Читати книгу - "Відшукати скарб, Анітка Санніфео"

Епілог

10 років потому.

 

– Мамо, а розкажи ще раз, як ви познайомилися з татом, – попросила Айлін, чорноволоса дівчина, років п’яти.

– Люба моя, вже дуже пізно… – Руора погладила дівчинку по голові й поцілувала у щічку, – час спати.

– Ну, будь ласочка! – донька подивилася на матір благальним поглядом.

– Добре-добре, – нарешті здалася Руора та поправивши ковдру знову почала переповідати Айлін її неймовірну історію знайомства з Олексієм.

Малеча солодко позіхнула та заплющила очі, поринаючи у казковий сон. Руора поцілувала доньку й посміхнулася, милуючись нею. Їхнє з Олексієм маленьке щастя та радість – красуня Айлін, яку дівчина назвала на честь своєї загиблої матері.

Ось вже десять років як вони разом живуть у цій самій хатинці на околиці поселення тролів, де Олексій вперше опинився в Адарі.

Руора присвятила себе роботі в лікарні. Разом з Сарою та Річчі вони значно розширили та удосконалили приміщення лікарні, розробили нові рецепти лікарських препаратів, а також програм по підтримці здоров’я. Тепер колись маленька лікарня мала звання найкращого лікувально-реабілітаційного центру Адару.

Олексій же знайшов своє призначення в роботі з артефактами та ювелірними виробами. Спочатку він розширив асортимент товарів у крамниці троля Орса, а згодом почав співпрацю із Нуандом – тим самим тролем, що передбачив заручини Олексія та Руори ще на трольській вечорниці у хороводі. Відтепер обручки, які чоловік почав створювати, а троль Нуанд скріплював закляттям вічного кохання, користувалися популярністю, а охочі придбати їх ставили у чергу.

– Заснула? – спитав Олексій, коли дружина зайшла в спальню та вмостилася поруч з чоловіком, влаштувавши голову на його плечі.

– Так, вона знову просила розповісти нашу історію. Уявляєш? Без цієї казки на ніч вона не засинає, – усміхнулася Руора.

– Ця казка наша справжня сімейна історія, – обійнявши кохану промовив чоловік. – І насправді, я щасливий, коли донька просить розповісти її. – У мене для тебе сюрприз.

– Справді? – Руора поглянула на свого коханого. – Що ти знову придумав?

– Заплющ очі, – попросив він, й дівчина слухняно виконала його прохання. Олексій обережно одягнув на її руку охайний срібний браслет з дрібними перлинками, між якими була підвіска у вигляді сердечка. – Подивись.

– Неймовірний! – ахнула Рурора, роздивляючись прикрасу. – Ти знову мене тішиш, коханий… Дякую, – вона міцно обійняла його.

– Колекція таких прикрас є тільки в тебе. Я подбав про це, – чоловік застебнув браслет на руці дружини та припав до її губ солодким цілунком. – Але ти б бачила як радіє старий троль, коли бачить диковинки з моєї планети, які передає моя мати, або ті, що ми провозимо з подорожей по Землі!

– Можу собі уявити! – розсміялася Руора. – Я досі згадую нашу подорож по твоїй Батьківщині, Чорне море й гори. Твоя земля чарівна та прекрасна. До речі, я домовилася з Елліоном. Він зможе організувати та проконтролювати прохід для твоїх батьків на ювілей Джоани у наступну суботу та повернути їх на Землю. Мама дуже хоче знову побачити свою сестру, з якої вони не бачилися мало не сотню років. І з нетерпінням чекає зустрічі…

– Це чудова новина! – плеснув в долоні Олексій. – Мати мене питала про Джоану. І я знаю, вона сумує за Адаром, хоч й не показує цього. Вони з батьком зрадіють такій нагоді та обов’язково завітають в Адар. Я впевнений! Я зранку відправлю їм листа магічною поштою…

– Я досі не можу осягнути, що магічна пошта здатна долати такі далекі відстані та працювати між світами, – проговорила Руора.

– Це все магія фей. Думаю, якби не мамині здібності, нічого б не вийшло, – проговорив чоловік.

– Так, можливо. Про магію фей досі відомо дуже мало. Вони не відкривають всіх своїх таємниць.

– І правильно роблять.

– Батько казав, що Арольф має наміри вивчити досвід землян у технологіях… І почати запроваджувати тут мобільний зв’язок.

– Все-таки ми не помилилися, коли обрали Світлого Володаря. Арольф за ці роки багато зробив для відновлення Адару. Поселення відбудовані, життя мешканців покращується, а в технологіях є своя магія, – усміхнувся Олексій та подивився на дружину. – Годі розмов. Пропоную перейти до більш приємного заняття. – Він лагідно торкнувся губ дружини поцілунком.

– Зачекай, маю тобі ще  щось важливе сказати, – прошепотіла вона йому в губи.

– Слухаю, – він подивився в очі коханій, не випускаючи її з міцних обіймів.

– У нас буде дитина, – проговорила вона на одному подиху.

– Кохана! – Олексій опустив руку на живіт дружини, – який же я щасливий! – він повалив дівчину на ліжко, нависнувши зверху, – буде хлопчик. Я це точно знаю, – впевнено заявив він, даруючи ще один ніжний поцілунок коханій. – Я тебе кохаю!

– І я тебе кохаю!

Олексій цілував кохану дружину, віддаючись насолоді та пристрасті. Він був вдячній долі за такий щедрий подарунок, за той день, коли він вперше опинився в Адарі, щоб знайти тут справжній скарб та залишитися назавжди.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍