Читати книгу - "1984"

вмиратимуть не лише без жодного бажання повстати, а й навіть нездатні зрозуміти, що світ може бути інакшим, аніж він є. Вони могли б становити загрозу лише у тому разі, якби розвиток технічної індустріалізації спонукав їх до необхідності отримання кращої освіти. Та оскільки військова і комерційна конкуренція сьогодні не має значення, то рівень народної освіти тільки знижується. Сьогодні байдуже, що думають народні маси. Їм можна надати інтелектуальну свободу, оскільки у них немає інтелекту. Коли ж ідеться про членів Партії, то не допускається навіть найменшого відхилення поглядів щодо найменшої дрібниці.

Член Партії від свого народження до смерті живе під пильним оком Поліції Думок. Навіть перебуваючи на самоті, він не може бути певен, що він і справді на самоті. Не залежно від того, спить він чи не спить, працює чи відпочиває, миється у ванні чи лежить у ліжку, за ним можуть таємно стежити, і він не знатиме, що перебуває під наглядом. Жоден з його вчинків не залишається поза увагою. Його взаємини з друзями, його відпочинок, його ставлення до дружини та дітей, вираз його обличчя, коли він перебуває наодинці із собою, слова, які він бурмоче уві сні, навіть характерні рухи його тіла — все це перебуває під пильним наглядом. Неодмінно фіксується не лише хибна поведінка, а й будь-яка, навіть найнезначущіша, дивакуватість, зміна звичок, знервованість, яка може свідчити про внутрішнє занепокоєння. Він ні в чому не має свободи вибору. Проте його дії не регулюються ані законом, ані будь-яким іншим чітко сформульованим кодексом поведінки. В Океанії не існує закону. Думки та вчинки, які, в разі їх фіксування, призводять до смерті, формально не заборонені, і нескінченні чистки, арешти, тортури, ув’язнення й розпорошування людей здійснюються не як покарання за вже скоєні злочини, а просто слугують усуненню осіб, які колись у майбутньому, можливо, могли б скоїти злочин. Член Партії повинен мати не лише правильні думки, а й правильні інстинкти. Чимало вірувань і вчинків, які від нього вимагаються, ніколи точно не формулюються, та й не можуть бути сформульовані, бо тоді на поверхню випливли б притаманні Ангсоцу суперечності. Якщо хтось від природи мислить правовірно (Новомовою «добродум»), він не замислюючись і за будь-яких обставин знатиме, яким має бути справжнє переконання і потрібні почуття. Але у будь-якому разі, ретельне тренування розуму, яким він займається у дитинстві, орієнтуючись на такі слова Новомови, як стопзлоч, чорнобіл і дводумство, робить його взагалі нездатним надто глибоко обмірковувати будь-яку тему.

Від члена Партії очікують, що він не матиме особистих емоцій і буде постійно сповнений ентузіазму. Він має ненавидіти чужоземних ворогів і внутрішніх зрадників, відчувати тріумф від перемог і віддано захоплюватися силою та мудрістю Партії. Невдоволення, яке виникає через нудне й незадовільне життя, зумисне спрямовують на інші об’єкти і розвіюють такими заходами, як Двохвилинка Ненависті, а шкідливі роздуми, які могли б призвести до бунтівної поведінки, відразу ж знищуються його раніше набутою власною внутрішньою дисципліною. Найперший і найпростіший крок у цій дисципліні, якому можна навчити навіть малих дітей, Новомовою називається стопзлоч. Стопзлоч означає раптову, немов інстинктивну, зупинку на порозі небезпечної думки. Він включає в себе спроможність не шукати аналогій, ігнорувати логічні помилки, не сприймати найпростіших аргументів, якщо вони ворожі Ангсоцу, і відчувати нудьгу або огиду до будь-яких думок, що ведуть в неблагонадійному напрямі. Одне слово, стопзлоч означає рятівну дурість. Але дурості недостатньо. Навпаки, правовірність у своєму широкому розумінні вимагає не меншого контролю над своїми психічними процесами, аніж контроль акробата над своїм тілом. У кінцевому підсумку суспільство Океанії базується на вірі, що Старший Брат усемогутній і що Партія не помиляється. Та оскільки насправді Старший Брат не всемогутній, а Партія помиляється, то від кожного члена Партії вимагається невтомна й постійна гнучкість у витлумаченні фактів. Тут ключове слово чорнобіл. Як багато слів Новомови, воно має два протилежні суперечливі значення. Коли йдеться про опонента, то воно означає звичку усупереч очевидним фактам безсоромно стверджувати, що чорне — це біле. Стосовно ж члена Партії воно означає лояльне бажання сказати, що чорне — це біле, в разі якщо цього вимагає партійна дисципліна. Але воно також означає спроможність повірити, що чорне є білим, і навіть знати, що чорне є білим, і забути про те, що ти раніше вірив у протилежне. Це вимагає постійної зміни минулого, яку робить можливою загальний метод мислення, відомий у Новомові як дводумство.

Є дві причини для зміни минулого, одна з яких другорядна і, так би мовити, превентивна. Другорядна причина полягає в тому, що член Партії, як і прол, терпить сьогоднішні умови життя ще й через те, що він не має стандартів для порівнювання. Він повинен бути відірваним від минулого і так само відірваним від чужоземних країн, бо йому необхідно вірити, що він живе краще, ніж його предки, і що середній рівень матеріального достатку постійно зростає. Але найважливішою причиною зміни минулого є потреба у збереженні непогрішності Партії. Тут йдеться не лише про потребу демонструвати, що прогнози Партії були завжди правильними, і, відповідно, повсякчас узгоджувати із сьогоденням промови, статистику та різні письмові матеріали. Крім того, треба довести, що доктрина чи політична лінія Партії ніколи не змінювалися. Бо змінити свої погляди або навіть політику означало б виявити слабкість. Якщо, наприклад, Євразія або Остазія (байдуже котра з них) сьогодні є ворогом, то необхідно, щоб ця країна завжди була ворогом. І якщо факти свідчать про протилежне, то факти потрібно змінити. Таким чином, історія постійно переписується. Така щоденна фальсифікація минулого, здійснювана Міністерством Правди, так само необхідна для стабільності режиму, як і забезпечувані Міністерством Любові репресії та шпіонаж.

Змінюваний характер минулого є головною доктриною Ангсоцу. Вона стверджує, що минулих подій об’єктивно не існує, що вони зберігаються лише у записах і людській пам’яті. Минуле — це те, з чим узгоджуються записи і пам’ять. А оскільки Партія повністю контролює всі записи і так само повністю контролює думки своїх членів, то з цього випливає, що минуле є таким, яким його робить Партія. З цього також випливає, що хоча минуле й мінливе, воно ніколи не змінювалося в жодному з конкретних випадків. Бо якщо воно було створене у тій формі, яку вимагає сьогодення, то ця нова версія і є справжнім минулим, і ніколи не існувало жодного іншого минулого. Таке твердження залишається справедливим навіть тоді, коли, як це часто трапляється, протягом року кілька разів доводиться до невпізнання змінювати ту саму подію. Абсолютна істина завжди в руках Партії,