Читати книгу - "Ти мене не знаєш, Юлія Феліз"

146
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 56 57 58 ... 90
Перейти на сторінку:

Дзвінок лунає в ту мить, коли я прикладаю пропуск до турнікету. Залітаю в авдиторію і шарю очима по рядах у пошуках вільного місця. Мілана знизує плечима — біля неї зайнято, тож доводиться  забратися аж на гальорку. Плюхаюся на лавку і дістаю навчальні предмети. Намагаюся не шуміти, щоб не викликати гнів лектора. Він незворушно продовжує розповідати про філософію волі, не зважаючи на моє бнзцеремонне вторгнення. 

Через хвилину двері знову відчиняються, тишу лекційної зали розривають звуки кроків. Я не дивлюся на того, хто запізнився ще більше, ніж я, бо старанно записую лекцію.

— Привіт, — на лавку біля мене опускається Ігор. Як завжди, впевнений у собі, з ідеальною стрижкою і нахабною посмішкою.

Я відсуваюся від нього наскільки дозволяє простір і продовжую записувати за лектором. Ігнорую привітання, сподіваючись, що він зрозуміє: зараз не час для світської бесіди.

— І чого ти така непривітна, сусідко?

Неохоче відриваю погляд від списаного рівним почерком аркуша і здивовано дивлюся на Ігоря. Він зараз серйозно? Він випромінює непохитну впевненість, а в очах світиться щось на кшталт каяття. 

— Та якось не встигла скучити, — відповідаю, щоб зовсім вже не зажити слави полохливої лані.

Усім своїм наїжаченим виглядом демонструю абсолютне небажання вести розмову, бо по-перше, ми на лекції, по-друге, я не хочу з ним розмовляти. 

— А я от дуже скучив. Годі вже дутися на мене. Ну, випив. Мене трохи занесло, визнаю. Вибач дурня, і давай миритися.

Він простягує мені руку з відставленим мізинцем, як у дитинстві, і благально дивиться в очі.

— Зараз пригадую, що тоді наговорив тобі, сам собі бридкий. Я був злий і розчарований, але я не виправдовуюсь. 

Я кивнула, опустивши очі, слухаючи його вибачення.

-- Я хочу все виправити, Ніко. Я хочу спокутувати свої помилки. 

— Я ціную те, що ти знайшов в собі сили вибачитися, — тихо промовила я, голос було ледь чутно в лекційній залі. — Та одних лише слів недостатньо, щоб виправити скоєне. 

— Я розумію, - сказав Ігор. — Та хочу показати тобі, що я змінився, що я вже не той, ким був раніше. То, що? Мир?

Я на мить завагалася, очі шукали на його обличчі будь-який натяк на нещирість. Не знайшовши нічого, неохоче кивнула.

— Гаразд. Я готова дати тобі шанс.

— Філософія — це наука, що вивчає відносини людини і світу, буття людини, — голос професора пробирався до моїх вух крізь розмірений гул студентських голосів. Здається, не тільки ми з Ігорем з’ясовували особисті питання замість сконцентруватися над наукою наук.

Я знайшла поглядом Мілану. Вона сиділа в пів оберта і не зводила замріяних очей з Ігоря. У нас було багато спільних пар, і вона ніколи не пропускала нагоди завести з ним розмову або випадково доторкнутися. Якось вона зізналася мені, що не може думати ні про що, крім Ігоря. А він жодного разу не подивився в її бік. Її навіть не лякали дівчата, що пурхали навколо нього, наче рій метеликів навколо свічки вночі. Я не могла збагнути її бажання приєднатися до лав його шанувальниць. Я і досі невпевнена в його справжніх намірах. Хоча сьогодні він вибачився, йому знадобилося більше місяця, щоб визнати свою помилку. Я важко зітхнула. На жаль, в амурних справах давати поради безглуздо. Все одно слухати ніхто не буде. 

— Гадаю, студентка Корноух зі мною не згодна, - сказав Сергій Васильович, одна з його брів здригнулася, а обличчя глузливо скривилося.

Мені захотілося залізти під стіл від сорому. Я не чула жодного слова з того, що сказав професор за останні десять хвилин. Обличчя почервоніло, а по спині побігли дрижаки, коли всі погляди звернулися до мене. 

— Звісно! Сергію Васильовичу, я… згодна з вами, - сказала я, нервово посміхаючись. Я тут же замислилася, з чим саме погодилася, але професора це, схоже, задовольнило.

— Чудово, - сказав він з широкою посмішкою. — Вероніка погоджується зі мною.

Аудиторія вибухнула стогонами і шумом. Я закрила обличчя руками. Здається, бовкнула щось зайве.

- Тиша! Я вимагаю тиші! - голос професора пролунав несподівано твердо, миттєво втихомиривши студентів. - Тепер, коли ми визначилися з методом вибору тем, давайте окреслимо основні правила. Ви будете працювати в парах. Цей проект складає п'ятдесят відсотків вашої семестрової оцінки, тому поставтеся до нього з максимальною серйозністю. Тепер подивіться ліворуч. Людина, яку ви бачите, буде вашим партнером по проекту.

Я не була до цього готова. Серце підскочило від тривоги, коли очі зустрілися з холодним, зеленим поглядом Ігоря. Він мій партнер по проекту? Це було схоже на якесь прокляття! Мурашки поповзли по моїй правій щоці. Я інстинктивно провела рукою по ній і відчула, яка вона гаряча. Повернувшись, побачила Мілану, її вираз обличчя був сповнений гніву. О ні! Тільки цього мені бракувало!

 


 

1 ... 56 57 58 ... 90
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ти мене не знаєш, Юлія Феліз», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ти мене не знаєш, Юлія Феліз"