Читати книгу - "Солдати гріху, Анджей Зем'янський"

class="p">Марчін на мить завмер, шукаючи хорошу відповідь.

– Так? Нічого, це в мене так вийнялося, але дивіться... Він несамовито нишпорив у паперах. – О, будь ласка. Робот із захватом на гусеницях для самостійного складання. ..

– Ну, майструвати ти вмієш, але роботом керує комп’ютер, і ось тут у нас можуть виникнути проблеми.

– Тоді я навчуся. І це? – Він дістав нову листівку. – Катапульта для стрільби, – не здавався Марчін.

– Коли ти останній раз стріляв по тарілочкам ? – раптом зацікавився Майхржак.

– Господи... – Потоцька з подивом подивилася на папку з мультиплікаторами оргазму. – Куди ти ходив?

Надінспектор нарешті змилосердився, взяв чотири повні пакети та попрямував до гаражу.

– Поки що покладу туди. А потім десь розкладемо багаття і...

– Ти хочеш це спалити? – прохрипів Барський.

– А чому ти дивуєшся? – буркнула Потоцька. – Викинути все це в якості сміття – коштує, а якщо підкинути все комусь в ящик для сміття, можна наскочити на штраф через суд.

– Чому? Пунктів прийому макулатури більше немає?

Дівчина знизала плечима.

– Напевно ні. Принаймні я ніколи не чула про них.

– Але ж я отримав це безкоштовно і... – не закінчив Барський.

– І що? – Еля закусила губу.

– Де його зберігати? Для чого?

– Але...

– Я все поясню. – Майхржак щойно повернувся з гаражної місії. – Заходь всередину.

Прийнявши роль господаря, він повів їх на кухню.

– Мабуть, уже пізно для кави. Зварити чай для всіх?

– Я приготую. – Проте Потоцька поцікавилася. – Що ти хочеш пояснити?

– Проблема перспективи. – Він сів на один із табуретів, спираючись ліктями на барну стійку. – Пам’ятаю часи, коли ми їздили до Познані на міжнародні ярмарки.

– Ярмарки чого? – запитала Потоцька, а Барський лише кивнув.

– Чого завгодно. Спеціалізація, напевно, прийшла пізніше, а на початку, мабуть, був ярмарок всього. У всякому разі, люди їхали цілими родинами.

– Для чого?

Він не знав, як їй це пояснити.

– Це був подих іншого світу. Вільний, багатий, абсолютно відмінний від буденності. Крім того, учасники виставки роздавали буклети.

– Холера, ти хочеш сказати мені, що хтось пішов на ярмарок, щоб отримати якісь дурнуваті проспекти? – вигукнула Потоцька.

– Так! Їхали, бо свято було. Щось незвичайне в монотонному сірому світі. А проспекти…– Барський вирішив йому допомогти.

– У мене самого була реклама бетонорозливних машин, самохідних кранів і ресор для міських автобусів, – перерахував він. – Я маю на увазі портові крани, – додав Майхржак. – Але найкращими виявилися ті, що рекламують зернодробилки. З них можна було виривати різнокольорові аркуші паперу для нотаток.

– Або з гідравлікою для шасі літаків. Можна було скласти їх і взяти транспортир або косинець...

– Христе, – перебила Потоцька. Вона застрягла на кухні з кухонним рушником у руках і, приголомшена, дивилася на них. – Про що ви ще говорите?

– Про ярмарок у Познані. Міжнародний.

– І ти їхав туди по ті барвисті папірці? З фотографіями якихось машин?

Майхржак спитав з якоюсь ностальгією в голосі:

– Важко повірити, чи не так?

Дівчина важко зітхнула.

– Я розхвилювалась. Дай мені сигарету.

Коли Майхржак простягнув її вже запалену сигарету, вона глибоко затягнулась. Барському стало шкода Потоцької.

– Також там були якісь атракціони, – непереконливо буркнув він. – Наприклад, модель російського Луноходу. Або телекамера.

Потоцька знову зітхнула.

– Тож тепер не дивуйся, що Марчін забрав усе, що йому давали в магазинах, безкоштовно, – пояснив Майхржак. – Тим більше, що це були специфічні продукти для простих людей. І він ще отримав знижки.

Поліцейська знову затягнулася й загасила сигарету.

– О'кей, – вона взяла зі столу крихітний нетбук і сіла поряд з Барським.

– Я покажу тобі, як купувати. – Вона поклала йому на коліно одну з листівок, жменю яких все ще тримала в руці. – Катапульта для тарілочок, так?

– Але ж у мене в цьому магазині знижка... – спробував заперечити Барський. – І десятивідсоткова знижку, якщо розплачуся готівкою.

– Десять відсотків, кажеш? – Вона набрала в пошуковику назву катапульти. – ПРО! – вибрано перший із відображених результатів.

– Ось опис товару та ціна. О, схоже, у вас дійсно хороші умови покупки. Вони не обдурили тебе своєю пропозицією.

Барський гордо випнув груди, але Майхржак жестом дав йому зрозуміти, що для орденів ще зарано.

– Тож тепер ми вводимо цю пропозицію на Ceneo, Nokaut та деякі інші платформи, – пальці Потоцької буквально літали по клавіатурі. – Ми порівнюємо результати. Ось вам та сама катапульта майже на двадцять відсотків дешевше, без жодної знижки.

– Тобто в цьому магазині були шахраї? – спитав Марчін.

– Ні, – рішуче заперечила дівчина. – Не були. Вони тільки представили тобі свою пропозицію, якою ти не повинен був скористатися, і, як бачиш, ти не зробив цього. Вони розраховували на твоє невігластво або на те, що ти будеш до біса багатий й купуєш речі з примхи.

– Або ти просто любиш купувати в магазинах, а не в мережі, – додав Майхржак. – І такі люди бувають.

– Так... Магазини, окрім продуктових, зараз сприймаються як виставки товарів, а не місця їх продажу. Ну, хіба що вони натраплять на невігласів. Добре. Але йдемо далі – Еля пішла на Allegro. Там ціна була ще привабливішою. – О, є номер телефону магазину у Вроцлаві.

– Але вони не тримають його на своєму складі, – вставив Майхржак.

– Звичайно ні. Але, можливо, я чогось навчуся.

– Чи не запізно? – Барський глянув на годинник.

– Зараз люди працюють довго. І крім того, це номер мобільного телефону. Хлопець може відповісти і з дому.

Коли їй подзвонили, Еля включила гучний зв'язок. Власник магазину не здивувався, коли вона дала йому номер товару, і не поскаржився на пізню годину.

– А з чого пані стріляє?

– З пістолета», – рефлекторно відповіла вона, не збагнувши, про що хлопець запитує.

– О холера! – в його голосі прозвучало явне захоплення. – Від пістолета до рушниці? Ви повинні бути уродженим снайпером.

– Ну... іноді я навіть потрапляю, – збрехала дівчина.

– Знаєте що, я не рекомендую модель, яку ви обрали. Краще з регульованою швидкістю метання, точним налаштуванням напрямку польоту і ваги тарілочки. Ви можете стріляти щось більш важке