Читати книгу - "Моя в борг, Джулія Ромуш"

Розділ 27.

Натягнувши на себе ще одну футболку, я дивлюсь на ліжко. Якщо чесно, то взагалі не уявляю, як на ньому можна спати вдвох. Воно занадто маленьке, а якщо врахувати розміри Бакера, то мені взагалі здається, що я спатиму втиснута в стінку.

На мені три футболки та штани. Цікаво, чи це достатньо для того, щоб почуватися в безпеці? А що, коли він почне чіплятися? Він же загрожував... Що мені робити? Запитань у голові стільки, що я просто заплющую очі й потираю скроні. Він пожартував, так? Просто, як завжди, хотів мене налякати й подивитися на реакцію.

Здригаюсь, коли позаду мене скриплять двері. Це Аарон. Він зайшов до кімнати. Я ж не обертаюсь, відтягую низ футболки та йду до ліжка. Привертати його увагу не хочеться. Знову нарвусь на якесь знущання з його боку.

- Я тут бачив плащ, принести? - Вимовляє в той момент, коли я залажу на ліжко.

Натягнувши на себе ковдру, я обертаюсь і дивлюсь на Бакера.

- Навіщо?

Він же криво усміхається й окидає мене поглядом. Я сильніше натягую на себе ковдру.

- Щоб натягнути згори, для вірності.

Закочую очі й відвертаюся до стінки. Ну от міг же промовчати!

Напружуюсь усім тілом, коли він задуває вогник свічки і його кроки наближаються до ліжка. Сильніше стискаю коліна. Ліжко пружинить під його вагою. Закушую нижню губу, коли Бакер присувається ближче. Ліжко і справді виявляється маленьким, і ми стикаємося тілами. Я відчуваю жар його шкіри навіть через одяг.

- Чого тремтиш? Холодно? - Розноситься над вухом. Його голос хрипкий, а в мене тремтить все тіло. І ні, мені не холодно. Просто страшно, що він зараз втілить у реальність свої погрози.

- Ні... - Зуби стукають, і я заплющую очі, ніби це допоможе мені заспокоїтися.

- Тоді що?

- Боюся... - Правдиво відповідаю. Адже він хотів, щоб я не брехала? Тоді говоритиму те, що є насправді. - Ти сказав що...

- Розслабся, жартів зовсім не розумієш? - Позаду себе чую, як Бакер зітхає.

- Отже, ти не чіпатимеш? - Трохи обертаюсь. Так, щоб побачити його обличчя.

- У мене немає проблем з жінками, Ташо. Мені є з ким трахатися, так що заспокойся і спи.

Мої очі розширюються від його слів, і я швидко відвертаюся до стінки. Слова Аарона мали мене заспокоїти. Ось тільки чомусь не відпускає. Краще не стає. Якщо до цього я боялася, то зараз починаю злитися. Якщо немає проблем з сексом, тоді навіщо він затискав мене? Навіщо тоді у клубі... Навіщо все це було? Навіщо ці ігри?

Заплющую очі й намагаюся вирівняти дихання. Досі переймаюся, бо мені здається, що він може порушити своє слово. Чекаю каверзи, поки не чую за спиною рівне дихання. Бакер заснув.

Після цього мені вдається заспокоїтись самій, і я потихеньку поринаю в сон.

Здається, мої думки перед сном були настільки неспокійними, що я навіть уві сні не можу від них позбутися. Мені знову сниться клуб. Той самий. Який належить старшому братові Аарона. Тільки цього разу я у клубі одна. Не з Ноланом. Торкаюсь пальцями до обличчя. Торкаюсь кінчиками пальців до маски. Вона закриває половину мого обличчя. У клубі сьогодні все інакше, ніж минулого разу. Сьогодні в масках лише дівчата. Я бачу велике дзеркало та прискорюю крок. Іду до нього. До остраху хочу на себе подивитися. На мені довга вечірня сукня. Чорна. Шовкова. Вона зовсім невагома. Спина повністю відкрита. І, здається... на мені немає спідньої білизни. Під такою сукнею буде видно все, тому тут немає місця для спідньої білизни. Навіть безшовної.

Відходжу від дзеркала і починаю оглядатися на всі боки. Я шукаю когось. Не можу зрозуміти кого. Але коли самі очі знаходять Аарона, серце тьохкає і починає битися частіше. Він стоїть на другому поверсі. Його рука обіймає білявку, яка стоїть поряд. Але мене чомусь це не зачіпає. Я ніби знаю, що варто йому мене побачити й на блондинку стане начхати. Я пропалюю його поглядом, поки Бакер не відчуває мене і не обертається. Наші погляди зустрічаються. Він пильно дивиться на мене, а потім я підіймаю руку вгору і демонструю йому карту. Ту саму. Від номера. Тільки тепер вона у моїй руці. Аарон примружується, ніби питає, що я задумала. А я зриваюся з місця та йду у бік номера. Ноги тремтять, унизу живота все пульсує від передчуття.

Я заходжу в номер, підходжу до ліжка і сідаю на нього. Достеменно знаю, що він прийде. Тому що я хочу, щоб прийшов. Тому що в моєму сні не може бути інакше. І він приходить. Відчиняє двері, і кімната тоне у його запаху. Його аромат огортає з головою. Я сильніше стискаю коліна... Бо жахливо збудилася від того, що відбувається. Аарон іде до мене. Я закушую нижню губу і злегка стогну. Жарко. Мені дуже жарко. Навіть невагоме плаття здається зайвим.

- Ташо, - я чую його голос. Але дуже дивно, Аарон не ворушить губами. Тоді як він може вимовляти моє ім'я?

- Як... як ти це робиш?

Я спускаю одну бретельку сукні по плечу, потім другу. Сукня спадає до талії. Але легше не стає. Мені все одно надто спекотно.

- Зніми, - прошу, коли Аарон підійшов зовсім близько. Я не можу сама зняти сукню. Мені потрібна його допомога. А потім... а здригаюся від його дотиків. Точніше відбувається щось дивне. Він сам до мене не торкається, просто дивиться, але я чітко відчуваю на собі його дотик.

- Ташо, - знову його голос. А після темрява. Все зникає. - Ташо.

Розплющую очі. Я більше не в тій кімнаті. Не у клубі. Я знову повернулася до хати.

- Чуєш мене? - Ось тільки голос Бакера справжній, і він нікуди не зник.

Кліпаю. Повертаюсь убік. На голос Бакера. Не розумію це реальність чи сон.

- З тобою все гаразд?

Я простягаю руку вперед, торкаюся пальцями його обличчя. Веду подушечками пальців по його щетині. Справжній. Пальці приємно поколює. Внизу живота все зводить приємною судомою.

- Мені жарко, - хриплю у відповідь. - Я хочу роздягнутися. - А після... Сама не розумію якого біса творю. Підіймаюся на ліктях і тягнуся до Бакера. Жахливо хочу його понюхати. Втикаюсь носом у його шию. Вдихаю запах. Він такий самий, як і в моєму сні. Голова починає кружляти від його запаху. Розкриваю губи й торкаюся його шкіри язиком. Жахливо хочу відчути її на смак.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍