Читати книгу - "Сицилієць"

заходів, щоб ця сила не зросла. Якщо не зважатимемо на викрадення князя Оллорто, ми станемо посміховиськом для всієї Сицилії.

Дон Кроче кивнув, наче погоджуючись з усім сказаним. Але нічого не сказав. Ґвідо Кінтана, найдрібніший із присутніх, жалібно сказав:

— Я мер Монтелепре, усі знають, що я один із «друзів». Але ніхто не приходить до мене з подарунками, не просить розсудити чи відшкодувати щось. Містом править Ґільяно, він дозволяє мені жити там, щоб не сваритися з вами, панове. Але я не можу заробити на життя, я не маю влади. Я просто пішак. Поки Ґільяно живий, «друзі» для Монтелепре не існують. Я не боюся цього юнака, уже якось ставив його на місце, ще до того, як він став розбійником. Я не думаю, що його варто боятися. Якщо ця рада погодиться, я спробую його усунути. Уже маю план і чекаю лише вашої згоди, щоб його втілити.

Дон Підду з Кальтанісетти та дон Арзана з П’яні-дей-Ґречі схвально кивнули.

— Хіба ж це складно? — запитав дон Підду. — З нашими можливостями ми здатні привезти його тіло до собору в Палермо й піти на його похорон так, як ходимо на весілля.

Інші ватажки, дон Маркуцці з Вілламури, дон Бучілла з Партініко та дон Арзана, погодилися, а тоді замовкли, вичікуючи.

Дон Кроче підняв масивну голову. Говорячи, він по черзі насаджував кожного із розмовників на спис свого носа.

— Любі мої друзі, я згоден із тим, що ви відчуваєте. Але гадаю, що ви недооцінюєте цього молодика. Він не як на свій вік хитрий і не менш хоробрий за нас із вами. Його не так просто буде вбити. До того ж я бачу, яка користь може бути з нього в майбутньому, не лише для мене — для всіх нас. Агітатори-комуністи штовхають народ Сицилії до безумства, змушують чекати на наступного Ґарібальді. Мусимо впевнитися, що ці лестощі не переконають Ґільяно в тому, що він рятівник народу. Не мені розповідати вам про те, які будуть наслідки, якщо ці дикуни правитимуть Сицилією. Мусимо переконати його битися на нашому боці. Наша позиція не така міцна, щоб ми могли дозволити собі відмовитися від його сили, убивши його.

Дон зітхнув, запив кусень хліба склянкою вина й вишукано промокнув рота серветкою.

— Зробіть мені послугу. Дозвольте зробити останню спробу переконати його. Якщо він відмовиться, робіть те, що вважаєте за потрібне. Я дам вам відповідь за три дні. Дайте мені останній шанс дійти розумної згоди з ним.

Дон Сьяно перший схилив голову на знак згоди. Зрештою, чи може розумна людина бути така нетерпляча, щоб убивство не зачекало три дні? Коли вони пішли, дон Кроче викликав Гектора Адоніса до свого дому у Віллабі.

З Адонісом дон говорив безапеляційно:

— Мені урвався терпець із вашим хрещеником. Він мусить або приєднатися до нас, або виступити проти нас. Викрадення князя Оллорто прямо образило мене, але я готовий пробачити й забути. Зрештою, він іще юний, пам’ятаю, що в його віці я теж був палким. Як уже казав, я шаную його за це. І повірте, ціную його здібності. Для мене було б великим щастям, якби він погодився бути моєю правою рукою. Але він мусить визнати своє місце в порядку речей. Я маю інших ватажків, яким бракує мого розуміння й захвату. Я не зможу затримати їх. Тож ідіть до свого хрещеника й скажіть йому те, що я сказав вам. І щоб відповідь була щонайпізніше завтра. Довше я чекати не зможу.

Гектор Адоніс злякався.

— Доне Кроче, я визнаю вашу щедрість у словах і вчинках. Але Турі свавільний і, як усі молоді люди, надто впевнений у своїй силі. Правда в тому, що він не зовсім безпорадний. Якщо вестиме війну з «друзями», то перемогти не зможе, це я знаю, але може завдати страшної шкоди. Я можу пообіцяти йому якусь винагороду?

Дон сказав:

— Ось що ти можеш йому пообіцяти. Він матиме високу посаду в колі «друзів», мою особисту відданість і любов. Зрештою, він не зможе жити в горах довіку. Прийде час, коли він захоче посісти гідне місце в суспільстві, жити за законом в обіймах родини. Коли цей день прийде, я один на всій Сицилії можу гарантувати йому пробачення. І це буде для мене величезним щастям. Це щирі слова.

І справді, коли дон так говорив, йому неможливо було не вірити, неможливо було встояти.

Коли Гектор Адоніс пішов у гори зустрітися з Ґільяно, він непокоївся й боявся за хрещеного сина, тож вирішив говорити відверто. Йому хотілося, щоб Турі зрозумів, що їхня любов найважливіша, вагоміша навіть за його відданість донові Кроче. Коли він приїхав, то побачив складані столи й стільці на краю скелі. Турі сидів там разом з Аспану.

— Нам треба поговорити наодинці, — сказав йому професор.

Пішотта розізлився:

— Коротуне, у Турі немає таємниць від мене.

Адоніс не зважав на образу й спокійно відповів:

— Турі може переповісти тобі те, що я скажу, якщо сам захоче. Це його справи. Але я не можу тобі сказати. Не візьму на себе цієї відповідальності.

Ґільяно поплескав Пішотту по плечу.

— Аспану, залиш нас. Якщо це щось, що тобі варто знати, я все переповім.

Пішотта різко підвівся, холодно подивився на Адоніса й пішов.

Гектор Адоніс довго мовчав, а тоді заговорив:

— Турі, ти мій хрещеник. Я любив тебе, відколи ти був малий. Я вчив тебе, носив тобі книжки, допомагав, коли ти