Читати книгу - "Невинна для мажора, Ольга Суниця"

-        Дякую, я дуже рада, - тремтячими губами відповідаю.

-        Тоді чекаємо вас завтра о восьмій ранку. До побачення.

Я вимикаю телефон і починаю стрибати від радості.

-        Мене взяли на роботу, - репетую не своїм голосом і обіймаю Ігоря за шию.

-        Бачиш? Не все так погано, - говорить на вухо, стискає руками талію і починає крутити.

Пищу від несподіванки і намагаюсь зупинити його. Білосніжний світ крутиться, а холодні сніжинки падають на обличчя і відразу тануть. Прикриваю очі, а коли відкриваю на мить виловлюю фігуру чоловіка, котрий стоїть на протилежній стороні вулиці і не відриває від мене погляду.

Стас.

-        Ігорю, зупинись, - тривожно викрикую і відштовхуюсь від нього.

Він відпускає мене і дивиться здивовано, хмурить брови.

-        Що таке?

-        Здається, я бачила твого брата, - мій голос тремтить.

Бігаю поглядом по вулиці, шукаю те місце, де тільки що стояв Стас. Але там нікого немає. Лише декілька прохожих жінок біжать по тротуару, закутавшись у шарфи.

-        Я його не бачу, - схвильовано говорить Ігор.

-        Я теж. Він зник.

-        Може тобі привиділось. Що йому тут робити? - торкається мого плеча.

-        Можливо, - нервово тру себе руками і ми продовжуємо шлях.

Здається, я дурію і Стас ввижається мені повсюди.

Стас.

-        Скажи їм, що я зараз буду. Через хвилин десять, максимум п'ятнадцять.

-        Вони поспішають, говорять ти мав з ними зустрітись ще пів години назад, - звучить схвильований голос Каміли з динаміка телефону.

-        Я знаю, але в мене були справи, - брешу, ніяких справ я не мав, просто валявся на дивані у своїй новій квартирі.

Сніг ліпить по обличчю, залітає за комір і я кулюсь, намагаюсь прикрити голу шию. Сьогодні я мав зустрітись з потенційними покупцями клубу, але забув. І тепер Каміла розриває мій телефон безкінечними дзвінками.

-        Поспіши, Стасе. Вони довго чекати не будуть.

-        Добре, - роздратовано ричу і перериваю зв'язок.

Швидко ховаю руки у кишеню, поки говорив, відморозив усі пальці. Не маю ніякого бажання зустрічатись з тими людьми, але мушу. Тато вже декілька днів підганяє мене з продажом клубу і штурмує йти до нього на роботу. Я все відтягую, намагаюсь зібратись з думками.

Зараз в мене такий час, що нічого не хочеться. Апатія не дозволяє братись за нові справи. Маю лише одне бажання, цілими днями валятись на дивані. Що зі мною коїться, не можу зрозуміти. Напевно, я божеволію.

Раптом дівочий крик привертає мою увагу. Повертаю голову і бачу на іншій стороні вулиці щасливу пару. Дівчина пищить від радості кидається обіймати чоловіка, а той в свою чергу відриває її від землі і починає кружляти. Через густий снігопад погано їх видно, та коли дівчина опиняється обличчям до мене, світ зупиняється. А я завмираю і не можу поворухнутись.

Настя.

Її  ні з ким і ніколи не переплутаю. На якусь долю секунди здається, що наші погляди зустрічаються, та наступної миті чоловік обертає її знову до мене спиною.

Швидко рушаю з місці і повертаю за кут найближчого будинку, намагаюсь зникнути з її поля зору. Прикриваю очі і намагаюсь вгамувати важке уривчасте дихання. Це точно вона, я не міг помилитись. Така весела і щаслива, та вже встигла знайти собі нового кавалера. Від злості стискаю руки в кулаки і міцно зціплюю зуби. Зрадниця — гепає єдине слово в голові.

Роблю глибокий вдих і заглядаю з-за кам'яної стіни. Не можу стриматись, щоб ще раз не глянути на неї.

Вони стоять і про щось розмовляють. Потім чоловік кладе руку на її плече, так буденно, ніби має на те право. Перше бажання, що виникає, вибігти до них і набити йому морду. Але стримуюсь. “Вона не моя” - нагадую собі. Більше ні. І чомусь ця думка приносить нестерпну біль у грудях. Ніби мене поранили і зараз я стечу від втрати крові.

А потім вони рушають далі та лише зараз я можу розгледіти обличчя чоловіка.

Ігор.

Такого удару я не розраховував. Світ втрачає чіткість, а руки починають труситись. Такого від рідного брата я точно не очікував. Зрадники обоє.

Який лицемір. А ще заспокоював мене після зникнення Насті, а я дивувався, чому він такий спокійний? Тепер все зрозуміло. Вони зустрічаються за моєю спиною. Як коханці ховаються від моїх очей.

Ноги самовільно несуть мене за ними. Хочеться глянути, де їхнє гніздечко, а потім увірватись туди і рознести все до чортів собачих. Якщо вони думають, що будуть безкарні, то сильно помиляються.

Я тримаюсь на далекій відстані. Настя декілька раз оглядається, ніби відчуває мою присутність, та нікого не помічає. Я не відводжу від неї очей, просвердлюю в ній діру. В думках сварю її за все, що вона зі мною зробила.

Йдуть вони не довго. Заходять у найближчий двір і зникають у під'їзді багатоповерхівки. Голубки хрінові.

Поки доходжу до дверей, розумію, що вони закриті і потрібно знати код домофону. Але це не проблема. Я зачекаю. Головне, знаю, де вони знаходяться. Відходжу від будинку, щоб не побачили мене з вікна, і просто стою. Відчуваю себе чоловіком-рогоносцем, котрий ловить дружину на зраді.

Вона більше не моя — знову нагадую собі, але з місця не рушаю. Хочу подивитись їй в очі, хочу запитати, нащо так жорстко покинула.

Через хвилин десять Ігор виходить з будинку. Швидко. Він повертає в протилежну від мене сторону, йде повільною ходою і щось пише в телефоні. Хочеться догнати його і вияснити все тут і зараз. Лише роблю перший крок, як мій телефон вібрує у кишені. Дістаю його і читаю повідомлення від Ігоря:

“У цій квартирі ти знайдеш те, чого бажаєш” а далі вказана адреса. Що це означає? Серце калатає від хвилювання. Здається він зі мною грається. Знаходжу поглядом табличку на стіні будинку і виявляється це саме ця адреса. Він повідомив місце знаходження Насті.

Але навіщо? Тепер я взагалі нічого не розумію. Швидко йду до потрібного під'їзду і якраз в цей момент звідти виходить жінка. В останню секунду встигаю зловити ручку дверей і прошмигую всередину.