Читати книгу - "Шрам"

«Філософія зірок, каменів, трав, вогню й води, а також її безсумнівний взаємозв’язок із властивостями людського тіла», а на додачу до неї — наповнену барвистими картинками «Анатомію».

Картинки ці збентежили його, шокували і водночас з тим викликали небувалий інтерес. Егерт дивувався, розглядаючи хитросплетення судин, дивну будову чудернацьких кісток і значні розміри бурої, як на базарі, печінки. З сердешної простоти Солль завжди вважав, що людське серце виглядає абсолютно так само, як намальоване сердечко в кутику любовного послання, і зачудувався, побачивши на сторінці складний, схожий на волинку вузол з мішечками й трубками. Страшний кістяк, якому тільки коси в руки бракувало, втратив увесь свій жахний вигляд, варто було лишень Егерту заглибитися у вивчення дрібних написів-пояснень до нього — докладні й занудні, ці коментарі начисто відганяли думки про смерть, викликаючи натомість практичні й діловиті запитання.

За вивченням «Анатомії» Лис і застав Солля, коли повернувся з дому.

Зустріч вийшла напрочуд теплою і бурхливо. Лисове волосся кольору міді відросло до плечей, ніс обгорів під сонцем і злущувався, наче варена картоплина, а до звичок не додалося ні серйозності, ні статечності. У торбинці його виявилися закопчена гуска з чорносливом, кільце чорної кров’яної ковбаси, корж домашньої випічки й безліч по-різному приготовлених овочів. На самому денці Лисового мішка дрімала баклага густого, наче кров, вина. Їжу, яку любляча матінка Гаетана збирала синові на тиждень, знищено було за кілька годин — Лис був, без сумніву, лобуряка і пройдисвіт, але жодною мірою не скнара.

Перший же кухоль вдарив Соллю в голову. Безглуздо посміхаючись, він дивився, як кімната сповнюється знайомими студентами — незабаром не залишилося місця ні на ліжках, ні на столі, ні на підвіконні, й усі сміялися, галасували, розповідали хто про що, облизували жирні пальці й виголошували тости, відсьорбуючи вино просто з баклажки. Спустошивши Лисову торбинку, ненажерливі, як молода сарана, студенти зібралися йти до міста. У Солля не було вже грошей, але він вирішив приєднатися.

Відвідали «У зайця», засіли в «Будьмо», тут пиячила відважна компанія стражників, у яких, очевидно, закінчилася зміна. Егерт спочатку ніяковів від такого сусідства, однак стражники зустріли студентів сердечно й без жодної ворожості, та й хміль, від якого все ще макітрилося в Соллевій голові, брав своє й притупляв звичний страх.

Дві компанії обмінялися пляшками, потім заздоровницями, потім незлобивими жартами, потім стражі порядку затіяли древню забаву всіх озброєних людей — метання клинків у намальовану на стіні мішень. Студенти притихли, ліпше від усіх вправлявся з кинджалом широкоплечий, хижого вигляду парубок зі шкіряним ремінцем на волоссі й коротким мечем біля пояса. Егерт із цікавістю розглядав меч, такої зброї у Каваррені не носив ніхто.

Ножі й кинджали вгризалися в дерево то ближче, то далі від центру мішені, зображеної якимось жартівником у вигляді кривобокого яблука. Стражники ввійшли в азарт і почали грати на гроші. Плечистий власник короткого меча встиг добряче потрусити гаманці товаришів, коли комусь зі стражників спало на думку викликати на змагання захмелілих студіозусів.

На зміну розгубленості, яка, втім, швидко минула, дехто таки взявся відстояти славу університету. Лис метушився, роздавав поради й норовив підштовхнути чергового метальника якнайближче до мішені, причому стражники справедливо обурювалися й відтискували його на попередню, позначену крейдяною рискою позицію. На жаль, випущені студентською рукою ножі твердо не бажали встромлятися в стіну — вдарившись об мішень плиском, вони ганебно гепали на підлогу під сміх і жарти задоволених стражників, одначе, до образ і сварок справа не доходила.

Студенти програли три пляшки вина, жменю срібних монет і парадний капелюх Лиса. Гравець від природи, він ніяк не бажав визнавати поразки своєї команди й, зрештою, взявся за діло сам. Кожному кидку передувала азартна торгівля, і незабаром Лис витратив усі свої гроші й добротний шкіряний пояс.

Нітрохи не збентежений Гаетан програв би, мабуть, і батьківську аптеку, якби в цей момент на очі йому не трапив розімлілий і щасливий від загальних веселощів Егерт.

— Агов, Соллю, — замість пояса Лис підв’язував штани мотузкою, — що це ти за своїх не граєш? Кинув би разок, чи шкода монетки?

Ніяково посміхаючись, Егерт підвівся. Цієї миті посмутнілі студенти, чия поразка була вже безсумнівною і нищівною, дійсно здалися йому своїми, майже родичами, до того ж йому раптом стало жаль шикарного Гаетанового пояса.

Плечистий стражник з ремінцем у волоссі посміхнувся, подаючи Соллю кинджал, Егерт зміряв поглядом відстань до мішені, прищулив око — і тут незбагненним чином у ньому ввімкнувся давно забутий, але все ще безвідмовний механізм.

Рука сама зважила кинджал, визначаючи центр ваги, клинок ожив, наче спритне звірятко, крутонувся в Соллевій долоні, лезо блиснуло вигадливою дугою і з тріском урізалося в самісінький центр намальованого яблука.

У харчевні стало на диво тихо, з кухні виглянув здивований кухар.

Солль посміхнувся, наче просив вибачення, стражники здивовано перезирнулися, не вірячи власним очам і перевіряючи, чи бачив сусід те саме, чи, може, привиділося від випитого? Студенти просто закам’яніли з витягнутими фізіономіями. Загальне сум’яття порушив Лис:

— А… як ти це робиш, га? — поцікавився він нарочито п’яним голосом.

Плечистий стражник рішуче ступив уперед, потрясаючи гаманцем:

— Ставлю золотий… По п’ять кидків, годиться?

Егерт знову винувато посміхнувся.

Далі все пішло дуже швидко. Серед тиші, яку порушували тільки стишені ахання публіки та глухі удари клинків об дерево, Солль отримав назад Лисового пояса і капелюха, всі програні студентами гроші й усі монети, виграні плечистим у своїх же товаришів. Очі й руки Егерта діяли самостійно, виконуючи таку звичну й приємну роботу, кинджали танцювали в Соллевих руках, оберталися блискаючим віялом, злітали в повітря й знову, як приклеєні, зручно лягали в долоню. Він кидав їх, майже не цілячись, як заведений, і всі вони незбагненним чином прагнули втрапити в ту саму точку. Незабаром у центрі кривобокого яблука утворилася втикана друзками діра, а плечистий стражник з ремінною пов’язкою на волоссі сказав шанобливо:

— Клянуся Харсом… Цей хлопець не все життя за книжкою штани протирав, ні!