Читати книгу - "Месія Дюни"

історія з іще незвичайнішим епілогом.

— Чудово! — пирхнув Біджаз. — Ти атакуєш, себто маєш силу волі та належний рівень самовизначення.

— Ти намагаєшся пробудити в мені насилля, — задихаючись, промовив Гайт.

Біджаз заперечливо похитав головою.

— Пробудити — так, насилля — ні. Ти сам казав, що є носієм свідомості, здобутої в процесі навчання. Я маю пробудити в тобі цю свідомість, Дункане Айдаго.

— Я Гайт!

— Дункан Айдаго. Суперубивця. Коханець багатьох жінок. Солдат-мечник. Права рука Атрідів на полі бою. Дункан Айдаго.

— Минуле не можна пробудити!

— Справді?

— Це ще нікому не вдалося!

— Це правда, але наші пани й наставники заперечують саму думку, наче щось неможливо зробити. Вони завжди шукають відповідне знаряддя, правильне використання сил, належні послуги…

— Ти приховуєш свою справжню мету! Закриваєш її завісою слів, які нічого не означають!

— У тобі є Дункан Айдаго, — промовив Біджаз. — І він підкориться; чи то емоціям, чи то безпристрасному аналізу, але підкориться. Ця свідомість прорветься крізь екран придушення та відбору з темного минулого, яке йде вслід за тобою. Вона поряд і править тобою навіть зараз, хоча ти намагаєшся її стримувати. Усередині тебе ховається істота, свідомість якої мусить сфокусуватися, і ти їй підкоришся.

— Тлейлаксу вважають, наче я все ще їхній раб, але я…

— Тихо, рабе! — промовив Біджаз таким самим скиглявим голосом.

І Гайт виявив, що завмер у мовчанні.

— От ми й дісталися фундаменту, — сказав Біджаз. — Я знаю, що ти відчуваєш. А ось слова сили, щоб маніпулювати тобою… Гадаю, що це буде достатній важіль.

Гайт відчув, як по щоках спливає піт, як тремтять руки й груди, але був не в спромозі ворухнутися.

— Одного дня, — казав Біджаз, — до тебе прийде Імператор. Скаже: «Її не стало». І на його обличчі буде маска горя. Він віддасть воду мертвій, як тутешні називають свої сльози. А ти скажеш моїм голосом: «Пане! О, пане!»

Біль скував м’язи щелеп та горлянки Гайта. Він міг лише ледь-ледь похитувати головою з боку на бік.

— Скажеш: «Приношу звістку від Біджаза». — Карлик скорчив гримасу. — Бідний Біджаз, який не має глузду… бідний Біджаз, барабан, напханий інформацією, істота, яку використовують інші… вдар у Біджаза — і він загуркотить… — Він знову скорчив гримасу. — Ти вважаєш мене лицеміром, Дункане Айдаго! А я не такий! Я теж можу сумувати. Але настав час, щоб замінити мечі на слова.

Гайт гикнув, здригнувшись усім тілом.

Біджаз захихотів, а тоді сказав:

— Ах, дякую тобі, Дункане Айдаго, дякую. Потреби тіла рятують нас. Оскільки в жилах Імператора тече кров Харконненів, то він зробить те, чого ми бажаємо. Перетвориться на машину для випльовування слів, які мило звучатимуть у вухах наших панів і наставників.

Гайт закліпав очима й подумав, що карлик виглядає як насторожене звірятко, злостиве й напрочуд розумне. Кров Харконненів в Атріді?

— Ти думаєш про звіра Раббана, огидного Харконнена, і тебе засліплює лють, — промовив Біджаз. — У цьому ти схожий на фрименів. Коли слова підводять, меч завжди під рукою, чи не так? Думаєш про тортури, яких зазнала твоя сім’я через Харконненів. А по матері твій дорогоцінний Пол — Харконнен! Тобі нескладно було б убити Харконнена, правда?

Гхолу охопило гірке розчарування. Чи це була лють? Лють на що?

— Оххх, — сказав Біджаз, — аха-ха-ха! Фокус-покус! Але це ще не все. Тлейлаксу пропонують твоєму дорогоцінному Полові Атрідові угоду. Наші пани й наставники повернуть його кохану. Твоя сестра — ще одна гхола.

Гайт раптом відчув, що у Всесвіті зникло геть усе, крім биття його серця.

— Гхола, — продовжив Біджаз, — буде тілом його коханої. Вона народжуватиме його дітей. Кохатиме тільки його. Можемо навіть удосконалити оригінал, якщо він цього захоче. Чи ж колись людина мала більші шанси повернути собі втрачене? Це нагода, за яку він ухопиться.

Біджаз кивнув, прикриваючи повіками очі, наче від утоми.

— Він збентежиться… замислиться, і в цю мить ти наблизишся. А тоді вдариш! І тоді буде двоє гхол замість одного! От чого жадають наші пани й наставники!

Карлик відкашлявся і, знову кивнувши, промовив:

— Говори.

— Я цього не зроблю, — відповів Гайт.

— А Дункан Айдаго зробив би, — сказав Біджаз. — Це буде найзручніша можливість помститися цьому нащадку Харконненів. Не забудь цього. Ти запропонуєш удосконалення коханої — можливо, безсмертне серце, нев’януче кохання. Відтак, наблизившись до нього, запропонуєш їм обом притулок — планету, яку він обере для себе десь за межами Імперії. Подумай про це! Його кохана повернеться. І більше не буде жодних сліз, а лише ідилічна місцина, де вони зможуть у злагоді доживати собі віку.

— Коштовні дарунки, — обережно зауважив Гайт. — Але ж він запитає й про ціну.

— Скажеш йому, що він повинен зректися своєї божественності й дискредитувати Квізарат. Дискредитувати себе й свою сестру.

— Більше нічого? — глузливо запитав Гайт.

— Природно, він мусить відмовитися й від своєї частки в ДАПТ.

— Природно.

— А якщо ти при цьому ще не наблизишся настільки, аби вдарити, скажи: тлейлаксу захоплюються тим, чого навчилися від нього про можливості релігії. Скажи, що тлейлаксу створили цілий відділ релігійної інженерії, яка формує віру для конкретних потреб.

— Напрочуд спритно, — прокоментував Гайт.

— Гадаєш, що можеш кепкувати з мене й не коритися мені, — промовив карлик, хитро схиливши голову вбік. — Не заперечуй.

— Тебе добре зробили, мала тваринко, — сказав Гайт.

— Тебе теж, — промовив карлик. — Скажи йому, щоб поспішав! Плоть розпадається, а її тіло слід помістити в кріогенний резервуар.

Гайт відчув, що грузне, пійманий у матрицю предметів, яких не міг розпізнати. Карлик видавався таким самовпевненим! А все-таки в логіці тлейлаксу мусив існувати якийсь ґандж. Творячи гхолу, вони налаштували його на голос Біджаза, але… Але що? Логіка / матриця / об’єкт… Як легко було прийняти зрозумілі міркування за правильні! Чи це логіка тлейлаксу була перекрученою?

Біджаз усміхнувся, наче прислухаючись до прихованого голосу.

— А тепер ти забудеш, — сказав він. — Коли ж настане потрібна мить, то згадаєш. Він скаже: «Її не стало». Тоді Дункан Айдаго прокинеться.

Карлик плеснув у долоні.

Гайт кашлянув, відчуваючи, що його перервали на половині думки… чи на половині фрази. Про що йшлося? Наче про мету.

— Сподіваєшся мене заплутати й маніпулювати мною, — сказав