Читати книгу - "Кровна магія: у пошуках Проклятої Королеви, Ляна Аракелян"

– Їдьмо фрімпслів поганяємо, – запропонував Джеелд.

– Їдьмо, може Іот підняв ціни на їхні шкурки! – одноокий вдарив п’ятами в боки свого звіра. – Йохх!

Єдинороги чорними стрілами метнулися мостом, наче внизу не було ніякої прірви. Ні цокоту копит, ні будь-яких інших звуків. Хоча...

– Сволота! – Просто на валуні перед моїми очима з’явився Шафран.

До мене підповзла бліда перелякана Кхибра.

– Ходім звідси, негайно. Не вистачало, щоб вони нас знайшли.

Ми піднялися і короткими перебіжками від валуна до валуна пішли в той бік, куди пішов ревенант. І вчасно. Ущелиною луною пронеслося несамовите виття і вереск. Мабуть Діти Сутінок почали полювання на нещасних кошлатих фрімпслів. Ось, значить, як називається те створіння, яке першим нас тут зустріло.

Не встигла я подумати про бідних кошлатих карликів, як у ногу врізалося щось тепле і смердюче.

– Врятуй! – гаряче шепнуло воно. У круглих червоних очах застиг жах. Вони тут що, всі червоноокі?

– Кхибро? – я запитально глянула на подругу.

Вона відкинула полу плаща.

– Стрибай на спину і міцно тримайся.

Фрімпсль спритно заліз на спину тролиці, вчепився рученятами в її кофтинку й усім тремтячим тільцем притулився до неї.

Кхибра розправила плащ. З боку навіть не було видно, що там хтось ховається.

– Мені здається чи пророцтво Ши-Ранси «не вскочити у халепу», починає збуватися? – поставила я резонне запитання.

Подруга тільки відмахнулася.

– Коли це нас зупиняло?

Я подала їй повідець, і ми покрокували вглиб ущелини. А здалеку долинали кошмарні крики та стогін.

Ми дійшли до роздоріжжя і зупинилися. Я прислухалася – криків чутно не було. Інтуїція мовчала. Мій погляд ковзнув униз і побачив гладку чорну плиту, яка слугувала вказівником. На ній срібною в’яззю було висічено два рядки. І що це означає? Я мови дроу не знаю.

– Кхибро, зможеш прочитати?

– Знущаєшся?

З Кхибри скотився фримпсль.

– Вік не забуду вашої доброти, панянки, – витираючи ручкою великий ніс, вимовив карлик. – Ці тварюки з нас живих здирають шкури. Кажуть, що їхні маги з них роблять палітурки для своїх чорних книг.

Він глянув на мене очима розміром із магом’ячі. Великий, забруднений глиною, ніс фрімпсля шумно втягнув повітря і засувався з боку в бік, як у цікавого борсука.

– Ти не схожа на рабиню. У цьому твоя біда.

– Біда? – мої брови поповзли вгору.

– Біда. У тобі є кров вищих. Ми, фрімпслі, дуже тонко розрізняємо запахи крові. А в тебе коліно розбите. Що казати про дроу? Ті відразу унюхають. Ще й у жертву своїй кровожерливій богині можуть тебе принести.

– О боги! – жахнулася я. Звичайно, про це мене ніхто не попередив. – Як же бути?

– Якщо вона тебе, – фримпсль ткнув пальцем у тролицю, – не поб’є до напівсмерті на людях, ніхто не повірить.

Я з острахом глянула на Кхибру. Рука в неї важкувата. І якщо надумає дати прочухана, то мені буде зле. Добре, якщо просто виб’є зуб.

– Його потрібно забрати із собою у Ситів, – заявила Кхибра. – Ці його спіймають і вб’ють.

– Ні, – гірко зітхнув волохатий карлик, – я на сонці осліпну. Фрімпслі можуть виходити тільки вночі.

– Раніше заходу сонця ми навряд чи звідси вийдемо, – я задумливо подивилася на плиту, намагаючись вловити хоч якийсь натяк на те, що там написано.

– Вам куди?

– У Вайге-Нор.

– Тоді, ліворуч. Праворуч – Млонг, поселення цих виродків-найманців.

– Підеш із нами? – запропонувала я.

Фрімпсль гірко усміхнувся.

– Ні, мене відразу унюхають. А мені дорога моя шкура. Хочеться ще пожити.

Мене пересмикнуло.

– А якщо тобі помитися? – не здавалася я.

– Не допоможе, – зітхнув карлик. – Наша шерсть виділяє специфічний запах, він відлякує паразитів і цікавих людей. Вода тільки посилить його.

І тут я сто разів пошкодувала, що не додумалася взяти з собою сік войлінту. Він би напевно відбив запах фрімпсля!

– Як тебе звати? – нахилилася до карлика тролиця.

– Блукс. Я стежив за вами. Ви йшли мостом, а я повз під ним, – пояснив фримпсль, показуючи нам довгі, немов котячі, міцні кігті, що ховалися в крихітних пальцях. Він миттєво їх сховав і продовжив: – Потім, коли з’явилися ці тварюки... Я... я... я подумав, що якщо ви ховаєтеся від них, то ви – хороші.

Боги, маленька підземна істота шукає захисту у двох незнайомих дівчат, яким ой, як не завадив би захисник.

– Нам потрібно потрапити до пари-трійки кубл Вайге-Нора. Допоможеш? – Кхибра дістала з сумки пляшечки з сопільником. Свій вона одразу ж випила. Фрімпсль із цікавістю спостерігав, як вона дихає, приходячи до тями. Я теж випила заспокійливе і глибоко задихала.