Читати книгу - "Колір магії"

турбував і щиро сподівався, що й Вони його не турбуватимуть. Життя і без того було досить складним.

Проте була пара богів, які справді наганяли жах. Решта, як правило, були зовсім як люди, хіба що більшого масштабу, і полюбляли вино і війни, і дівок. Однак Фатум та Пані були не такі — від них віяло крижаним холодом, і цього було достатньо, щоб по спині поповзли мурахи.

У Кварталі Богів, у Анк-Морпорку, Фатум мав невеликий, присадкуватий і загалом недоладний храм, де його чахлі шанувальники із згаслими очима збиралися темними ночами, щоб спільно проводити свої фатальні і цілковито безглузді ритуали. Храмів, присвячених Пані, не було ані одного, хоч вона була чи не наймогутнішою богинею за всю історію світу. Кілька членів Гільдії азартних гравців, нахабніших на вдачу, якось провели експеримент і спробували практикувати певну форму поклоніння у найглибших пивницях штаб-квартири Гільдії, і всі померли голодною, насильницькою або ж просто власною смертю протягом тижня. Вона була Богинею, Що Приходить Нежданно; ті, хто шукав з нею зустрічі, ніколи її не бачили, однак було відомо, що вона приходить на допомогу тим, хто її найбільше потребує. А іноді і не приходить. Така вже вона була. Їй не подобалось шарудіння вервичок, зате вона обожнювала звук калатання гральних костей. Ніхто достеменно не знав, яка вона на вигляд, хоча неодноразово траплялося так, що чоловік, який заклався на своє життя, намагаючись відігратись, відкривав свої карти і бачив, як вона, підморгуючи, дивилася йому прямо у вічі. Звичайно, не завжди. З усіх богів вона була тією, чию прихильність прагнули здобути найбільше, і в той же час — кого найчастіше проклинали.

— Там, звідки я приїхав, богів нема, — сказав Двоцвіт.

— Ну звісно, вони є, — сказала Пані. — Боги є повсюди. Ви просто їх не впізнаєте.

Ринсвінд подумки стріпнувся.

— Послухай, — рішуче мовив він. — Не хочу здаватись нетерплячим, але за кілька хвилин через оці двері ввійдуть люди і поведуть нас до нашої загибелі.

— Авжеж, — сказала Пані.

— Гадаю, ти могла би пояснити, — невпевнено припустив Двоцвіт.

— Чому ж ні? — відгукнулася Пані. — Крулійці мають намір спустити через край диска космічний бронзовий човен. Їхня головна мета — визначити стать Всесвітньої Черепахи А’Туїна.

— Безглузда ідея, — бовкнув Ринсвінд.

— Зовсім ні. Подумай. Одного дня Великий А’Туїн може зустріти іншого представника його ж виду, а саме chelys galactical. Що станеться далі? Битимуться вони чи паруватимуться? Трохи уяви допоможе тобі зрозуміти, що стать Великого А’Туїна може мати для нас вирішальне значення. Принаймні, так кажуть крулійці.

Ринсвінд намагався не думати наразі про парування Космічних Черепах. Це було не зовсім легко.

— Отже, — продовжувала богиня, — вони збираються запустити цей корабель у космос, з двома пасажирами на борту. Це буде апогеєм наукового пізнання за останнє десятиліття. Це буде також досить небезпечно для мандрівників. Отож, намагаючись знизити можливий ризик, Архіастроном Круля уклав домовленість із Фатумом, запропонувавши принести в жертву двох людей у момент запуску корабля. Фатум, зі свого боку, обіцяв усміхнутися услід космічному кораблю. Вигідна угода, чи не так?

— А ми, значить, — жертви, — підсумував Ринсвінд.

— Атож.

— Я думав, Фатум не робить таких оборудок. Я думав, він — невблаганний, — зауважив Ринсвінд.

— Зазвичай так і є. Але ви двоє набридли йому останнім часом гірше печеної редьки. Він поставив умову, щоб жертвами були саме ви. Це він дозволив вам утекти від піратів. Він дозволив вам приплисти до Окружності. Фатум іноді буває напрочуд підступним.

Між ними залягла мовчанка. Жаба позіхнула і почалапкала під стіл.

— Але ж ти можеш нам допомогти? — підказав Двоцвіт.

— Ви такі потішні, — сказала Пані. — Я справді іноді буваю сентиментальна. Якби ви полюбляли азартні ігри, то знали б це. Якийсь час я мандрувала у розумі вашої жабки, а ви мене врятували, що було досить великодушно з вашого боку. Адже, як відомо, ніхто не любить мати справу з нещасними, безпомічними сотворіннями, приреченими на загибель.

— Пусте, не варто згадувати, — сказав Ринсвінд.

— Фатум докладе усіх зусиль, щоб вас знищити, — вела далі Пані. — Та все, що я можу, — це дати вам один шанс. Тільки один, маленький шанс. Решта залежить від вас.

Вона зникла.

— Капець, — сказав Двоцвіт за якусь хвилю. — Я бачив живу богиню!

Двері різко відчинилися. До кімнати зайшов Ґархартра, тримаючи паличку у витягнутій перед собою руці. З ним було двоє вартових, озброєних більш традиційно — мечами.

— Еге, — невимушеним тоном почав він. — Бачу, ви вже готові.

«Готові», — сказав голос у Ринсвіндовій голові.

Бутель, якого Ринсвінд пожбурив кілька годин тому, дотепер висів у повітрі, скутий чарами у своєму власному часовому полі. Та протягом усіх цих годин первісна сила заклинання поступово розсіювалася, аж доки загальної магічної енергії забракло, щоб і далі втримувати його, протидіючи нормальному електричному полю Всесвіту, тож коли цей момент настав, Реальність за лічені мікросекунди повернулась до свого попереднього стану. Це стало очевидним, коли бутель несподівано завершив останню частину своєї параболи і розбився об голову Церемоніймейстера, а на вартових, що стояли позаду, полилися потоки вина і посипалися скляні друзки.

Ринсвінд схопив Двоцвіта за руку та хвицнув ногою межи колін вартового, що стояв найближче, і потягнув остовпілого Двоцвіта за собою на вихід. Ще до того, як очманілий Ґархартра хляпнувся додолу, його двоє гостей вже були далеченько і завзято гупотіли по кам’яних плитах коридору.

Не сповільнюючи біг, Ринсвінд завернув за кут і опинився на балконі, що простягався по периметру внутрішнього подвір’я. Більшу частину його площі унизу займав декоративний ставок, у якому серед латаття засмагали кілька водяних черепах.

А попереду Ринсвінд побачив кількох вельми здивованих чарівників, одягнутих у характерні чорні з темно-синім полиском мантії кваліфікованих гідрофобів. Один із них — більш тямущий, ніж його колега — підняв догори руку і почав промовляти перші слова заклинання.

Поблизу Ринсвінда почувся якийсь короткий, різкий звук. Це плюнув Двоцвіт. Гідрофоб зверескнув і опустив руку, наче її підтяли.

Інший не встиг навіть поворухнутись, а Ринсвінд вже накинувся на нього, розмахуючи, мов очманілий, кулаками. Один міцний удар, підкріплений порцією адреналіну, викинув неборака через поручні балкона у ставок, що мало дуже цікавий ефект: вода відхлинула до країв, так наче у ставок впала велика невидима куля, а гідрофоб повис у власному, індукованому тотальним обридженням,