Читати книгу - "Вогнесміх"

розвиток науки та раптовий вихід людини в космос інтенсифікується самою Біосферою для радикальних заходів по врятуванню Сонячної Системи і життя в ній. Що можна зробити в цьому напрямку?

Перш за все — точно визначити свою астроситуацію. Розшукати невидимого супутника Сонця, вивчити його характеристики, нинішню динаміку всієї Системи. Визначити наявність загрози або її відсутність. І — найголовніше — подумати про відновлення життєдайності Сонячної Пари, отже, про повернення Епохи Урана.

Про що йшлося?

Про ліквідацію Чорної Діри. Про її розколапсування. Про «воскресіння» Озіріса. Або, якщо хочете, про «повернення Люцифера» в сонм світозарних дітей Зоряного Дивокола.

Знаю, писав Гук, що мене звинуватять у божевіллі, еклектиці, в ненауковості, в змішуванні легенди з реальністю, у наївності та безлічі інших інтелектуальних гріхів.

Та відкинемо страхи перед нападами ортодоксів і консерваторів. Завдання, що постали перед світовою наукою, вимагають руйнування стереотипів ветхого «птолемеєвського» мислення. Хіба випадково саме наша Вітчизна відкрила зоряну браму в Безмірність? Вийшовши за межі земної колиски, невже будемо жахатися божевільних завдань, обертаючи нові, небувалі можливості лише для задоволення прагматичних, буденних потреб? Це було б страшною неспівмірністю. Людина мисляча не має права допускати такого.

Космічні можливості вимагають космічних завдань. Чи готові ми до цього? — запитував Юрій. І сам відповідав: так, готові. Футурологічна ситуація в нашій країні (та й у всьому світі) сприятлива для сприйняття найфантастичніших завдань. Чим величнішою вималюється перспектива прийдешніх звершень та дерзань Розуму, тим швидше ми зуміємо зупинити, подолати вихори мілітаризму й антагонізму, що потрясають Планету.

Яка реальна можливість такого космотворення? Чи володіє земна наука технологією та знанням, спроможним запалювати згаслі зорі, розколапсовувати Чорні діри? Чи не є це космічна маніловщина?

Всяка дорога вимагає першого кроку. А ми вже далеко не дітки, що вперше ступають за межі колиски. Ноосфера Землі досить відповідальна й зріла, щоб обирати достойні розуму завдання. Хоч проект «Воскресіння Озіріса» і видається на перший погляд утопічним, нереальним, але тверезий розум робить серйозний, достовірний прогноз: вже двадцять перший вік спроможний «запалити» Райдужну Зорю, відновити життєтворчу ситуацію в Системі. І хто скаже, наскільки інтенсивнішою стане земна еволюція, яка лавина сприятливих мутацій підхопить людство (та й все життя) на динамічну хвилю трансформації, щоб вивести його у зоряну всеосяжність? Бо таким, які ми тепер, — це треба визнати відверто, — шлях у безмірність закрито! Ми виходимо в простір у «консервних коробках» ракет і скафандрів, і висновки з цього однозначні: Великий Космос, Глибинний Космос, Надмірний Космос для людини сучасного типу недосяжний!

Ось чому ми дерзаємо оволодіти течією самоеволюції, розкрити власні геноглибини, де дрімають титанічні сили, сягнути можливості самореалізації, саморозкриття. Майбутнє чекає, наші спадкоємці ждуть, що ми підготуємо для них, які стартові майданчики побудуємо, які завдання сформулюємо, який заповіт передамо? Якщо тепер злякаємося грандіозності проблеми, то втратимо динаміку актуальної миті. Космотворчі ідеї приходять своєчасно, і горе тим, хто залишається глухим до їхнього веління!

Уже тепер експериментально можна перевірити вищеприведену гіпотезу, визначити координати сонячного компаньйона і його статус. Зібрана інформація допоможе зрозуміти механіку породження Чорних Дір, їхнє значення в житті Космосу, у структурі видимого і невидимого Мегасвіту. Ми зможемо збагнути, що означає колапсування зірки, чи є це явище катастрофою для зоряної спільноти чи нормальним явищем вселенської динаміки?

Є кілька цікавих припущень щодо відновлення діяльності сколапсованих світил. Саме такі припущення лягли в основу фантастичного проекту Гука. Але необхідне достатнє накопичення інформаційних даних, і політ «Соколів» (такі позивні Юрія та його товаришів) мав на меті зібрати всю доступну інформацію, провівши для цього ряд складних астрономічних та астрофізичних експериментів. Станція «Мир», де мали проводитися досліди, була для цього обладнана високочутливими пристроями для аналізу потоків косморадіації у оптичному, радіо, гама, рентген, нейтрино, ультра, інфра та інших діапазонах.

Космонавти всілися за спільним столом, керівник польоту, лукаво усміхаючись, поставив у центр дружнього кола кілька пляшок шампанського. Юрій з подивом зиркнув на нього.

— Що це таке?

— Як-то що? — удавано серйозно запитав прославлений космонавт. — На коня треба випити? Щоб ви там, «Соколи», не спотикалися на небесних вибоїнах, як міфічний Фаетон! Як ти гадаєш, Юрій Побідоносець? Народну традицію треба підтримати?

— Але ж…

— Не бійся, контрабандою сюди ніхто алкоголю не пронесе, — задоволено зареготав генерал-майор. — А тим більше я — керівник польоту. Знаєш, що в пляшках?

— А що? — заінтриговано запитав Юрій.

— Джерельна вода. З-під дніпровської кручі. Чиста, як дівоча сльоза. От я й захопив її, щоб ви, «Соколи», ковтнули материнської водиці, щоб не захоплювалися лише космічними чарами, а й пам’ятали про земельку, де народилися, де ганяли голопузими малюками.

— Спасибі, спасибі, — розчулився Юрій, обнімаючи генерала. — Чудовий подарунок на прощання.

Розкоркували пляшки. Всі з насолодою випили по келиху чудодійної рідини. Генерал уважно глянув на задумане обличчя Юрія і посмішка щезла на його вустах.

— А тепер розкажи, як почуваєш себе перед польотом. Ми тут майже всі горобці стріляні, обкатані, так би мовити, на космічних трасах, а ти — вперше стрибаєш у простір. У нас традиція — перед польотом обмінюватися найінтимнішим, найсокровеннішим. Що відчуваєш в цю мить? Який настрій, думки? З чим летиш у зоряну світлицю?

Юрій трохи помовчав, зосереджено дивлячись в очі керівника. Пригладив сивіюче волосся, ніби втишував плавними порухами долоні розбурханий біг думок.

— Ніколи не вгадаєте, про що я подумав тепер. Одна частка моєї свідомості слухає те, що ви тут мовите, відповідає на ваші жарти, а інша — глибинна — раптом згадала прадавню індійську легенду, скоріше — міф…

— Он як? Це загальновідомий міф?

— Навряд. Я прочитав його в рукописному манускрипті, як був у гостях в індійських космобіологів. З часом враження від прочитаного забулося, а тепер раптово зміст легенди виплив у свідомості.

— Розкажи. Це має бути щось цікаве, оскільки згадалося в таку мить.

— Розкажи, розкажи, — підхопили космонавти і вчені.

— Міф коротенький,