Читати книгу - "Варта у Грі. Артефакти Праги, Наталія Ярославівна Матолінець"

Варті здавалося, що ця битва — гра в піжмурки. Не схожа на жодну з тих, у які вона втрапляла раніше.

Уловлювала рух, але не встигала атакувати. Перед очима шмигало щось подібне до туманного полотнища. Тоді невагомий дотик монстра знаходив її. І — провалля.

Різкий біль. Удари приводили до тями. Удари негайно розвіювали туман.

Монстри двічі вдарили її арматурою і проїхалися крізь щити кігтями. Щити подекуди ще захищали. Але ребра нили. Права рука горіла від порізу, кривавила, і кожен дотик до павутини віддавав болем.

Створіння жодного разу не скористалися магією. Отже, не володіли нею. Це мало б тішити, якби не швидкість, з якою рухалися нападники. Варта не могла роздивитися їх — двоє? троє? п'ятеро?

Той, чия тінь загорілася від Златанового вогню, вже її загасив.

Варта запалювала вогонь, наскільки ставало сили. Брусінка й Ґлефа принесли з собою два ліхтарі — світло, за легендою, відлякує кровопивць. Проте, вочевидь, потрібний ефект дає лише сонце. До ранку — багато часу.

Тож вона підпалювала павутину і рухалася вперед через склад — до проклятущого Златана.

Той лежав під стіною. Вони зробили щось із його руками — ліва закривавлена й переламана так, що страшно глянути. Та роздивлятися часу не було.

Кровопивці уникали атак, сіпалися від світла, але їхні кігті все одно встигали залишати геть не ілюзорні, глибокі порізи. Дівчина підозрювала, що монстри могли б убити їх одне за одним у ці миті затуманення. Але не робили цього. Невже прагнули отримати ще більше полонених? Вірили, що пересплять усіх? Чи їх стримувало щось інше?..

Непритомна Ґлефа лежала біля гори цистерн. Її ліхтар розбили. Алебарда накульгував, але не припиняв креслити довкола себе атаки, що не підпускали кровопивць, — ті реагували на дотик магії значно гірше, ніж пересічні чародії, й шипіли, мов ошпарені.

Після наступного дотику тіньового Варта зрозуміла, що цього разу туман не впав на неї — обсмалена тінь лише на мить змусила зір розфокусуватись, але відчуття реальності не зникло. Вочевидь, навіть сила створінь із легенд має своє дно... Дівчина кинула атаку — кровопивця блискавично уникнув її.

— Богуміне, щоб тебе! — Варта опустилася на одне коліно біля пораненого мага і з розгону вдарила обома руками об підлогу, вибиваючи вгору стіну вогню. Це мало би віднадити почвар бодай на десяток секунд, упродовж яких вона здатна підтримувати полум'я.

Чех застогнав. Заговорив швидко й осмислено, розсіюючи Вартині здогади про те, що йому зовсім зле.

— Тіні, — видушив він. — Тільки Вартові можуть... Треба схопити їхні тіні.

— Як? — спрагло спитала Варта.

— Сконцентруйся. Ти побачиш. Тільки не випускай.

Дівчина встигла кивнути, коли полум'я опало, шурхаючи іскрами. Краєм ока помітила, як один із кровопивць накинувся на Алебарду.

І — пітьма.

Алебарда лежить на долівці. Спирається на лікоть. Кровопивця налітає на нього і...

Варта підвелася і стиснула кулаки від безсилля. Що сильніше вона намагалася сконцентруватися, то легше потвори вислизали з її поля зору. Мовби їхня сила заважала навіть черкнути поглядом.

«То не намагайся їх побачити!» — озвався внутрішній голос.

Варта вирішила послухати його.

Вона поновила щити й заплющила очі, прислухаючись до всього довкола.

Кровопивці рухалися майже безшумно. Кровопивці не мали аур. Кровопивці нагадували мильні бульбашки, що вибухають від дотику реальності.

Але вони підійдуть до неї, вони прослизнуть, прагнучи завдати шкоди. Головне вловити момент, коли...

Скрип.

Вигук Амброза.

Стогін Алебарди.

Шурхіт Наґінатиних черевиків із заклепками.

Хльоскання потоків енергії.

Приглушене шипіння іскор.

Удар.

Брязкіт металу.

Важке падіння.

Варта дозволила своїй павутині вільно обвиснути.

Вона відчула, як щось — безшумне й незриме — увійшло крізь її тонкі щити, мов крізь талий сніг. Інстинкти кричали захищатися. Повіки сіпнулися.

«Стій, Вартова!» — гаркнула сама на себе.

Тоді відпустила павутину і схопила навмання руку і те, що вкривало її.

— Пожирачка-а... — чи то засміялося, чи то застогнало створіння.

Варта підняла повіки — надто повільний рух! — і зачудовано подивилась на плетиво — тінь, яка вкривала все тіло кровопивці.

Почвара вдарила другою рукою в плече — кігті пройшли крізь щити, тоді — крізь тканину футболки і розітнули шкіру. Але не встигла чаклунка зреагувати, як зап'ястя кровопивці різонуло мідне лезо. Амброз видер із Вартиної руки тінь, схопив створіння за потилицю й смикнув до себе, а тоді вгатив об стіну головою.

Чаклунка притиснула ліву руку до порізів на плечі, але впевнилася, що вони неглибокі. У правиці вона ще стискала обірваний клаптик тіні, яка тяглася за кровопивцею, мовби приросла до нього. Амброз рвонув голову монстра, і той заволав — у руці глави темних теж залишився клапоть тіні, здертий із потилиці кровопивці.

— От зараза, в нього ще й линька! — сплюнув собі під ноги маг і торохнув тіньового об стіну вдруге. Той осів на підлогу без руху.

— Зв'яжи його, Вартко, — кинув глава темних. Довкола його рук сплітались ефемерні полиски павутини. — Я надвір: другий звалює...

— Головне — тінь! — крикнула навздогін чаклунка.

— Окей! — озвався Амброз, зникаючи у дверях.

За кілька секунд дівчина пригадала Златанові слова про те, що до кровопивських тіней можуть торкнутися тільки Вартові.

Розділ 12

Піти на дно у Вишеграді

Брусінка не виявляла надто великої цікавості до відлову кровопивць, хоч і вперше за довгий час побачила їх на власні очі й сама направду сторопіла, що тіньові в цих краях іще живі. Натомість вона підійшла до Златана і критично подивилася на його руки, закасуючи рукави до роботи.

— Божечки, Богуміне, ти думаєш, із цього ще можна буде щось зібрати? — присівши навпочіпки, відьма обережно обдивилася ліву руку мага.

— Права запонка, сильно натиснути на камінь, — прохрипів той. — Потім ліва запонка. Те саме.

Брусінка на диво слухняно виконала його прохання і видобула дві зелені капсули з зіллям.

— Ого, який концентрат. Користуєшся старими привілеями? — відьма вклала капсули магові до рота і, притримуючи його голову, дала запити знеболювальним зіллям зі своєї фляжки.

— Так, — погодився Златан і криво всміхнувся: — Не вперше доводиться збирати кістки по шматочках. Доки я дістануся лікарні чи цілителя, треба ще виживати якийсь час... Варто, магічні пута їх надовго не стримають, — кинув він чаклунці, котра невідривно дивилася на непритомного кровопивцю. — Хапай тінь міцніше. Це найкращий метод утримати його від зайвих рухів.

Варта кивнула. Вона силкувалася подивитися в бік чеха, спитати,