Читати книгу - "Зброя, мікроби і сталь -"

пустить паростки у березні, залишаючись під 3-метровим покровом снігу. 1 навіть якщо цю рослину генетично перепрограмувати, щоб вона проростала у більш підхожий для Канади час, скажімо, наприкінці червня, вона все ще опиниться в скрутному становищі з інших причин. Її гени задаватимуть їй повільний темп росту, за якого вона досягне зрілості лише через п’ять місяців. Це ідеальна стратегія для мексиканського м’якого клімату, але в Канаді вона фатальна, позаяк рослина гарантовано загине від осінніх заморозків до того, як устигне дати хоча б один зрілий качан. Мало того, їй бракуватиме генів для опору захворюванням, притаманним північним кліматичним зонам, тоді як вона й далі міститиме непотрібні гени для опору захворюванням південних кліматичних зон. Через усі ці особливості рослини із низьких широт кепсько адаптовані до кліматичних умов високих широт, і навпаки. Як наслідок, більшість культурних рослин Родючого півмісяця добре ростуть у Франції та Японії і погано — на екваторі.

Тварини так само пристосовані до широтних особливостей клімату. В цьому плані ми — типові тварини, про що й самі знаємо зі самоспостереження.

Багато з нас не можуть витримати холодних північних зим із короткими днями та притаманними їм мікробами, тоді як інші не можуть витримати спекотний тропічний клімат із притаманними йому хворобами. Протягом останніх сторіч заморські поселенці з Європи віддавали перевагу виїзду до Північної Америки, Австралії та Південної Африки, для яких характерний схожий на європейський прохолодний клімат, і оселенню на прохолодних високогір’ях екваторіальної Кенії та Нової Гвінеї. Північноєвропейці, котрих відправляли в спекотні тропічні низовини, часто помирали від сонми- ща хвороб, наприклад, малярії, проти яких у місцевих народів еволюційно розвинулася генетична опірність.

Це одна з причин, чому доместикати Родючого півмісяця поширювалися настільки швидко на захід і схід: вони заздалегідь були пристосовані до клімату регіонів, на які поширювалися. Наприклад, після того як рільництво перейшло з рівнин Угорщини до Центральної Європи близько 5400 р. до н. е., воно поширилося далі настільки блискавично, що поселення перших рільників на величезній території від Польщі до Голландії (які вирізняє їхня особлива кераміка зі стрічковим орнаментом) з’явилися майже одночасно. На початок нашої ери злаки походженням із Родючого півмісяця росли вже на 13 000-кілометровому обширі від атлантичного узбережжя Ірландії до тихоокеанського узбережжя Японії. Ця протяжність Євразії із заходу на схід є найбільшою суходільною відстанню на Землі.

Отже, провідна євразійська континентальна вісь схід—захід дала змогу культурним рослинам Родючого півмісяця стрімко започаткувати рільництво на низці помірних широт від Ірландії до долини Інду, і збагатити рільництво, яке незалежно постало в Східній Азії. І навпаки: євразійські культурні рослини, які було вперше одомашнено поодаль від Родючого півмісяця, але на тих самих широтах, поширилися в зустрічному напрямку аж до Родючого півмісяця. Сьогодні, коли кораблі й літаки перевозять насіння через увесь світ, ми звиклися з тим, що наша їжа складається із географічної мішанини. Меню типового американського ресторану швидкого харчування містить страви з курки (вперше одомашненої в Китаї) і картоплі (із Анд) або кукурудзи (із Мексики), приправлені чорним перцем (із Індії) та наостанок увінчані чашкою кави (ефіопського походження). Однак уже 2 тис. років тому римляни харчувалися власною мішаниною продуктів, які з’явилися переважно деінде. Серед староримських рільничих продуктів лише овес і мак росли в дикому вигляді на території Італії. Опорними культурними рослинами Римської імперії був основоположний комплект із Родючого півмісяця, до якого додалися айва (походженням із Кавказу); просо і кмин (одомашнені в Центральній Азії); огірок, сезам і цитрусові (з Індії);

та курка, рис, абрикоса, персик і головчасте просо (походженням із Китаю). І хоч римські яблука були аборигенними видами Західної Євразії, вирощували їх за допомоги методу щеплення, винайденого в Китаї і поширеного звідти на захід.

В Євразії міститься найпротяжніша в світі смуга суші, розташована на одній широті, тому цей материк став місцем найстрімкішого поширення доместикатів. Але є й інші приклади. Із поширенням харчового комплекту Родючого півмісяця може позмагатися в швидкості поширення на схід субтропічний комплект, який склався в Південному Китаї, а відтак отримав додатки, досягши тропічної Південно-Східної Азії, Філіппін, Індонезії та Нової Гвінеї. За якихось 1600 років сформований у такий спосіб комплект культурних рослин (який містив серед іншого банан, таро і ямс) та свійських тварин (курка, свиня і собака) просунувся більш ніж на 8 тис. кілометрів на схід углиб тропічної Океанії, досягши островів Полінезії. Інший правдоподібний приклад — поширення вздовж осі схід—захід культурних рослин у межах широкого Сахельського поясу Африки, але палеоботаніки ще не завершили свої дослідження в цьому питанні.

Порівняймо тепер легкість поширення вздовж осі схід—захід у Євразії із труднощами поширення вздовж осі північ—південь в Африці. Більшість основоположних культурних рослин Родючого півмісяця дуже швидко досяг- ли Єгипту і поширилися звідти на південь аж до холодних верхогір’їв Ефіопії, далі яких вони не просунулися. Середземноморський клімат Південної Африки був би ідеальним для них, але 3 тис. кілометрів тропічного клімату між Ефіопією та Південної Африкою виявилися нездоланною перешкодою. Натомість африканське рільництво на південь від Сахари почалося з одомашнення диких рослин (зокрема сорго й африканського ямсу), які були ендеміками Сахельського поясу та тропічної Західної Африки і, отже, були пристосованими до високих температур, літніх дощів і відносно незмінної тривалості дня на цих низьких широтах.

Аналогічно поширення на південь Африки свійських тварин із Родючого півмісяця зупинили або уповільнили тамтешній клімат і захворювання, зокрема трипаносомні хвороби, переносником яких виступала муха цеце. Кінь не зміг утвердитися південніше західноафриканських князівств, розташованих на північ від екватора. Просування корови, вівці та кози на цілих 2 тис. років затрималося на північному краї рівнини Серенґеті, доки не з’явилися нові види господарювання та породи цих свійських тварин. Корова, вівця і коза кінець кінцем досягли Південної Африки в період 1—200 рр. н. е., аж через 8 тис. років після того, як їх було одомашнено на Родючому півмісяці.

Тропічні культурні рослини Африки мали свої проблеми з поширенням на південь, діставшись Південної Африки разом із чорними африканськими рільниками (банту) невдовзі після проникнення туди свійських тварин із Родючого півмісяця. Проте ці тропічні африканські культурні рослини не могли подолати південноафриканської Рибної ріки, далі якої їх стримували середземноморські кліматичні умови, до яких вони не були пристосовані.

У результаті відбулася добре відома розв’язка південноафриканської історії двох останніх тисячоріч. Частина корінних койсанських народів Південної Африки (інакше відомі під назвою «готтентоти» і «бушмени») дістали свійських тварин, але залишалися без рільництва. На північний схід від Рибної ріки їх чисельно переважили і витіснили чорні африканські рільники, чий рух на південь