Читати книгу - "Язиката Хвеська"

я не ображаюся, — благодушно махнув рукой новий знайомий. — Ми працюємо з жінками і насамперед для жінок. Тому, раз додаткових поясень не треба, переходжу відразу до справи. Зараз, у даний момент, ми готуємо нову серію — «Анжеліка і король». Мені здається, Інно…

— Ірино…, — машинально поправила його жінка.

— Вибачте, Іро, мені здається, що сьогодні тут я знайшов Анжеліку. Ви розумієте, про кого я?

Ірині Бойко здалося, що зараз під її ногами розверзнеться підлога.

— Бойко…, — прошепотіла вона.

— Що?

— Бойко…

— Ну!

— Бойко, вщипни мене!

Максим перевів погляд із Ірини на Артура Комаровського.

— Слухайте, що відбувається? Чом я повинен її щипати?

— Можете не щипати, — знизав плечима Комаровський. — Але повірте моєму досвіду — помиляюся я не так же й часто. А в нинішні часи взагалі не маю права на помилку. Отже, Максиме, я готовий за кілька днів підписувати з вашою дружиною контракт. У моїй новій фотосесії Інга…

— Ірина…

— Ірина постане в образі маркізи Анжеліки Сансе де Монте-Лу, згодом — графині де Пейрак. Мені здається, їй пасуватиме і цей образ, і плаття, які будуть його підкреслювати.

Бойко бачив. Як дружині остаточно паморочилося в голові від несподіваного жіночого щастя.

— Слухайте, це…, — від надлишку почуттів вона задихалася. — Ну… Я ж ніколи…

— В цьому — основна ідея, — спокійно і діловито пояснив Комаровський. — Ви — та сама Анжеліка з Монте-Лу, яка ніколи не була при королівському дворі. Від розгубленості до впевненої величі, ось така задумка. Розгубленість у вас вийде, а велич з'явиться, повірте професіоналові. Аби не витрачати часу, я хочу на секунду вкрасти вас у чоловіка.

Демонструючи абсолютну серйозність намірів, Артур Комаровський підвівся і з усією властивою йому галантністю простягув Ірині руку. Слово «вкрасти» помітно збентежило її, вона глянула на чоловіка, шукаючи порятунку, і порятунок не забарився — Максим теж підвівся, сподіваючись, що у тьмяному інтимному світлі залу змій-спокуник із шоу-бізнесу помітить всю суворість його погляду.

— Для чого це? — поцікавися він, даючи зрозуміти — без його дозволу ніхто нікого не вкраде, а дозвіл на викрадення він давати не збирається. — Куди?

— Там, — кивнув Комаровський кудись у дальній куток, — є окремі кабінети. В одному з них сидять люди, причетні до мого проекту. Я хочу просто зараз показати їм діамант, який я знайшов у цьому місці. Вашу дружину, Максиме, це вона діамант, — уточнив він тоном, який означає «пояснюю для особливо тупих». — До речі, молоді люди, там є жінка, яка погодилася втілити в цьому проекті образ королеви-матірі. В класичному сюжеті Анн і Сержа Голон такого персонажа не було. Але я сам собі класика, ви ж мене розумієте?

Аби не здаватися абсолютним бевзем, Бойко кивнув. Насправді він опинився у дуже невигідній позиції: жодної з книжок про пригоди маркізи Анжеліки Максим не читав, навіть кіноепопею за їх мотивами ловив лише уривками по телевізору. Так що висхідного матеріалу не знав абсолютно і не дуже-то й хотів.

Тим часом Артур Комаровський уже форсував події на всіх обертах.

— Три секунди, Максиме! Якщо вона схвалить мій вибір, вважайте — все! Контракт у вашої дружині в сумочці! Знаєте, скільки за це платять?

Бойко не знав. Зате Ірина точно здогадувалася, який шанс у жодному разі не можна втрачати. Вона рішуче піднялася, і, вже повністю довіряючи новому знайомому, під розгубленим поглядом Бойка впевнено взяла Комаровського під руку. Під супровід живої музики стильний митець і білявка в ефектній сукні пройшли через весь зал до до VIP — кабінеті і зникає за дверима одного з них.

У цей самий час решта відвідувачів ресторану далі відпочивали, навіть не підозрюючи, які пристрасті тут і зараз розгоряються.

Аби хоч чимось себе зайняти, Бойко підійшов до бару, замовиви собі сто грамів горілки і, не спускаючи очей дверей VIP-кабінету, сьорбнув з чарки.

Ірини не було хвилин п'ять. За цей час Бойко примудрився розтягнути сто грам на три ковтки. Нарешті вона вийшла, покрутила головою, шукаючи чоловіка, помітила, підійшла до стійки. Коли наблизилася впритул, Максим побачив, як палахкотять її очі.

Бойко жодного разу не писав у «Фокусі-плюс» про людей, які зустрілися з інопланетянами. Цю ниву благодатно орав Сєва Присяжний. Отже, Максим жодного разу не бачив свідків приземлення чи, навпаки, відльоту марсіан або мешканців інших планет Сонячної системи. А значить, не міг описати виразу облич ціх людей. Але, побачивши вираз обличчя Ірини, він відразу зрозумів, що ці обличчя можуть виражати.

Одночасно подив, безмежне щастя і сумнів у справжності всього побаченого.

— Ну? — тільки й спромігся вичавити з себе Максим.

— А? — Ірина ніби не чула.

Бойко провів перед її обличчям рукою раз — потім другий, клацнув пальцями:

— Гей, ало? Ти де там?

— А-а-а…, — Ірина нарешті наче прокинулася, ніби вийшла з якогось гіпнотичного трансу. — Такого не буває, Макс.

— Чого не буває? — не зрозумів той.

— Такого не буває… Щоб за один звичайний вечір стільки всього… Ті клоуни, Бім і Бом, з їхніми пророслими пляшками, повний ідіотизм… Потім Артур Комаровський, сам Артур Комаровський… І нарешті… Знаєш, хто там з ними сидить? Із ким я, Ірка Бойко, в дівоцтві — Супруненко, буду в одній студії фотографуватися?

— Значить, ти вже готова фотографуватися? І прямо там контракт підписала?

— Контракт — пізніше, зі мною зв'яжуться. Бойко… Максику… Там Алла Пугачова!

А ось так виглядає німа сцена.

— Де Алла Пугачова? — перепитав Бойко.

— Там, — Ірина показала пальцем на кабінетик, з якого щойно вийшла. — Вона приїхала в Київ спеціально для переговорів. Про її приїзд не знає ніхто, тим більше — журналісти, проект тримається в секреті! Великий секрет Комаровського! Я буду позувати фотографу в одній студії з Пугачовою. Ми будемо в одному кадрі, Максику!

Аби якось прийти до тями, Бойко замовив ще сто горілки, цього разу перехилив одним махом.

— Значить, так, — промовив він, акуратно поставивши чарку на стійку. — Я зараз розплачуся, і пішли звідси. Досить на сьогодні приємних сюрпризів і цікавих знайомств.

— Макс, — Ірина, здвалось, далі лишалася в паралельному світі. — Він мені подзвонить.

— Хто?

— Артур Комаровський.

«Дожене і ще раз подзвонить», — мало не вирвалося в Бойка. та він учасно стримався: не хотів сваритися.

— Макс, я бачила Пугачову!

«А я Леніна. В гробу», — ледь не зірвалося з кінчика його язика, та замість цього Бойко сказав:

— Взагалі, на нас ще сауна чекає.

І не тільки сауна.

На них, розімлілих і розпарених, чекало широченне ліжко, про яке Ірина давно мріяла, та навіть якби мала змогу купити його, все одно б не купила: його ж треба не