Читати книгу - "Промінь"

подумала про Роджера: він міг би пишатися таким сином.

Зціпила зуби, перечікуючи слабкість, і вернулася до дітей на майданчик: ті вже що є сили будували Перше Поселення.

ДЕНИС

Збираючи речі, Еллі забула мереживний бюстгальтер, який упав за крісло. І тепер він валявся там, непристойно біліючи, його запах вивіювався, але ще жеврів. Денисові треба було його викинути, але він не міг себе змусити доторкнутися до цього мережива.

Еллі сказала: «Це нічого не значить, просто я хочу вирішувати сама, а не чекати чиєїсь ласки». Еллі сказала: «Я тобі довіряю, але я гравець, а не глядач». Еллі сказала: «Я ж бачу, як ти вічно їжачишся, дивлячись на Марго. Зізнайся: ти дав би себе розжалобити, і потім вибрав би її. А я не люблю, коли мене обманюють». За словами Еллі виходило так, що Денис уже вирішив її зрадити, і Еллі, рятуючись у безвихідній ситуації, нічого не могла вдіяти, крім як зрадити його першою.

Марго вона пообіцяла врятувати Ігоря — те, чого Денис ніколи б не наважився пообіцяти. Для дівчини, що втратила надію, одного слова Еллі вистачило.

Зі Славіком вона цілувалася. Денис сам бачив — у парку, в кущах, Еллі цілувалася зі слинявим, хтивим дурнем-Славіком, і той як нагороду передав їй право ходу, і передасть завтра й післязавтра.

А тим часом Денисова ідея, нахабно вкрадена, дала результати. До півночі осмисленість доповзла до шістдесяти п’яти відсотків, щастя — до шістдесяти. Еллі зарахувався успішний вплив, але вона як і раніше посідала третій рядок рейтингу, Денис другий, а Славік — перший.

Він узяв пачку паперу, нагострив ножем олівець, так, що грифель став гостріший за голку. Він хотів для розминки порозв’язувати старі задачі, підставляючи нові значення, але не міг зосередитися й малював хижі квіти, які поїдають хижих комах. Хижі кажани ковтали хижих мошок. Хижі мошки кусали хижих тварин незбагненного походження, але з голою і вразливою, як у людини, шкірою.

Денис згадав, що за минулі дні, відколи Еллі прийшла до нього в кімнату й заявила, що залишається — з тієї самої миті він не згадував про маму, про батька, про двійнят.

Так йому й треба.

* * *

— Треба поговорити.

Був ранок двадцять четвертого дня експерименту. Денис не спав ні хвилини, все навколо здавалося неприродним, світло занадто різким, звуки — приглушеними.

— Ми все обговорили, — вона дивилася за його плече.

— Не все. Ти не враховуєш, що Славік може повернутися в будь-яку секунду. Той Славік, справжній.

Вона кліпнула, одразу ж напустила на себе пихатий вигляд, але він уже бачив, що вона злякалася:

— Чого це? Стресів немає. Чи це погроза, і ти грюкнеш його пляшкою по кумполу?!

— Ти його слиниш, це теж стрес. А якщо гормони заграють, він затисне тебе в кутку й трахне — ого, уяви, як буде класно. Особливо потім, коли він скаже: «Дякую, Еллі… все було с-солодко»…

Вона вліпила йому ляпаса й відсахнулася. Денис криво посміхнувся:

— Сама розумієш, який це ризик. Ти, наче якась дурепа, зараз убиваєш себе, мене… Ну то зупинись, ідіотко! Дай мені зробити те, що я придумав, я, а не ти!

– Іди в сраку, — сказала Еллі, й очі в неї були скляні.

* * *

— Доброго ранку, учасники експерименту. До закінчення роботи залишилося так мало, що сьогодні ми почнемо зворотний відлік: сім днів до фіналу…

Населення — 512. Щастя — 60 %. Цивілізованість 80 %. Осмисленість 65 %.

— Чи ви готові здійснити вплив?

— Ми готові, — сказали Денис і Еллі одночасно.

— Кого підтримають учасники? — незворушно спитав Промінь.

— Я за Еллі, — заявив Славік, усміхаючись на всі свої білі зуби.

Марго подивилася на нього з тривогою, перевела погляд на Еллі, наче про щось питаючи. Еллі по-дружньому кивнула: мовляв, не сумнівайся. Роби, про що домовились.

— Я за Еллі, — сказала Марго тремтячим голосом.

— Промінь, — Еллі квапилася й забалакувалась, — підключи для них нову програму віртуальної реальності — висадка на планету в різних умовах. Нехай тренуються. Нехай дорослі граються в Прибуття, як діти, заодно фізично підкачаються… Це все.

— Прийнято. Виконую…

Денис дуже пишався цією вигадкою, простою і дієвою, і, можливо, талановитою.

На екрані здригнулися графіки, змінилися цифри — осмисленість зросла одразу на два відсотки. Еллі, заклавши за вухо темне пасмо, втупилась у свій телефон, на рейтинг учасників. Нічого не змінилося: вона, як і раніше, була на третьому місці, Денис на другому, Славік на третьому.

— А що, як ти неправильно порахувала? — тихо запитав Денис. — Залишилося всього шість днів. Не дотягнеш.

Вона подивилася з відвертою ненавистю — наче це він її зрадив.

«ПРОМІНЬ». ЛІЗА

— Це точка, звідки ми всі прийшли. Звідси бере початок Промінь. Тут, у цій точці, інформація про майбутній світ: усе відомо. Усі, кого нема, насправді вже є…

Вона намалювала Землю — пальцем на піску, під шум океану.

— А це точка Прибуття, куди ми всі прямуємо. Це проекція наших дітей на майбутнє — ось вони, дорослі, на Землі. І з ними, в точці Прибуття — ми всі, і наші батьки, всі, хто був до нас і буде потім…

Вона нікого не змушувала слухати її. Кванти самі збиралися, знаючи, що вона йде на берег, і слухали, сидячи на піску, в тіні дощок для катання на хвилях.

Ліза з’єднала дугою дві точки:

— Прибуття дорівнює Повернення. Бути — не значить перебувати тут, можна перебувати деінде, але все, що було колись, нікуди не зникає, продовжує буття, і все, що є зараз, було завжди.

— Лізо, — сказала Йоко, — а