Читати книгу - "Пробуджені фурії"

п’ятнадцять, то це здається дуже давнім.

Та ну?

Ну. Тут багато про тебе розпитували. І багато платили за відповіді. Тож якщо ти ще не озираєшся через плече того нового чохла з низьким голосом, що ти його собі дістав, то починай зараз.

Я насупився й обдумав це.

Хто там про мене розпитував?

Якби я знала, то тобі довелося б заплатити за інфу. Але так сталося, що я не знаю. Єдині персонажі, що балакали зі мною, були з поліції Міллспорта, а вони продадуться дешевше, ніж платять за защічник на Ангельській пристані, їх міг послати будь-хто.

Гадаю, ти нічого їм про мене не розказала?

Гадаю, що не розказала. А ти ще довго плануєш висіти на цьому дроті, Ковачу? Просто я не така, як ти. У мене є соціальне життя.

Ні, я пішов. Дякую за випуск новин, Ісо.

Вона пирхнула.

Самій так приємно, що аж клітору лоскотно. Лишайся цілим, може, колись і зробимо з тобою діло, за яке я зможу взяти з тебе гроші.

Я притиснув клейкий шов свого новопридбаного плаща до коміра, позгинав пальці в чорних полісплавних рукавицях — коротка агонічна колька в лівій долоні — додав до ходи гангстерської аури, і вийшов з-за рогу провулка. Уявив собі Юкіо Хіраясу в його найзарозумілішій підлітковій подобі. Зігнорував той факт, що плащ не був пошитий кравцем — готовий фірмовий екземпляр з магазина був найкращим, що я міг дістати за короткий час. У такому наряді справжній Хіраясу й мертвим би застидався лежати, але він був шикарно-чорного матового кольору, якому пасували напилені рукавиці, і в такому освітленні мій одяг мусив пройти. Посланський обман зробить решту.

Я мимохідь подумав про те, щоб удертися до Плекса на вечірку в складний спосіб.

Увійшов би буром крізь двері, або вискочив би по задній стіні на дах та зламав би двері на горище. Але ліва рука й досі лишалася суцільним осередком болю від кінчиків пальців аж до шиї, і я не знав, наскільки можу довірити їй зробити те, що мені треба було б робити в критичній ситуації.

Охоронці на дверях побачили моє наближення й зібралися докупи. Нейрохімічний зір відкалібрував їх для мене ще здалеку — дешева портова мускульна сила, рухи вказують на можливість якихось найпростіших бойових покращень. В одного з них на щоці було тату морпіхоти, але то могла бути показуха, дяка якомусь салону з армійським софтом. Або, як і багато морпіхів, він просто міг переживати важкі часи після демобілізації. Скорочення. Універсальна приказка і катехізис на Світі Гарлана в ці часи. Не було нічого святішого за скорочення видатків, і навіть військові не були в абсолютній безпеці.

— Зажди-но, семе.

То був власник тату. Я зиркнув на нього палючим поглядом. Ледве зупинився.

— У мене зустріч із Плексом Кохеї. Я не терпітиму, щоб мене затримували.

— Зустріч? — його погляд полетів угору й ковзнув наліво, перевіряючи список гостей на рогівці. — Не сьогодні. Він заклопотаний.

Я дав очам розширитися, нагнав усередині гнівного вулканічного тиску, який бачив у капітана якудзи на записі Розкопки-301.

— Ти знаєш, хто я такий? — прогавкав я.

Татуйований охоронець знизав плечима.

— Я знаю, що твого обличчя нема в списку. А сьогодні це означає, що всередину тобі не можна.

Решта оглядала мене з голови до ніг із професійною цікавістю. Вишукували, що можна легко зламати. Я поборов порив стати в бойову стійку й натомість зміряв їх витончено зневажливим поглядом. Увімкнув блеф.

— Дуже добре. Тоді, будь ласка, повідом свого наймача, що ти розвернув з-перед його дверей Юкіо Хіраясу, і що завдяки твоїй ретельності у цій справі він тепер говоритиме зі мною завтра вранці в присутності семпая Танаседи, не отримавши повідомлення і через те не підготувавшись.

Вони троє перекинулися поглядами. То були імена й автентична владна аура якудзи. Речник завагався. Я розвернувся. Не встиг закінчити той рух, як він дійшов рішення і зламався.

— Гаразд, Хіраясу-сан. Заждіть секунду, будь ласка.

Що в організованій злочинності корисного, то це рівень страху, який вона любить підтримувати серед своїх посіпак і тих, хто з ними знається. Ієрархія бикоти. Такі самі порядки можна побачити на десятку різних планет — тріади Дому Хунь, дружинники фамілій на Адорасьйон, бригади Прово на Землі Нкруми. Регіональні відмінності, але всі вони сіють ті самі зерна поваги через страх відплати. І всі пожинають однаковий урожай придушеної ініціативи у своїх рядах. Ніхто не хоче приймати автономні рішення, коли незалежний учинок несе в собі ризик, бо може бути помилково витлумачене як недостатня повага. За таке лайно можна вмерти по-справжньому.

Набагато краще покластися на ієрархію. Охоронець вигріб із кишені телефон і набрав свого боса.

— Слухай, Плексе, у нас тут…

Тоді він сам хвильку послухав з нерухомим обличчям. З телефону чулося розлючене комашине дзижчання. Мені не потрібна була нейрохімія, щоб розібрати сказане.

— Ем, так, я знаю, що ти казав, дядьку. Але тут Юкіо Хіраясу хоче поговорити, і я…

Інша пауза, але цього разу охоронець здавався веселішим. Він кілька разів кивнув, описав мене й переказав мої недавні слова. Я чув, як бентежиться на тому кінці дроту Плекс. Я почекав кілька хвилин, а тоді нетерпляче клацнув пальцями й простягнув руку по телефон. Охоронець піддався й простягнув його мені. Я закликав розмовні звички Хіраясу зі спогадів кількамісячної давнини, замалювавши те, чого не знав, стандартними міллспортськими ідіомами гангстерів.

— Плексе, — сувора нетерплячість.

— Гм. Юкіо? Це справді ти?

Я закликав на допомогу Хіраясу.

— Ні, це драний торгівець карнизним порошком. А ти як думав? Нам треба обернути серйозну справу, Плексе. Знаєш, як твоя охорона наблизилася до подорожі в багажнику? Мене — і тримати на порозі!

— Гаразд, Юкіо, гаразд. Все окей. Просто. Дядьку, ми всі подумали, що тебе не стало.

— Ну, що сказати. Драні пліткарі. Я вернувся. Але Танаседа, певно, тобі про це не сказав, чи як?

— Тана… — було чутно, як Плекс ковтнув. — Танаседа тут?

— Годі про Танаседу. Гадаю, ми маємо десь чотири чи п’ять годин, перш ніж поліція Текіто накинеться на це.

— На що накинеться?

— На що, питаєш? — я знову зарепетував. — А ти як думаєш, трясця?

Якусь хвильку він просто дихав. Фоновий жіночий голос, приглушений. У мене в жилах тиск спочатку зріс, а тоді спав. То не була ані Сильва, ані Надя. Плекс роздратовано гаркнув на неї, ким би вона не була, а тоді повернувся до телефону.

— Я думав, вони…

— Трясця, та ти мене колись впустиш чи ні?

Блеф зачепився. Плекс попросив