Читати книгу - "Джерело"

чином розкласти й повернути, на них постає дивовижна картина: підводний пейзаж, у якому проглядається планктон, мікроби, водорості… Місцеві прозвали цей малюнок «La Sopa Primordial» — первісний бульйон.

«Первісний бульйон Ґауді…» — подумав Ленґдон, знову приголомшений тим, наскільки чітко місто Барселона відповідає цікавості Едмонда до джерела життя. Панівна теорія, що життя зародилося з первісного бульйону Землі — отих давніх океанів, куди вулкани спльовували густу хімію, де ходили вихори й куди били блискавки нескінченних гроз… доки раптово, подібно до якогось мікро-Голема, постала до життя перша одноклітинна істота.

— Амбро, — сказав Ленґдон, — ось ти кураторка музею. Напевне, багато розмовляла з Едмондом про мистецтво. Він часом не ділився з тобою, що саме було йому таке близьке в Ґауді?

— Тільки від Вінстона чула, — відказала вона. — Його архітектура справляє враження створеної самою природою. Гроти Ґауді немовби виточені вітрами й дощами, а колони наче виросли з землі, зображення на плитці нагадують дрібних морських істот… — Амбра знизала плечима. — Хай там як, а Едмонд так захоплювався Ґауді, що переїхав до Іспанії.

Ленґдон здивовано поглянув на неї. Він знав, що Едмонд володів будинками в кількох країнах світу, проте справді ж оселився в Іспанії.

— Ти хочеш сказати, що Едмонд переїхав сюди через Ґауді?

— Думаю, так, — сказала Амбра. — Колись я його питала: «Чому саме Іспанія?», а він відповів, що має рідкісну можливість винаймати абсолютно унікальне житло, якого більш ніде немає. Гадаю, саме свою квартиру він мав на увазі.

— Де вона?

— Роберте, Едмонд мешкав у Касі Мілá.

Ленґдон не одразу повірив:

— Що, в тій самій?

— Каса Міла лише одна, — кивнула Амбра. — Торік він винайняв там весь останній поверх під пентхаус.

Ленґдону було потрібно осягнути цю новину. Каса Міла — одна з найвідоміших будівель Ґауді — ні на що в архітектурі не схожа, з неймовірним багатоярусним фасадом і хвилястими кам’яними балконами, подібна до гори, де рубають каміння, за що й отримала народне прізвисько La Pedrera — тобто Каменоломня.

— А хіба нагорі там не музей Ґауді? — спитав Ленґдон, згадавши, як колись у ньому бував.

— Так, — втрутився Вінстон. — Але Едмонд зробив пожертву на користь ЮНЕСКО, під захистом якої перебуває будинок, і там погодилися тимчасово закрити музей і дати йому два роки в ньому пожити. Адже витворів Ґауді в Барселоні й так не бракує.

«Едмонд жив у музеї Ґауді в Касі Міла? — здивувався Ленґдон. — І переїхав туди лише на два роки?»

Знов обізвався Вінстон:

— Едмонд навіть допоміг музею створити нове навчальне відео про архітектуру цієї будівлі. Варто подивитися.

— Справді, відео дуже гарне, — погодилася Амбра, нахилилася вперед і торкнулася екрана браузера. З’явилася віртуальна клавіатура, жінка набрала Lapedrera.com. — Ось поглянь.

— Так я ж ніби за кермом, — відказав Ленґдон.

Амбра потяглася до кермової колонки й двічі смикнула якийсь маленький важіль. Ленґдон відчув, як кермо в його руках завмерло — машина неначе сама взяла на себе керування, тримаючись точно середини дороги.

— Автопілот, — підтвердила його відчуття Амбра.

Проте все одно професора це дещо нервувало, Ленґдон із незвички все тримав руки над кермом, а ногу на гальмі.

— Не напружуйся. — Амбра лагідно поклала руку йому на плече. — Це безпечніше, ніж коли людина кермує.

Ленґдон зусиллям волі поклав руки на коліна.

— Ну ось, — усміхнулася вона. — А тепер можна й подивитися відео про Касу Міла.

Відео починалося з ефектних кадрів морського прибою: таке враження, що їх знімали з вертольота, який летів у лічених сантиметрах над поверхнею відкритого океану. Попереду з хвиль здіймався острів — кам’яна гора з прямовисними скелями, які на десятки метрів височіли над бурхливими водами.

На тлі гори з’явився текст.

La Pedrera — не творіння Ґауді.

Ще півхвилини Ленґдон дивився, як прибій вирубує зі скелі виразні органічні обриси цієї будівлі. Відтак хвилі ринули всередину, вимиваючи западини й печери, водоспади виточували сходи, проростали рослини, перетворюючись на кований метал, і на підлозі виростали мохові килими.

Урешті камера від’їхала назад у море — і взяла загальний план, показавши вирубану в горі Касу Міла — «Каменоломню».

La Pedrera —

це шедевр природи

Ленґдон відзначив: Едмонд мав талант до створення драматичних ефектів. Подивившись цей комп’ютерний ролик, професор захотів ще раз навідатися до славнозвісної будівлі.

Знову поглянувши на дорогу, Ленґдон потягся до важеля й вимкнув автопілот, перейнявши кермо.

— Будемо сподіватися, що в квартирі Едмонда є те, чого ми шукаємо. Нам потрібен пароль!

Розділ 50

Командор Дієго Ґарса повів чотирьох агентів Гвардії точно в центр Пласи де ла Армерія, дивлячись просто перед собою й не звертаючи уваги на галас, який зчиняли журналісти по той бік огорожі, де вони виставляли мікрофони й камери і вимагали від нього коментарів.

«Хай принаймні бачать, що вживаються якісь заходи», — думав він.

Підійшовши до собору, гвардійці виявили, що головний вхід замкнений — що й не дивно такої пізньої пори, — і Ґарса почав стукати в двері прикладом табельної зброї.

Ніхто не відповів.

Командор стукав далі.

Нарешті замок рипнув і двері розчинилися. Ґарса опинився лице в лице з прибиральницею, яка, звичайно, дуже стривожилася, побачивши біля дверей невеликий озброєний загін.

— Де єпископ Вальдеспіно? — суворо спитав Ґарса.

— Я… не знаю… — відказала прибиральниця.

— Я знаю: єпископ тут! — заявив Ґарса. — А з ним принц Хуліан. Ви їх не бачили?

Жінка похитала головою.

— Я щойно прийшла. Я завжди прибираю в суботу ввечері після…

Ґарса повів своїх людей повз неї в темний собор.

— Замкніть двері, — наказав він прибиральниці. — І не плутайтеся під ногами!

Відтак зі зброєю напоготові він помчав просто до кабінету Вальдеспіно.

——

По другий бік площі, в підземеллях палацу, Моніка Мартін стояла біля кулера з водою й затягувалася цигаркою, про яку думала вже давно. Через ліберальний «політкоректний» рух, який охопив Іспанію, в кабінетах палацу паління було заборонено, але з огляду на таку кількість підозр у серйозних злочинах, які його опосіли, Мартін подумала, що тютюновий дим не становитиме аж такої проблеми.

Усі п’ять новинних каналів на телевізорах із вимкненим звуком перед нею показували кадри з убивством Едмонда Кірша, знову й знову демонструючи цю жахливу подію. Звичайно, щоразу перед тим на екрані з’являлося повідомлення:

УВАГА! Відеоматеріал містить зображення, не призначені для деяких категорій глядачів.

«Безсовісні!» — думала Моніка, розуміючи, що істинний сенс таких попереджень аж ніяк не в тому, щоб уберегти когось від перегляду жорстокої сцени. По суті, це, навпаки, гачок, аби глядачі не перемикали канал.

Мартін затяглася знову, переглядаючи різні новини: на більшості каналів намагалися зняти вершки