Читати книгу - "Капітан космічного плавання"

Схопивши обома руками крчовника, що чинив шалений опір, ледь не видряпуючи йому очі, Кременчук крутив головою в усі усюди, помітивши таки, як Такаманохара з Ігорем вистрибнули на його майданчик і на мить вклякли, оцінюючи ситуацію. А полум‘яні згустки, що обпікали кольчугу Зоребора, який прикривав собою дівчину, не надавав їм тривалого часу для цього. Виходу, здається, не знаходилось.

Розгублена Сонька, по крутій дузі оминаючи Кременчука з Нксою на руках, кинулась до невеличкої будки, що височила просто по центру майданчика. На даху споруди зловісно завмерла якась маленька гармата. А Такаманохара, не звертаючи на неї уваги, вже хапалась за ручку іржавих дверцят, зі скаженим рипом тягнучи їх на себе і… І в наступну мить ставало зрозумілим, що перед ними — старезний, ненадійний, здавна, здається, не ремонтований, але — ліфт.

— Швидше!!! — аж заверещала Сонька. — Швидше сюди!

Два рази повторювати це їй не довелося. Бо вже за якусь мить усі земляни разом з піррянином божеського родоводу, щільно прискаючись одне до одного та стінок кабіни, відчули, як її долівка невпевнено розпочала провалюватися під ними.

— Ти… Ти звідки взялася? — видихнув Кременчук крізь мокру пов‘язку в бік Соньки.

Нкса заверещав було щось про вічність та нескінченність, але капітан так стиснув його своїми величезними ручиськами, що той поперхнувся й замовк на декілька хвилин. Цим скористалася Такаманохара, краєм вуха вслухаючись в рип незмазаних канатів, на яких опускався ліфт.

— Звідки, звідки… З апарату. Ти як розпочав на увесь свій телепатичний простір репетувати, то я відразу зрозуміла, що ви таки догрались. Що гаплик вам без мене буде.

— Так тебе ж, здається, охороняли?

Сонька лише посміхнулася криво, поворушивши в тісняві рукояттю Зореборового меча. А Богдан згадав про гременецькі бійки, в яких Такаманохара завжди мала роль визначного персонажа. І тому це питання було знято з порядку денного.

— А ганчір‘я мокре? — спитав про інше.

Дівчина, наскільки це було можливе, знизала плечима.

— Якось треба було з алергією боротися. А що ти про маски оповів, які тутешні жінки носять, то дуже це мені в нагоді стало. Мої охоронці кольору дитячої несподіванки, здається, нічого й зрозуміти не встигли, як я їхню танкетку захопила. Але ж і дрова, маю зауважити! Ледве з керуванням розібралась. Ледве двигуна завела… Не косись, не косись на мене! — це вже до Зоребора. — І без того огидно, що я через вас маю тут стриптиз влаштовувати, голісінькою по іншій планеті вештатись, а тут ще ти!..

Не дивлячись на напруженість ситуації, Богдан ледь посміхнувся куточками губ. Сам він намагався завий раз не дивитись на дівчину, а якщо й дивитись, то лише в темно-блаватні, аж фіолетові, очі. На тіло — ні-ні! Розумів усю делікатність становища. Хоча, треба зауважити, тіло це було доволі зграбне й струнке. Тренованим це тіло було. Кременчук ніколи не очікував побачити такого під запраною тільняшкою.

Канати ліфту зарипіли по особливо нудотно, кабінка пару разів гойднулася знизу вгору й завмерла. Приїхали. В очах знову розгорялося призабуте було мерехтіння, а мозок знову розпочинав скептично ставитись до усього, що відбувалось навколо. Опісля ейфорії останніх діб такий різкий перехід здавався фізично болючим. Аж голова розболілась.

А Такаманохара аж ні на які мерехтіння уваги не звертала. Такаманохара вже вивалювалась з кабіни на рифлену долівку якогось довгого приміщення, що нагадувало собою величезний барак, вказувала мечем на пляму світла, що мріла вдалині й бігла до неї, кричачи на бігу:

— За мною, хлопці, за мною! Там вихід, здається!!! І по боках не дивіться, не дивіться! Особливо ти, Ігорю!..

І Кременчук, притискаючи до грудей Нксу, який знову розпочинав пручатися, бездумним вистрибом біг за нею, прямісінько на світло виходу, немов метелик на полум‘я свічки. І Норильцєв перелякано тупотів за ними, намагаючись виконувати лише одне: ретельно підкорятися наказові Такаманохари. Бо якщо не підкорятись йому, якщо вдивлятися таки в напівтемряву, що оточувала втікачів з обох боків бараку, то можна було збожеволіти остаточно.

Два конвеєри тихесенько, наче змії, шурхотіли своїми гнучкими стрічками. На одному боці по них повільно пересувались трупи мавп, на іншому — людей. Через певні, чітко визначені, проміжки часу конвеєри зупинялись і тоді якісь механізми схилялись над нерухомими тілами, байдуже краяли їх, витягуючи нутрощі та стягаючи закривавлену шкіру. В повітрі стояв нудотний солодкуватий запах, під ногами щось волого хлюпотіло і Норильцєв відчував, що зараз його просто знудить на камуфляжну спину Кременчука.

Врятувало того лише те, що за декілька хвилин вони вкрай схарапудженим натовпом вивалилися, врешті решт, з клятого бараку і… І опинились віч-на-віч, якщо так можна було казати про Безлицих, з шеренгою жовтих балахонів, які тримали напереваги опецькуватий різновид пістолетів. В моторошному мовчанні вони спрямували їх на наїжачений гурт землян. „Це вже не приїхали, — подумав Кременчук, — це вже приплили, здається”.

Він, отруєний наркотиками й сумнівами, вперше за тривалий час відчув себе гранично розгубленим. Та ще й дитина піррянська на руках!

В цій ситуації першою знову зорієнтувалася Сонька. Вона стрибнула до Кременчука, кинувши меча в бік Зоребора, який із задоволенням перехопив повернуту зброю, випускаючи з рук дурнуватого Меча Безсмертя. Бачили ми оте безсмертя тільки-но!.. А Сонька вже вихоплювала з Богданових рук волохате тільце крчовника і здіймала його над головою.

— Розійтись! Всім розійтись!!! — зарепетувала вона. — Якщо хтось лише порух зробити спробує, я в‘язи скручу вашому Аристасу. Ох, скручу!

А сама сунула, сунула просто на Безлицих, намагаючись дістатись до ряду танкеток, що вишикувались за ними. Жовті балахони завагались. Але завагались якось невпевнено. Богдан відчув це, лихманково думаючи про те, як допомогти голій бомжисі. За Нксу він не переживав. Був певен того, що нічого лихого Такаманохара тому не зробить. А ось Безлиці… Не довіряв чомусь капітан цій гусені, зовсім не довіряв.

Він скоріше відчув, ніж побачив, як один з сорорійців розпочинає висуватись вперед, уповільнено здіймаючи дуло своєї зброї на лінію пострілу. І в цей час щось клацнуло в капітановій голові, а на стерні з нічого виникло ще з десяток Такаманохар з Нксами-Аристасами над головами.