Читати книгу - "Донька темряви, або Я Вам не дружина, Пане Синя Бородо, Камі Мир"

Розділ двадцятий

Тепле весняне сонечко висвітлювало мій кабінет і пестило плечі. Свіже повітря, що протікало у приміщення через вікно, будило розум, тим самим спрощуючи роботу над документацією. Частково я й сама винна в такій кількості документів. Хто б міг подумати, що за дріадами будуть і інші, причому з тими ж умовами: вірність в обмін на захист.

Отямившись від зникнення Ізумі того фатального дня, я доповзла до Хайдена. До того моменту його дихання нормалізувалося, та й сам він став виглядати жвавіше. Все ж таки є користь від нашого вінчання, адже в іншому випадку він би теж залишив мене одну.

Голова князя лежала на моїх ногах, коли наспів Лукас. Він досі мені нагадує моє заплакане обличчя. Навіть каже, що готовий заплатити будь-які гроші, щоб побачити його знову. Мені щоразу соромно як у перше, але все ж таки тепер я навіть не звичайна княгиня, слабину давати ні в якому разі не можна.

– Так, а тут потрібний підпис чоловіка-пустуна, – кажу самій собі, підправивши своє коротке волосся.

Після того як мені довелося вкоротити зачіску, я зрозуміла, що так набагато зручніше. З того часу волосся не відрощую.

– Темрява, в Кіери ж зараз заняття з Еїтен.

Нервово постукав пальцями по столу я зрозуміла, що доведеться самій йти до формального князя. Ні б уже на мене вже все переписати, так ні, він чоловік, йому треба чимось хизуватися! Тільки мені більше мороки додає, сутінки мене потягніть!

Врешті-решт так вдало склалося, що королева дріад взяла «новеньку» під своє крило. Та й вибору у неї особливого не було:

небезпечно залишати дріаду без необхідних знань та вмінь; клятва не дасть їй і будь-якій іншій чистокровній дріаді відмовити моєму проханні.

Як з'ясувалося, у саду німф давно шукали, кому належить одне маленьке деревце і де ж ховається напівкровка – дитя дочки Еїтен, що втекла. Так, Кіера внучка королеви, а не тільки мій секретар.

Воно й на краще, адже якби дружина Лукаса була чистокровною німфою, давно б померла від нестачі контакту зі своїм деревом. Так уже вийшло, що дріади не можуть існувати, не проводячи обміну сили між крихітним джерелом з їхніх тіл і своїми деревами, що містять більшу частину їхньої сили. І не лише магічної.

Минуло вже чотири роки, на замок чекав кардинальний ремонт, але його зміни були не такі масштабні, як зміни у зовнішньому світі. Через кілька місяців з того дня мене визнали єдиною з Файденів, що вижила з усіх членів чималого роду, таким чином вся їхня могутність, заощадження і землі відійшли до Байсів, тобто до мене і Хайдена, який негайно написав відмову від усіх домагань на пост глави ... Досі зла на цього синього лиса не вистачає.

Тенебріс, точніше, деякі його частини об’єдналися і стали іменуватися одним великим містом. Всі впливові люди тих частин округу стали підкорятися мені, а ті території, які були не згодні, просто відокремилися і стали невеликими слабкими селищами зі своїми назвами та головами. Якщо раніше Тенебріс я порівняла б з областю з мого минулого життя, то тепер це повноцінне місто.

– Киріє, ось ви де! – як чудовисько з темряви виліз Обсидіан. – Нам потрібно поговорити.

– Давай трохи пізніше. До речі, ти не бачив Хайдена?

– Киріос грається з двійнятами.

– Отже, грається, гаволов. Ну звичайно, зіпхнув на мене всю роботу, тож може сміливо ледарює та насолоджується життям. Ну, нічого, зараз він у мене отримає з три короба!

– Але я з приводу Елайни.

– Тоді давай за мною. На місці розберемось.

Грати вони могли будь-де. Шкода що після появи в нашому житті Райдена та Елайни моє джерело ослабло, але якби у мене тоді інші варіанти, я б вчинила так само як і тоді.

Може чужі джерела я більше й не відчуваю, але з Хайденом ми пов'язані. Достатньо спрямувати до нього ниточку, недосяжну простому погляду, і ось я вже бачу шлях до цього... цього... татка-шалапая. Спочатку таким добрим прикидався: і виходити за межі замку не дозволяв, і ходив по п'ятах, і дбав, усі справи, які вимагали довгої поїздки чи фізичної активності, на себе брав і всі дев'ять місяців сам вирішував. Виявляється це він так тихо й непомітно спихнув на мене всю документацію, а після народження двійнят взагалі всю роботу. Бачте, у нього краще вийде сидіти з дітьми, ніж у мне. Ледар він справжнісінький!

– Хайдене, підлий боягузе! Я знаю, що ти десь тут!

Я виразно відчувала його присутність у їдальні, але нероба не бачила. Гаразд, я не люблю так робити, але він сам спровокував.

– Якщо ти не вийдеш доти, доки я дорахую до трьох, то у Темної імперії, та князівства вампірів зокрема, буде лише один правитель і це буду не я. Раз! Два!

– Так нечесно! – вискочив він із секретного проходу.

– А залишати на мене всю роботу чесно? Ноги до рук і марш до кабінету. Зроби хоч щось, бо в мене вже мозок кипить.

– Але Іриніє, хто стежитиме за дітьми? – він жалібним поглядом вказав на хлопчика і дівчинку трьох років, що трималися за його штани і з цікавістю спостерігали за тим, що відбувається.

– Попросимо Лукаса посидіти з ними.

– Він попросив відпустку. Як тільки у Кіери закінчиться заняття, вони їдуть.

От йому сама Еїтен сказала, що він такий зачарований онукою королеви був через те, що молода дріада не вміє контролювати свою силу. Бабуся в найкоротші терміни навчила русяву контролювати чарівність, але вампір просто відповів: «Ну то й що?» і давай за моєю помічницею ще більше залицятися. Та не витримала бідненька, тепер у них кохання, іноді навіть дивитися нудно.

– Гаразд, Кіана має бути вільна.

– Вона вже втекла на побачення.

– О дев'ятій ранку?

– За її словами, так більша ймовірність знайти справді гідну партію.

– Та що в них в березні в одному місці так сильно грає! Гаразд, тоді Райден та Елайна пограють у кабінеті, поки ми працюватимемо.

– Ну, Іриніє!

– Мені ще раз повторити? – з усією суворістю дивлюся в очі нахабі і звертаюся до дітей. – Елайна, Райден, ви ж хочете провести час із матусею?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍