Читати книгу - "Варта у Грі, Наталія Ярославівна Матолінець"

хмикнула Варта і шепнула до Златана:

— Тримайся. Демон не зробить тобі більше нічого.

Маг бліднув на очах, ніби медальйон на шиї був зашморгом, який затягувався.

Примружені очі голови Конгломерату спинилися на обличчі чеха, тоді на обличчі чаклунки. Мабуть, він думав, що станеться швидше: Златан помре чи вичерпається енергія, котру він так прагнув отримати.

Чеський суддя щось швидко зашепотів до свого керівника. Той заплющив очі та врешті махнув рукою.

Блиснуло.

Варті здалося, що поруч просвистів батіг.

Потоки сили завирували знову.

Златан закашляв і впав на коліна.

— Прокляття... зняте, — важко видихнув голова Конгломерату. Очі його впивалися у сплетіння енергії. — А тепер геть. Обоє!

Златан повільно звівся на ноги, вийшов уперед і клацнув пальцями, викликаючи щити.

— Овва, я справді не чую його, — зачудовано прошепотів він. — Жодного блоку від золота!

Медальйон на його шиї зблиснув, мовби у відповідь.

— Ти, виродку, — чеський суддя направив ціпок у бік Златана, — тобі це не обійдеться. Звик, ідіоте, що все сходить з рук. Але більше так не буде...

Атака бахнула зі срібного набалдашника.

Варта блискавично сіпнула хлопця назад.

Випад судді зачепив його ліву руку.

Голова, не помічаючи нічого довкола, кинувся до потоків енергії...

Еверест спробував спинити його.

Світлий і темний потоки сплелися у вічний зв’язок сили, який розливався над містом, іскрився, вирував, затоплював...

І тут усе завмерло.

Варті здалося, що її вморозили у застиглий момент часу, що все її тіло рвалося рухатися, але натомість колосальна сила зусібіч оточила його, мовби непробивна стіна. І навіть подих застиг у грудях. І навіть удар серця, останній, розпливався по тілу відзвуком. Тепла рука Златана все ще торкалась її власної, але здавалося, що й вона зникає, розчиняється, відсторонюється...

І тут Варта справді злякалася. Чеський суддя не збрехав. От і кінець... Вона вирішила, що Златан щойно використав силу, котру отримав. Використав і виконав своє заповітне бажання. Як вона й сказала йому зробити. І це її остання мить тут. І зараз, от зараз — от просто вже — вона втратить себе. Зникне Варта Тарновецька, темна чаклунка зі Львова. Натомість повернеться Аґата, смертельно хвора юна чаклунка з Кракова столітньої давнини. Повернеться туди, де їй і місце. Повернеться, щоб померти. Навіть попрощатися ні з ким не вийде. І ніколи-ніколи не...

Рука Златана стала знову сущою і несподівано сильно рвонула Варту до себе.

Вона все ще була тут. І водночас тут зненацька було багато-багато інших магів.

— Іменем великого суду і законів усіх конгломератів, — прогриміло суцвіття голосів довкола, — наказуємо вам спинитися.

Розділ 13

Кінець Гри

— Я повідомив суддям те, що почув від тебе, перш ніж іти до останньої мітки. А Дикорослу попросив зібрати ваших — чим більше свідків, тим краще. На випадок, якщо голова й суддівський апарат підкупив. Але оце не думав, що ти вирішиш допомогти мені попри слова старого, — зі звичною усмішкою сказав Златан і скривився. — Ай-ай, бісова рука, зажила б ти вже!

— Атака твого діда була сильною, — зауважила Варта. — Не ний.

— Ніщо не зрівняється з тими потоками, куди ти мене вкинула... Смерті моєї захотіла? — погляд спідлоба був таким теплим, що забивало подих.

— Я тебе врятувала, — заперечила чаклунка. — Тому не враховується. А ти все ще можеш відправити мене в минуле. Як і планував. Ти ж набрався тепер сили стільки, що всі великі судді остерігаються.

— Я хотів зробити це лише спочатку. Поки не знав тебе, — обличчя Златана посуворішало. — Поки я знав лише про абстрактну дівчинку Аґату, через яку померли мої батьки і я маю померти. Звучить паскудно, хіба ні? Важко було гарно до неї ставитися, чи знаєш. Але тепер я вже знаю сто і один спосіб її роздратувати, о нехороша темна. Тож моя помста буде страшна-а!

Варта осміхнулася у відповідь.

Стеля лікарні, біла і в кутках укрита пліснявою, навіювала нудьгу. Але лікарі обіцяли їй свободу за кілька днів інтенсивного відпочинку. Златан, паскуда така, навіть попри те, що побував на порозі смерті кілька разів за ніч фінального туру, виглядав куди краще. Чаклунка підозрювала, що причина тому — вся та сила, котру він всотав.

Судді, котрі прибули на місце їхньої сутички, отримали наглядний доказ махінацій голови та чеського судді. Дуже вагомий доказ для відставки керівника, який затримався на посаді на зайве століття. Звичайно, за цей час він устиг наростити вплив, який тягнувся в глиб більшості впливових чаклунських родин. Проте Златан твердив, що багато з них хотіли б, але не ризикували опинитися в опозиції до голови просто тому, що це було суттєвою загрозою для життя. Як-от ризикнули свого часу прокляті Богуміни.

Проте тепер, після тривалих дебатів, на котрих Варта не могла бути присутньою, їх обох — голову й чеського суддю — позбавили звань і відправили за межі Центральноєвропейського конгломерату із забороною в’їзду на його територію. Надовго. Богумін-старший уже подав апеляцію. Але Златан казав, що розгляд справи може затягнутися, і це добре для них. Адже вибори нового голови зможуть поставити крапку у цій історії. Внутрішні ж махінації у Грі судді один одному за обопільною згодою пробачили. Хоча прихильники світлих погрожували апеляцією щодо результатів, але тоді їхні порушення могли випливти на поверхню.

Суддя Емануель і без того заробив трохи проблем після свідчень Евереста. Справжнього, не тіньового. Морт погодився свідчити, коли йому гарантували безпечний переїзд із міста і, здається, з країни. Важко було сказати, кого він боявся більше: темних алхіміків, яким нарешті відкрили всі обставини вбивства Софікоди, чи світлих, що були свято певні, що Морт навмисне обдурив їх з одинадцятою міткою. Хоча вони таки перемогли в тому турі, але це не вплинуло на фінальний результат. Варта думала, що доволі химерно вийшло: останнє очко, яке могло б принести нічию, якби дісталося світлим, фактично вклали їй в руки Богумін-старший та голова. Що ж, принаймні в цьому була користь від того, що вони задумали зробити у фіналі.

Адже, попри все, темні перемогли у Грі й офіційно отримали більшість у правлінні.

— Шкода Евереста, — Варта пригадала його кисле обличчя, коли алхімік почув про програш. — До слова, моя мама вже хапалась за серце, що до мене підбиває клинці світляк. А то був всього лиш тіньовий ти.

— Я просто обрав найзручніший спосіб спостерігати, — знову стенув