Читати книгу - "Його заборонене кохання. По той бік прокляття., Делісія Леоні"

Розділ 23.

Розплющивши очі, я легко впізнала кімнату графа, і спогади про вчорашній вечір нахлинули на мене. Я озирнулася, але в спальні я була одна. З ванни долинав шум, і я прикрила на мить очі. Мені треба було терміново написати в пансіонат і дізнатися у нашої директорки, чи міг заклик Л’архая якось вплинути на мою магію.

Сьогодні я почувала себе краще, і все ж таки щось було не так. Здавалося, у мене забрали трохи енергії, і вона не поповнюється. Граф вчора мав рацію: я не змогла стримати першого удару. Але чому? Я була готова до всього! Що пішло не так? Я тихенько застогнала, не в силах здержати зла на себе.

— Прокинулася? - почула я голос графа, і ліниво повернула голову в його бік. І на мить завмерла.

Красиве чоловіче тіло. Минулого разу я не встигла розглянути його у всій красі. А цей безсоромник навіть рушником не прикрився. Мабуть, він прочитав на моєму обличчі щось таке, що я сама в собі не відчувала. Граф усміхнувся і пройшов до крісла, на якому лежав його халат.

— Як ти почуваєшся сьогодні, Еріеле?

Легка усмішка зникла з його обличчя, чоловік моментально став серйозним, а в очах з'являлося занепокоєння.

— Котра година? - запитала я, кинувши погляд на сонячне вікно.

Граф приліг на ліжко біля моїх ніг, і я спрямувала на нього запитальний погляд.

— Еріел ...

— Ви не забули, графе, що у Вас призначено прогулянку з принцесою?

Чоловік тихенько зітхнув, уважно вивчаючи мене, що мені навіть стало ніяково. Я опустила погляд і... натягнувши ковдру вище на груди, продовжила чекати на відповідь.

— Я скасував прогулянку. Відповіддю задоволена? А тепер я чекаю відповіді на своє запитання, Еріеле.

— Почуваюся чудово.

В його очах промайнули дивні іскорки.

— Чудово, - простяг він дивним голосом. - Отже, ти готова розплатитись за свої гріхи?

Граф почав повільно підповзати до мене. Натяк більш ніж зрозумілий, тільки ось… мені спокою не давав мій стан. Хоча як дивно реагує тіло на цього чоловіка. Навіть серце стало битися в грудях швидше, хоча мозок чинив опір з усіх сил.

— Не бачу… гріхів за собою для розплати, графе, — уперто промовила я, коли чоловік уже опинився наді мною і дивився тепер зверху.

— Даю тобі один лише шанс, щоб порозумітися. Якого демона небесного Деніель робив у твоїх покоях? І, прокляття, чому ти була у такому вигляді перед ним? – його очі потемніли, а в голосі чути нотки гніву.

— Здається… я – фаворитка Його Величності, і він може…

— Він не може, Еріеле! Не може! – проскреготів крізь зуби граф. А всередині мене чомусь розлилося приємне тепло. І таке… збуджуюче. А потім він мене поцілував. Так жадібно й шалено, що всі думки та страхи миттєво зникли з голови. Але далі поцілунків справа не пішла, хоча він дуже вміло розпалив в мені бажання.

— Ти будеш у моєму ліжку щоночі, Еріеле, щоночі, навіть якщо ти просто заснеш, як учора. Зрозуміла?

— Зачепили мої слова? - хмикнула я, проводячи пальчиком по його шраму.

— Не лише твої слова, а й безрозсудна поведінка.

— Ваша нерозсудливість також сяяла вчора, яскравіше за всіх світил, — не втрималася і додала я.

— Цікаво, в чому вона полягала?

Чоловік підвівся і попрямував до гардеробної кімнати. Вийшов із одягом і почав демонстративно при мені повільно одягатися.

— Ви не казали, що такі близькі з принцесою. Тепер я розумію, чому Ви ні за що не погодитеся підіграти мені і переконати Деніеля не одружитися з нею. Чи знайдете щось мені сьогодні з одягу? – ласкавим голоском запитала я.

— Щоб ти знову спокушала імператора? - хмикнув граф.

— Ну, якщо так… то спокушатиму в тому, в чому є зараз, — знизала я плечима, і встала з ліжка.

Граф ковзнув по моєму тілу жадібним поглядом. Сам же роздягнув мене, нехай тепер і пожинає плоди. Чоловік різко розвернувся і попрямував до гардеробної. Приніс черговий халат, віддав його мені і відійшов на відстань. Я обдарувала його посмішкою.

— Все ж поспішаєте на прогулянку?

— Ні, на засідання, - сухо зауважив він і продовжив: - Еріеле, справа не в тому, щоб підігравати тобі чи ні. Якщо ти стверджуєш, що тобі небайдужа імперія, то ти маєш чудово розуміти, що для неї буде краще, а що принесе лише руйнування. І, так, я знав принцесу Алію і дуже добре.

— І наскільки добре, уточніть будь ласка? – у душі миттю зчинилася буря обурення. Він навіть сміє говорити про це так відверто?

Граф уже заправив сорочку, і застібаючи ремінь, повільно попрямував до мене. Торкнувся моїх губ несподівано і прошепотів:

— У моєму ліжку її не було, люба Еріеле.

Я що ж, ревную?

— Чому Ви скасували прогулянку із принцесою?

Чоловік відійшов до дзеркала, а я, накинувши халат, підійшла до нього, сіла на столик перед ним, дивлячись у його очі.

— Я мусив залишити тебе тут одну? Твої вороги не спіймані, на жаль, Еріеле. До того ж, я мав переконатися, що твоя сила відновилася.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍