Читати книгу - "Хроніки Загрії: Туманний світ, Влад Вірт"

На завершення ще й провів на ристалищі кілька тренувальних поєдинків. Перший із Ведмедем, який, щоправда, дуже швидко закінчився, учитель зі здорованя кепський.

Ця гора м’язів одразу стала битися на повну силу. Розмахуючи своєю булавою, здоровань провів серію блискавичних ударів,  від яких мені ледве вдавалось ухилятись, а от останній удар виявився з підступом. Ведмідь весь цей час цілеспрямовано змушував мене викладатися на повну силу, й ось, коли його рука тільки почала здійснювати черговий замах, я вже, на одних рефлексах, почав рух вліво. На жаль, це була обманка, здоровань завдавати удару не став натомість спершу скоротив дистанцію і тільки потім обрушив усю міць своєї булави на мою бідну кірасу, відправляючи мене в політ. Пролетівши кілька кроків, я врізався в колону, відсторонено спостерігаючи каламутними очима, як Алія, галасуючи, біжить у мій бік.

До тями прийшов майже одразу, як магеса торкнулась мого тіла. Синя куля базиліксу відмінні ліки проти всіх хвороб. Можливо, мені, навіть варто було подякувати Ведмедю, оскільки за півдня перебування в броні, встиг неабияк натерти нею чутливі місця, а тепер знову повністю здоровий.

— Оклигав? — задоволено промовила Алія, — давай вставай, доведеться мені тобою зайнятися особисто, а то дехто так досі нічому й не навчився.

— А що я? — знову почав виправдовуватися Ведмідь, — я ж не винен, що він такий повільний та ніжний.

— Може, не варто всім демонструвати свою силу, від тебе вимагалось, лише трохи помахати цією палицею, аби Тан освоївся з обладунками та призвичаївся в них битися. Звісно, для цього потрібно значно більше часу, ніж один день, але в нас його немає.

У наступних боях я спарингувався з Алією, швидкість дівчини не суттєво відрізнялася від моєї, зате в майстерності, магеса перевершувала на голову. Тепер я побачив, чого насправді варті мої прийоми в сутичці з досвідченим мечником. Це не з напіврозумними свинями вести бій, у яких, до того ж екіпірування та ранг не рівня моїм. І я дуже вдячний Алії за те, що після кількох боїв вона почала працювати упівсили, завдяки чому в мене виходило сяк-так відбивати її удари.

Небезпечний супротивник, особливо, якщо враховувати, що володіння зброєю є для неї другорядним. Алія — маг, що зміг досягти десятого рангу, а, як вона сама розповідала, маги розвиваються вдвічі повільніше й не отримують навичок. Якби дівчина була звичайним воїном, то її ранг сягав би двадцятого, а це набагато вище за Ведмедя.

Така, на весіллі, не те що відламає значно більший шматок короваю,  вона, навіть не дасть чоловікові доторкнутися до нього. Дістане приховану за поясом сковорідку й оголосить себе переможцем,  -  подумки зловтішався я, згадуючи удар здорованя, що відправив мене в затяжний політ.

Під час однієї з коротких перерв, коли ми сиділи, притулившись до стовпа, і відпочивали, я вкотре окинув поглядом розкидані по всьому ристалищу величезні купи залізяк, і в моїй голові виникло цілком доречне питання:

— А навіщо ми ходили в кузню? Чи не простіше було вибрати екіпіровку тут, чи з нею щось не так?

— Вірно підмітив, Тан. Усі ці речі, якщо їх винести за межі ристалища, одразу перетворяться на потерть, за вийнятком іменних і тих, що здобуті вже в підземеллі. Але для того, аби броня чи зброя, які знаходяться тут, визнали тебе господарем і стали іменними, має збігтися безліч чинників. Наприклад, як у твоєму випадку, коли рукавички ідеально підходили до твоїх вмінь і опинилися під рукою, саме в той момент, коли від них залежало життя чи смерть.

Випадок або провидіння цьому сприяло не знаю? Найчастіше, першим, шукача вибирає зброя, а вже потім екіпірування. При цьому, елементи екіпіровки випадають, лише ті, що підходять манері ведення бою, інакше, я навіть не знаю, як би бився лучник, одягнений в обладунок Ведмедя.

При цих словах Алія посміхнулась, а Ведмідь, почервонівши, знову, щось сердито пробурчав, удаючи, що нас для нього взагалі не існує.

Закінчили тренування пізно ввечері, нашвидкуруч повечеряли в корчмі, запили відваром, що відновлює сили, і пішли спати. На озеро Алія не відпустила, сказавши, що мені там усе одно робити нічого. Завтра важкий день і Луарі, як і решті, потрібно відпочити.