Читати книгу - "Корсунь козацький"

158
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 56 57 58 ... 94
Перейти на сторінку:
донькою полтавського полковника Павла Герцика, у якого було ще троє синів (Григорій, Іван, Опанас) і донька Марія (дружина переяславського поповича Володимира Максимовича). Під час повстання Мазепи Опанас був при боці Орлика. Григорій же та Іван Герцики з остраху перед репресіями покинули родини у Полтаві й вирішили втекти до Корсуня, «де вони мали свій двір і маєтності. Коли вони прибули до Чигирина, їх разом з іншими втікачами з Лівобережжя затримали тут корсунський полковник Кандиба і генеральний осавул Гамалія, а пізніше братів Герциків разом із дітьми прилуцького полковника Горленка та рядом інших значних козаків привезли в Ромни до Мазепи, де вже був Пилип Орлик з дружиною. Григорій Герцик торгував вином у обозі військ Мазепи, а після поразки гетьмана під Полтавою втік із ним та Орликом до Бендер, був слугою Андрія Войнаровського — племінника гетьмана. По смерті Мазепи Григорій Герцик і ще троє осіб супроводжували тіло покійного до Галаца, де й відбувся похорон (гетьмана відспівав галацький митрополит). Потім Григорій Герцик виконував дипломатичні доручення Орлика, зокрема їздив на Кубань до некрасовців — сподвижників Кіндрата Булавіна, на Січ (1711) та ін. Його брат Опанас був відряджений новим гетьманом до Швеції, а Іван служив при боці Григорія, займався ремеслом (шорництво). У 1721 р. Григорія Герцика було схоплено в Польщі й привезено до Петербурга, де він на допиті дав свідчення про себе й родину»[288].

Виконуючи наказ російського командування, полк Кандиби певний час перебував на Низу. Але 17 жовтня Голіцин наказав полковнику частину полку скерувати «для охорони міст і слобод своїх», а самому Кандибі залишитись. Ті корсунці, що залишилися, були приєднані до московського війська, яке готувалося до походу на Бендери.

У цей час у Корсуні наказним полковником був Костянтин Ковбаса. За його наказом корсунці повбивали багатьох запорожців, які прийшли до міста «з мирними цілями». Тому князь Голіцин наказав відрядити в Білу Церкву Ковбасу і його осавула до гетьмана І. Скоропадського «для волі»[289].

Після свого обрання П. Орлик уклав союзний договір зі Швецією та Кримським ханством. 8 листопада 1710 р. Туреччина, підтримуючи позицію Орлика, оголосила війну Московській державі. У березні 1711 р. гетьман П. Орлик з 16-тисячним військом козаків і татар вирушив в Україну. Він розбив під Лисянкою генерального осавула Бутовича й оволодів Корсунем, Богуславом і Уманню[290]. Українське населення радо вітало Орлика і здавало без бою міста, до яких підходили його війська. Але під час облоги Білої Церкви татари почали грабувати місцеве населення в межиріччі Росі, Тетерева і Дніпра, а козаки П. Орлика кинулися рятувати людей і майно. Це розвалило військо, і його залишки відступили до Бендер. Влітку 1711 р. величезна турецька армія оточила російську армію фельдмаршала Бориса Шереметєва на березі р. Прут. Перед неминучою поразкою росіяни залишили туркам союзні їм козацькі війська, а самі відступили до Росії. Серед полонених козаків, вірогідно, були і корсунські.

12 липня 1711 р. Московське царство й Османська імперія підписали Прутську мирну угоду, за якою Росія віддавала Азов і пообіцяла залишити Правобережну Україну. 4 жовтня російський цар Петро І наказав «полковникам з полковою, сотенною і рядовою козацькою старшиною, козакам та іншим... на житло перейти в Малу Росію, в тамошні полки»[291]. З відходом російських військ Правобережжя почали окупувати польські військові підрозділи. Великий гетьман коронний А. Сенявський із сатисфакцією відзначав у листі до мазовецького воєводи від 19.04.1712 р.: «Вся Україна є тепер наша, бо аж від Сміли, Лебедина й Мотронина всі ті ріки (?) ми тримаємо». Потім він додав, що в Корсуні, Білій Церкві, Богуславі, Брацлаві та Немирові регіментар «української» партії коронних військ Галецький поставив потужні й добрі гарнізони[292]. Того ж року польські власті розформували правобережні козацькі полки, у т. ч. й Корсунський. Але козаки не склали зброї, ще жива була надія на перемогу Пилипа Орлика, що виявилася марною. 10.02.1714 р. Сенявський писав до мазовецького воєводи: «Вся Україна є звільненою від нападів свавільних козаків Орлика завдяки праці частини польського війська», далі писав про перемоги під Немировом, Брацлавом і Кальниболотом[293]. 29.04.1714 р. поручник Міцинський писав з Городища до регіментаря «української партії» Галецького про свій похід проти непокірних козаків. Виявляється, він зібрав у Паволочі військо, став у Білій Церкві, з'єднався з майором Сакином та ротмістром Копицьким, з ними дійшов до Стеблева. Тут йому повідомили люди з Лисянки, що 4 дні тому полковник Матвій прибув з кількадесятьма кінними до Кальниболота і Городища. Кальниболоцькі люди хотіли повернути свою худобу, показуючи універсали коронного гетьмана, на що Матвій відповів: «Ми маємо свого гетьмана Орлика, а не єгомость пана Сенявського, що ви з ляхами держите». Потім козаки (450 кінних та піхота) пішли в Орловець, а польські війська кинулися навздогін. Бій був нещасливим для козаків... Тоді загинули чотири сотники, а двоє потрапило у полон; чотири осавули і отаман Балиський, чимало рядових козаків полягло на полі битви. Але частині повстанців із полковником Матвієм вдалося втекти. Потім карателі повернулися до Стеблева, бо в Корсуні було забагато війська. Але тут їм довелося сутужно через брак провіанту («будемо тут помирати з голоду, бо хліба довкола Корсуня і у Стеблеві нема»)[294].

Після поразки справи Пилипа Орлика припиняються козацькі повстання на Правобережжі, остаточно

1 ... 56 57 58 ... 94
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Корсунь козацький», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Корсунь козацький"