю решту життя. Помилки чи просто невдачі, із нашої вини чи ні. У більшості є щось таке, про що вони пам’ятатимуть та шкодуватимуть завжди.

– Ти коли повернешся до Рівного? – запитала патрульна. Серце стислося: вона страшенно боялася дізнатися, що Андрій не збирається повертатися найближчим часом. Він бо ж фрілансер – працює за допомогою комп’ютера та Інтернету і може кататися всією країною, що час від часу і робить, навідуючи друзів.

– Та я провтикав, запізнився на маршрутку. Падло, поїхала прямо перед самим носом! – знову гигикнув.

– Ти? Провтикав? – не повірила власним вухам Власта. Валентин відразу нашорошився. – Як тобі це вдалося?

Не гаючи часу, Валік попрохав керівництва про перерву. Поки Власта закінчувала розмову, напарник спрямував машину в бік помешкання програміста.

– Він удома? – про всяк випадок уточнив.

– Удома, – підтвердила зраділа напарниця.

* * *

Вівторок, 29 січня 2019 року. 18:29

Єгор мало не впустив кружку з гарячою кавою – шостою за сьогодні, коли побачив на порозі свого кабінету Власту з Валентином. Він саме збирався на допит до Бойка, перед цим підкріпившись тонізуючим напоєм. Двоє його колег, одного з яких патрульна вже тут бачила, із цікавістю зиркнули на новоприбулих. Видно було, що вони вже збиралися по домівках: один саме