Читати книгу - "Таємниця Чорного Дракона. Злочинець, Аманді Хоуп"

Глава 56

Якщо хлопчисько випадково розповість Дракону, мені буде непросто пояснити свій інтерес. У світлі того, що минула книга про портали зникла, краще не підливати олії у вогонь. Тепер я бодай знаю, в якому напрямку шукати. Треба буде ще раз пройтися існуючими в цьому світі магіями. Хтось має вміти відкривати портали. Найімовірніше це бачачі. Якщо зуміли закрити, то, можливо, можуть і відкривати. Але хто вони такі, і де їх шукати, слід з'ясувати.

Залишок часу більше нічого цікавого не знайшла, а Халгеру набридло вчитися і ми дружно вирішили перекусити.

Тільки-но приступили до їжі, як стукнули двері і повіяло прохолодою, сповіщаючи про те, що хтось прийшов.

Ми з принцом дружно обернули голови. У цей момент у проході з'явився Чорний дракон.

- Прошу пробачити за запізнення, - вклонився він нам. - Дозвольте приєднатися?

Не встигли вимовити жодного слова, як услід за ним спритні слуги втягли ще одну подушку та столові прилади. Не залишивши нам вибору старший Його Високість сів поруч із найзадоволенішим виглядом.

Як тільки ті, що прислуговували, пішли, Дракон приступив до їжі.

Апетит мій, зовсім недавно такий гарний, тут же кудись випарувався. Але я все одно продовжувала запихати у себе фрукти, які моєму організму були необхідні.

– Дивлюся, ви плідно провели півдня, – Асгард поглядом вказав на відкладені на краєчок столу малюнки.

- Так, - погодилася я холодно. – Його Високість дуже старанний

За останніх слів ласкаво поглянула на малюка. Халгер поважно кивнув, підтверджуючи мої слова.

- Що ж, тоді Ваша Високість не буде проти піти пограти, поки ми з пані Аланою позаймаємось?

Від його запитання мене в жар кинуло. Це що ж він збирається залишитися зі мною наодинці?

- Але ми з принцом планували трохи відпочити, - поспішила я з відповіддю, побоюючись, що хлопчик виявить бажання піти.

- Так, - підтримав маленький принц і, скориставшись ситуацією, додав. – Ми підемо на конях кататися.

Ну, весь у брата. Це у них, мабуть, кровне, схоплювати на льоту і все обертати собі на користь.

- Хм ... - протягнув старший. - Яка гарна ідея! Мабуть, я також приєднаюся до вас. А потім, увечері, ми з пані Аланою все ж таки повчимося етикету, адже вона обіцяла.

І глянув на мене з викликом. Точно родичі!

Тільки даремно принц чекав реакції з мого боку. Може мріяти далі про спільні посиденьки. З цієї хвилини я буду дуже ввічлива і розважлива. Нікому не дозволено спокушати інших дівчат, будучи просватанним.

- Звичайно! - відповіла холодно усміхнувшись. – Я завжди дотримуюсь обіцянок.

- Я на це сподіваюся, - підхопив Його Високість. – Хоча ця риса жінкам і не властива.

«Багато ти знаєш, що жінкам властиво!» - подумала з сарказмом, але змовчала.

Якщо він чекав від мене відсічі у відповідь, то прорахувався. Байдужість та ігнорування – найкращий шлях покарати людину. Я вже знаю. Ніщо більше не ранить, як зникнення інтересу до своєї особи. А тим більше, королівської і так самовпевненої.

Випивши чаю, ми з принцами вирушили на прогулянку. Спочатку завернули в стайню до молодшого принца, щоб підібрати мені конячку.Вибір мій упав на саму спокійну та врівноважену. Після тих жахливих стрибків, коли я з загоном Дракона добиралися до столиці кілька днів, і моя п'ята точка була відбита не на жарт, все ще відчуваю якийсь дискомфорт при одному виді цих прекрасних тварин.

Халгер узяв свого поні, а ось Дракон здивував, щоб не витрачати час і не повертатися до себе додому за тим самим чорним жеребцем, вибрав іншого.

Вирушили верхи від самих стайнь, ледве помітною стежкою в саду, Вовченя попереду, я посередині, старший принц замикаючим. Трохи проблукавши, виїхали до стіни, що огорожує палац.

Дивна виходила прогулянка, я вже вирішили, що рухатимемося вздовж стіни. Як Вовченя зістрибнув з коня. Підійшовши до кам'яної огорожі, щось натиснув і перед нами відкрився прохід назовні.

– Це таємний хід! – радісно сповістив хлопчик, бачачи моє здивування.

А в мене, від раптової можливості втечі, мурашки по тілу побігли. Принци самі показали мені шлях, яким зможу вибратися з палацу, і обійти вартових на воротах, коли настане час.

Невже Дракон перестав мене підозрювати. Подивилася на нього уважно, його високість, здається, зовсім не заперечував і випромінював всім своїм виглядом добродушність.

Так мені довіряють? Це навряд чи. Думаю, один щиро вірить, а ось другий перевіряє. Сумніваюся, щоб людина в чорному в одну мить стала простодушною і милою.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍