Читати книгу - "Людина-амфібія"

власні очі. Коли ви вважаєте мої вчинки за злочинні, судіть з усією суворістю закону. Я не прошу поблажливості.

У ТЮРМІ

Експерти, що оглядали Іхтіандра, повинні були звернути увагу не тільки на фізичні властивості юнака, але й на стан його розумових здібностей.

— Який у нас рік? Який місяць? Число? День тижня? — питали експерти.

Але Іхтіандр відповідав:

— Не знаю.

Йому важко було відповісти на звичайнісінькі запитання. Проте ненормальним його не можна було назвати. Він багато чого не знав через своєрідні умови його життя й виховання. Він лишався немовби великою дитиною. І експерти дійшли висновку: “Іхтіандр недієздатний”. Це звільняло його від судової відповідальності. Суд припинив справу по обвинуваченню Іхтіандра і призначив йому опікуна. Дві людини висловили бажання бути опікуном Іхтіандра: Зуріта і Бальтазар.

Сальватор не помилявся, заявляючи, що Зуріта доніс на нього з помсти. Однак Зуріта не тільки мстився на Сальваторові за втрату Іхтіандра. Зуріта поставив собі ще й іншу мету: він хотів знову заволодіти Іхтіандром і тому прагнув стати його опікуном. Зуріта не пожалкував десятка коштовних перлин, щоб підкупити членів суду й опікунської ради. Тепер Зуріта був уже недалеко від своєї мети.

Бальтазар зажадав, посилаючись на своє батьківство, щоб опікунські права надали йому. Проте йому не щастило. Незважаючи на всі старання Ларри, експерти заявили, що вони не можуть довести тотожності Іхтіандра з народженим двадцять років тому сином Бальтазара на підставі свідчень тільки єдиного свідка — Крісто; до того ж свідок цей доводився Бальтазарові братом і тому не викликав у експертів цілковитого довір’я.

Ларра не знав, що в цю справу втрутились прокурор і єпископ. Бальтазар, як скривджений, як батько, у якого вкрали і спотворили сина, потрібен був суду лише під час процесу. Але визнати батьківство Бальтазара, віддати йому Іхтіандра — це не входило до планів суду й церкви: треба було зовсім позбутися Іхтіандра.

Крісто, що оселився у брата, почав непокоїтись. Бальтазар то сидів у глибокій задумі цілими годинами, забуваючи про сон і їжу, то раптом ним опановувало страшенне хвилювання, він метався по крамниці і кричав: “Сину мій, сину мій!” У такі хвилини він починав лаяти іспанців найбрутальнішими словами, які тільки знаходив у своєму різномовному лексиконі.

Якось після такого припадку Бальтазар несподівано заявив Крісто:

— Ось що, брате, піду я в тюрму. Віддам вартовим найкращі свої перлини, щоб вони дозволили мені побачитися з Іхтіандром. Я поговорю з ним. Він сам визнає мене батьком. Не може бути, щоб син не визнав батька. В ньому повинна заговорити моя кров.

Даремно Крісто намагався відрадити брата, ніщо не допомогло. Бальтазар був непохитний.

Він пішов у тюрму. Упрошуючи вартових, Бальтазар плакав, падав їм до ніг, благав їх і, посипавши перлинами шлях од воріт до внутрішнього приміення в’язниці, добився нарешті до камери Іхтіандра.

У цій невеличкій камері, убого освітленій вузьким заґратованим вікном, було задушливо і смерділо; тюремні вартові рідко коли змінювали воду в баку і не завдавали собі клопоту прибирати з підлоги гнилу рибу, якою годували незвичайного в’язня.

Біля стіни, напроти вікна, стояв залізний бак.

Бальтазар підійшов до бака і подивився на темну поверхню води, під якою був Іхтіандр.

— Іхтіандре! — стиха вимовив Бальтазар. — Іхтіандре!.. — ще раз покликав він.

Поверхня води взялася брижами, та юнак не виринав.

Почекавши ще трохи, Бальтазар простяг тремтливу руку і занурив її в теплу воду. Рука торкнулася плеча.

З бака раптом висунулася мокра голова Іхтіандра. Юнак виринув з води по плечі і запитав:

— Хто це? Чого вам треба?

Бальтазар впав навколішки і, простягаючи руки, швидко заговорив:

— Іхтіандре! До тебе прийшов твій батько! Твій справжній батько! Сальватор — не батько. Сальватор — лиха людина. Він спотворив тебе… Іхтіандре! Іхтіандре! Ну глянь-бо на мене уважніше, Невже ти не пізнаєш свого батька?

Вода поволі збігала з густого волосся юнака на бліде обличчя і капала з підборіддя. Сумний, трохи здивований, дивився він на старого індіанця.

— Я вас не знаю, — відповів юнак.

— Іхтіандре! — закричав Бальтазар. — Придивись до мене краще! — І старий індіанець схопив раптом голову юнака, притулив до себе і почав вкривати її поцілунками, проливаючи гарячі сльози.

Іхтіандр, обороняючись від цієї несподіваної ласки, захлюпався у баку, розливаючи воду через вінця на кам’яну підлогу.

Чиясь рука міцно вхопила Бальтазара за комір, підняла в повітря і відкинула в куток. Бальтазар гепнувся на підлогу, боляче вдарившись головою об кам’яну стіну.

Розплющивши очі, Бальтазар побачив, що