Читати книгу - "Тарзан та його звірі. Тарзанів син"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Кілька хвилин панувала цілковита мовчанка. Врешті хлопчикова мати порушила тишу.
— Пане Мооре, — сказала вона, — ви повинні зробити все, щоб викоренити це в Джека, бо він…
Вона не доказала. Голосне «Ву-уп!» від вікна ніби підкинуло з місця їх обох. Кімната містилася на третьому поверсі будинку, і навпроти вікна, у яке тепер втупилися їхні очі, росло велике дерево, одна гілка якого звисала за кілька метрів від підвіконня. На цій гілці вони обоє вгледіли того, про кого щойно розмовляли, — високого, міцного хлопця, що спритно балансував на гілці, яка гнулася під ним. Він скрикнув радісно, помітивши злякані обличчя співрозмовників.
Мати і вчитель разом кинулися до вікна, та не добігли й до середини кімнати, як хлопець уже легенько скочив з гілки і став у кімнаті поруч них.
— Дикун із Борнео оце вперше потрапив до міста, — заспівав він, витанцьовуючи щось немов бойовий танок довкола переляканої матері і спантеличеного вчителя, а наприкінці обняв матір і поцілував її в обидві щоки.
— Ох, мамо! — вигукував він. — Яку чудову, розумну мавпу показували в одній концертній залі! Віллі Грімсбі бачив її вчора ввечері. Він каже, що мавпа вміє геть усе робити, хіба що не розмовляє. Вона їздить на велосипеді, їсть із ножем і виделкою, рахує до десяти, і ще всілякі штуки. Ох, мамо, можна, я піду її побачу? Будь ласка, мамо, прошу, дозволь мені!
Мати схвильовано погладила його по щоці й заперечливо похитала головою.
— Ні, Джеку, не можна, — сказала вона, — ти знаєш, я не прихильниця таких видовищ.
— Я не знаю, чому не можна, мамо, — відказав син. — Усі наші хлопці ходять, і в зоопарк теж, а ти ніколи нікуди мене не пускаєш. Люди думатимуть, що я чи якесь дівчисько, чи якийсь мазунчик. О, тато! — вигукнув він, бо двері саме відчинилися, і до кімнати зайшов високий сіроокий чоловік. — Тату, можна, я піду?
— Куди, сину? — спитав чоловік.
— Він хоче піти в концертну залу і подивитися дресировану мавпу, — відповіла мати, застережливо поглянувши на чоловіка.
— Яку, Аякса? — спитав той.
Хлопець кивнув головою.
— Ну, я не думаю, що тебе слід сварити за це, сину! — сказав батько. — Я й сам би на нього подивився, на Аякса. Кажуть, він чудовий і як на мавпу свого виду незвичайно великий. Джейн, ходімо всі, що ти на це скажеш? — і він повернувся до дружини.
Але вона лише похитала головою, хоч і не так рішуче, як раніш, і сказала панові Моору, що перерву в ранкових заняттях сина можна вважати закінченою. Коли вчитель із учнем пішли, вона повернулася до чоловіка і сказала:
— Треба щось робити, Джоне, аби відтягти увагу Джека від усього, що вабить його до дикого життя. А цю любов він, я боюсь, перейняв від тебе. Ти знаєш з власного досвіду, який могутній і непідвладний часові поклик первісності. Ти знаєш, як часто тобі доводиться поборювати в собі це начало, щоб запанувати над собою, щоб опертися мало не божевільному потягові, який раз у раз поймає тебе, — повернутися до того життя в джунглях, яким ти жив стільки років. І водночас ти знаєш краще за будь-кого, яка страшна доля спіткає Джека, якщо шлях у дикі джунглі стане для нього принадним і легким.
— Навряд чи є якась небезпека в тому, що він успадкував від мене смак до життя в джунглях, — відповів чоловік, — хоч я не думаю, що такий смак може передаватися від батька до сина по спадковості. Інколи мені здається, що в своїй турботі про його майбутнє ти надто береш до серця все, з тим майбутнім пов’язане, і дещо перебираєш міру в своїх заборонах. Що він любить тварин, — що хоче, приміром, побачити цю вчену мавпу, — це бажання нормального, здорового хлопця його. віку. Немає ніяких ознак того, що йому забагнеться колись одружитися з мавпою лише тому, що тепер хочеться побачити Аякса. Усе це он як далеко від того, аби ти мала підстави кричати: «Ганьба!».
І Джон Клейтон, лорд Грейсток, поклав руку на плече своїй дружині, приязно всміхаючись до неї з височини свого зросту, а тоді нахилився і поцілував її. Потім він сказав серйознішим тоном:
— Ти ніколи не розповідала Джекові про моє колишнє життя й мені не дозволяла, і, я гадаю, тут ти припустилась помилки. Якби я міг йому розповісти про пригоди Тарзана з роду великих мавп, то, мабуть, він би позбувся більшості романтичних і райдужних уявлень про життя в джунглях, яке він, певна річ, собі вигадав, — яке воно насправді, він і не здогадується. І тепер, коли джунглі так ваблять його, хлопець не має жодного дороговказа, крім своїх хибних уявлень.
Та леді Грейсток лише похитала головою, як і сотні разів перед тим, коли їм доводилося розмовляти на цю тему.
— Ні, Джоне, — твердо відповіла вона, — я ніколи, не погоджуся на те, щоб у Джековій свідомості з’явилася бодай тінь думки про дике життя, від якого ми обоє прагнемо його вберегти.
Увечері, перше ніж вони знов повернулись до цієї теми, її порушив сам Джек. Він згорнувся клубочком у великому кріслі й читав, а потім несподівано підвів погляд і звернувся до батька:
— Чому, — спитав він, відразу переходячи до суті справи, — я не можу піти й побачити Аякса?
— Тому що мама не дозволяє! — відповів батько.
— А ти?
— Це не запитання, — ухилився лорд Грейсток. — Достатньо того, що думає твоя мати.
— Я піду подивлюся на нього! — заявив хлопець, поміркувавши кілька секунд. — Я нічим не гірший за Віллі Грімсбі чи будь-кого
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тарзан та його звірі. Тарзанів син», після закриття браузера.