Читати книгу - "Над планетою — «Левіафан»"

— Слово магістра ордену остаточне. Штаб ухвалює рішення: найближчим часом відкрити печери Гебіргзее і вивезти звідти ядерні ракети. Проведення операції покласти на секретаря ордену брата Хейнемана.

Штабісти вовкувато дивляться на Штрауса, ніяк не можуть до кінця збагнути приголомшливої новини. Досі їм доводилося мати справу з «домашніми» проблемами, діяти на власній землі, переслідувати «своїх» ворогів. Тепер діло повертається до чогось серйозного, пахне смаженим. Може, доведеться й головою накласти. Чи не краще було б дотримуватися обережної тактики? Фрайвуд Фрайвудом, а життя життям.

В кімнаті западають сутінки. Члени штабу мовчки слухають Штрауса.

Що він говорить, цей самовпевнений базікало? Знову лист від африканського центру? їм уже не терпиться. Сидять собі на вулкані, ще й інших хочуть втягнути в пекло. Ага, Фрайвуд вважає акцію «Біла надія» вичерпаною. Жаль стало грошенят, обпікся шановний президент білої Африки!

— Можливо, Фрайвуд має рацію, — згоджується магістр, обірвавши Штрауса на слові. — Фірма Кірхенбома не піддалася нашому тискові. Ми не можемо далі зволікати з будівництвом корабля.

Так, акція «Біла надія» виявилося безнадійно програною. За три тижні біржових інтриг, підбурювань і шантажу перемогла сила компанії, сила отих клятих адеемівців, що стали на захист «Левіафана».

— В ці дні наші люди майже не мали доступу до корабля, — пробурчав один з членів штабу. — У вас, Кремпке, не завод, а комуна, націоналізоване підприємство!

Кремпке змовчав, відлюдкувато опустив голову.

Магістр піднімає руку. Кремпке не винен, плебс щось пронюхав, згуртувався, знайшов собі спільників в усій Федеральній республіці. Керівники адеемівців готують масовий похід своїх Друзів до столиці, своєрідний «марш миру», в якому візьмуть участь цілі товписька людей.

— Ми ж загинемо!

— Треба негайно діяти!..

Магістрові смішно. Діяти? Проти чого? Проти дикої стихії? Чи є в природі сила, яка б могла спинити стихію, перепинити потік гірської ріки, стримати навальний удар прибою, загнати в підхмар'я блискавку?.. Очі магістра зухвало блискають на принишклих членів штабу, губи кривляться в пихату посмішку… Такої сили немає. Але є сила розуму, сила стратегії, якою ми володіємо. АСБР не повинна жахатися вуличних ексцесів. Чим ширше розіллється ріка так званого «народного опору», всіх отих миролюбців і свободолюбців, тим більше у нас буде шансів на перемогу…

— Боже, боже, де ж логіка? — сплескує хтось руками.

— Ви захотіли логіки, мої друзі, — втішно говорить магістр. — Логіка там, — показує він пальцем на стелю. — У вищих урядових колах. Канцлер надто церемониться з червоними агітаторами. Коли простолюддя вийде на вулицю, він зрозуміє, що настав час діяти і що єдина сила, спроможна навести в країні порядок, — це ми, солдати Тевтонського ордену.

— Варфоломіївська ніч! — вигукує зраділо хтось із штабістів.

— Так, безжальна Варфоломіївська ніч. І якщо треба, то не тільки в межах країни, а й на терені всієї Європи. Але для цього ми повинні бути готові. Ми повинні мати в Африці надійну базу. Преторія — наша обітована земля, Фрайвуд — наш лідер. Отож, розпочинаємо другу акцію, здійснюємо план «Голуба надія». — На обличчі магістра проступив вираз щирого смутку, щось близьке до відчаю. Він пересилив себе, підкинув голову. — 3 завтрашнього дня орден переходить на повну конспірацію.

Всі встають з-за столу. Виходять.

Густав, відвернувшись до вікна, тупо дивиться в холодну ніч. В його скам'янілому серці — теж морок, і пустка, і крапля болю. Невже це кінець?

Знову зіпсували настрій інженерові Ріхтеру оті нахабні типи в генеральських мундирах. Понаїжджало їх повнісінький двір, роззухвалилися так, що хоч кидай роботу і йди собі геть. Найогидніше було бачити, як вигинався біля них директор Кремпке. Водив, куди треба й де не треба, показував горішні площадки «Левіафана», трюмні відсіки, склади для пального.

Ріхтерові все видно з вікна конструкторського бюро. Не вийшов сам до гостей, відгородився від них нагальними справами, замкнувся за масивними дверима, ще й демонстративно почепив вивіску на чорному дерматині: «Термінова праця. Входити не вільно».

Втішно було лише знати, що десь тут, зовсім близько, за товстими дверима, в гомінливому передпокої сидить білява, зажурена, з вічною загадкою в очах Гельда Губмахер. Втішно було чути в собі незвичайну ніжність до дівчини, трепетну, невиразну, хвилюючу, відчуття жаданої близькості. Давно минули часи, коли він, Ріхтер, міг з фамільярною зверхністю, зовсім байдужно й просто, поляскати дівчину по спині, сипнути їй у вічі дотепом, навіть утнути якогось жарту. Тепер між ними лягло так багато незвичайного, загадкового, такими складними шляхами звела їх доля в тісних стінах заводу, що про колишні взаємини годі й думати.

Серце підказує йому: стережись, будь пильним, не покладайся на ті соромливо опущені очі! Добре, що тоді з Крейським не застав її вдома, що не відкрився їй до кінця. Думали розчулити дівчисько щирими словами! Чудні! Вона ж їхня, вона з ними і буде з ними до кінця. І все це скінчиться колись набагато серйозніше, ніж ти гадаєш.

А втім, може, й не скінчиться, може, й не буде кінця. Бо чому ж так соромливо вкривається кругленьке личко рум'янцем? Чому пхає дівчина собі в голову, в гарну, чудову голівку безліч цифр, знаків, геометричних формул?

Чому приходить вона до його столу з товстенним зошитом, по-учнівськи простеньким, сірим зошитом, винувато просить пояснити їй загадкові дивацтва великого корабля? На шпигунку не схожа. Шпигують інакше, прихованіше, підступніше, не з таким болем у закушених, рожево-ніжних губах.

Інженер Ріхтер сідає до столу, схиляється над кресленням. А думка його рветься за стіну, за двері. Туди, де біляве волосся схилилося над маленьким столом, де бліда, аж прозора рука вправно порається біля телефонних апаратів.

За вікнами гуркоче, чахкає завод. Прокинувся після короткого летаргічного сну, і наче йому сил наддало. Вже привезли електрообладнання, підвезли перші реакторні установки. Люди радіють, збираються групами, жваво обговорюють новини. Хто б міг подумати? То зовсім гинули, а тут на тобі — все ніби в казці. Істинно казка! Невидимий чаклун так чародійствує в ній. Його воля