Читати книгу - "Пригоди бравого вояка Швейка, Ярослав Гашек"

лагідно сказав Благнік.- Для давнього друга зроблю все, тим більше коли він на військовій службі. Бувай, друже. Тільки не води його ніколи через Гавлічкову площу, а то може трапитись якесь нещастя. Коли потребуватимеш іще якого собаку, знаєш, де я живу.

Швейк дозволив Максові як слід виспатись, а сам тим часом купив у різника чверть кілограма печінки, зварив її і, поклавши собаці під ніс іще теплий шматок, почав чекати, аж поки той прокинеться.

Макс почав спросоння облизуватися, далі потягся, понюхав печінку й проковтнув її. Потім підійшов до дверей і повторив свою спробу з гавканням на клямку.

- Максе! - гукнув до нього Швейк.- Ходи до мене.

Собака недовірливо підійшов. Швейк узяв його на коліна, погладив, і тоді Макс уперше приязно заметляв обрубком свого хвоста, цапнув зубами Швейкову руку, потримав її в пащеці й мудро поглянув на нього, немовби кажучи: «Тут уже нічого не вдієш, я знаю, справа програна».

Швейк, гладячи його, почав оповідати ніжним голосом:

- Був собі один песик, називався Фокс, і жив він у одного полковника. Служниця водила його на прогулянку. Та ось прийшов один пан і того Фокса вкрав. Потрапив Фокс на військову службу до одного обер-лейтенанта, і там йому дали ім’я Макс... Максе, дай лапку! Так, бачиш, сучий сину, ми будемо добрими друзями, якщо ти будеш чемний і слухняний, а як ні - війна між нами! Запекла!

Макс зіскочив з Швейкових колін і почав весело стрибати навколо нього. Ввечері, коли надпоручник повернувся з казарми, Швейк і Макс були вже найкращими друзями.

Поглядаючи на Макса, Швейк філософськи думав: «Коли добре поміркувати, то й кожен солдат теж украдений із свого дому».

Надпоручник Лукаш був дуже приємно вражений, побачивши Макса. А той у свою чергу виявив велику радість, що знову бачить людину з шаблею.

На запитання, звідки Швейк дістав собаку, скільки коштує, Швейк спокійнісінько відповів, що цього песика йому подарував один приятель, якого щойно взяли до війська.

- Чудово, Швейку,- сказав надпоручник, граючись із Максом,- першого дістанете від мене п’ятдесят крон за пса.

- Не можу їх прийняти, пане обер-лейтенанте.

- Швейку! - суворо сказав надпоручник.- Коли ви ставали на службу до мене, я вам пояснив, що ви повинні беззаперечно слухатись. Якщо я вам кажу, що дістанете п’ятдесят крон, то ви їх мусите взяти й пропити. Що ви зробите, Швейку, з тими п’ятдесятьма кронами?

- Насмілюсь доповісти, пане обер-лейтенанте, я їх проп’ю згідно з наказом.

- А коли б я випадково забув про це, наказую вам, Швейку, відрапортувати мені, що я вам маю дати за пса п’ятдесят крон, зрозуміли? А в нього немає бліх? На всякий випадок викупайте і вичешіть його. Завтра я на службі, але післязавтра піду з ним гуляти.

У той час, як Швейк купав Макса, полковник, колишній власник, страшенно казився й погрожував, що віддасть до воєнного суду того, хто вкрав собаку, накаже його застрелити, повісити, посадити на двадцять років і пошматувати.

- Der Teufel soll den Kerl buserieren! 133 - лунало в помешканні полковника, аж шибки дзвеніли.- Mit solchen Meuchelmördern werde ich bald fertig. 134

Над Швейком і надпоручником Лукашем нависла катастрофа.

 

15. КАТАСТРОФА

 

 

Полковник Фрідріх Краус - він по якомусь селу в Зальцбурзі, яке його предки пропили ще в XVIII сторіччі, мав також титул фон Ціллергут - був неймовірний дурень. Говорив лише про давно відомі речі, запитуючи до того ж, чи всі розуміють найпримітивніші слова: «Отже, вікно, панове, так. А ви знаєте, що таке вікно?» Або: «Дорога, яка має з обох боків канави, називається шосе. Так, панове. Знаєте, що таке канава? Канава - це розкопка, над якою працює багато людей. Це заглибина. Так. Працюють мотиками. Знаєте, що таке мотика?»

Він хворів манією все пояснювати і робив це з таким захопленням, немов якийсь винахідник, що оповідає про свій винахід.

«Книжка, панове, це велика кількість різного формату нарізаних аркушів друкованого паперу, складеного докупи, оправленого і склеєного. Так. Знаєте, панове, що таке клей? Клей - це клейстер».

Полковник був такий несосвітенно дурний, що офіцери його здалеку обминали, тільки б не вислуховувати, що тротуар відмежовує брук і являє собою підвищену бруковану смугу біля фасадів будинків. А фасад будинку - це та частина будинку, яку бачимо з вулиці або тротуару. Задньої частини будинку з тротуару не видно, і в цьому маємо змогу зараз же переконатися, якщо вийдемо на брук.

Якось він навіть хотів продемонструвати цю надзвичайну річ. Та, на щастя, попав під колеса. Відтоді збаранів ще більше. Спиняв офіцерів і заводив з ними безкінечно довгі розмови про амулети, сонце, термометри, пончики, вікна і поштові марки.

Було дуже дивно, яким чином цей дурень міг відносно просуватися по службі й мати за своєю спиною дуже впливових людей, як, наприклад, генерала, котрий підтримував цього нездару.

Під час маневрів він витівав із своїм полком неймовірні дива. Ніколи нікуди не приходив вчасно. Водив полк колонами проти кулеметів, а колись на цісарських маневрах у Південній Чехії трапилось навіть так, що він із полком зовсім загубився і опинився з ним аж у Моравії, де товкся ще кілька днів, хоч маневри вже скінчились і всі частини повернулися до казарм. Це минулося йому безкарно.

Його приятельські взаємини з генералом і з іншими не менш тупими військовими вельможами колишньої Австрії принесли йому різні відзнаки та ордени. Він їх вважав великою честю і дивився на себе як на найкращого вояка під сонцем, стратега і теоретика всіх військових наук.

На оглядах полку заводив розмови з солдатами і питав їх завжди те ж саме:

- Чому гвинтівки, прийняті в армії на озброєння, називаються «манліхерівками»? 135

В полку мав прізвисько Manlichertrottel, 136 був надзвичайно мстивий, псував кар’єру підлеглим офіцерам, коли вони йому не подобались, а якщо хтось хотів одружитися, він на того посилав у вищі інстанції дуже погані рекомендації.

Полковникові бракувало половини лівого вуха, яке йому ще змолоду відтяв його супротивник на дуелі через звичайну констатацію факту, що Фрідріх Краус фон Ціллергут - це йолоп із йолопів.