Читати книгу - "Любов & Рукавичка, Стейсі Мур"

Розділ 42: Перша буря і сонячне небо Макса та Емми

Мері

Я сиділа на лавці, притискала руки до себе, намагаючись зрозуміти, як це могло статися. Макс і Емма. Вони завжди здавалися такими ідеальними разом, такими безтурботними. І ось тепер… вони сваряться. Це виглядало, ніби їхні стосунки, які йшли так гладко, раптом впали в тріщину, від якої я не знала, як їм допомогти.

Я відчувала, як серце стискається. З одного боку, це було незвично — бачити їх у такому стані, а з іншого… це було справжнє життя. Сварки, емоції, розчарування. Вони не могли бути завжди ідеальними. Але від цього не ставало легше.

Емма стояла на одному боці, виглядала засмученою, її голос був підвищений, коли вона заговорила:

"Ти не розумієш! Я просто попросила тебе не чіпати мої речі, Максе! І що ти робиш? Знову порушуєш мої кордони!"

Я побачила, як Макс зітхнув, його обличчя було червоне від емоцій, а руки стиснуті в кулаки. Я знала, що він не терпить, коли його критикують, але цього разу він не міг залишити це просто так.

"Що, ти хочеш сказати, що я не маю права користуватися твоїми речами?" — його голос був глухий, з напругою, яка переповнювала повітря. "Ти ж сама залишила їх без нагляду, і я думав, що це нормально!"

Я відчула, як атмосфера стала напруженою, а моє серце стискалося від тривоги. Все більше і більше здавалося, що вони не можуть знайти спільної мови, і я не знала, що робити, як їм допомогти.

Я звернулася до Стів, який сидів поруч, також спостерігаючи за цією сценкою. Його погляд був спокійний, але в ньому я помітила відбиток розуміння. Він завжди умів залишатися холоднокровним навіть у найскладніших ситуаціях.

"Що ми робимо?" — шепочу я, намагаючись тримати себе в руках.

Стів відповів просто, спостерігаючи за Максом і Еммою: "Дати їм час. Вони повинні вирішити це самі."

Я кивнула, але в глибині душі відчувала, що потрібно зробити більше. Вони були важливими для нас, і я не могла просто стояти осторонь.

Я встала і підійшла до Емми. Її очі блищали від сліз, але вона трималася. Її гнів був переплетений із болем, і я знала, що зараз їй потрібна моя підтримка більше, ніж будь-коли.

"Еммо…" — я поклала руку їй на плече, і вона злегка здригнулася, але не відсахнулася. "Це нормально. Це не кінець світу. Ви пройдете через це."

Вона подивилася на мене з болем в очах, а потім тихо відповіла: "Я знаю… але все одно важко. Я думала, ми вже пройшли цей етап."

"Так, це важко. Але саме такі моменти можуть зробити ваші стосунки ще міцнішими," — відповіла я, намагаючись дати їй хоч трохи надії.

У цей момент я помітила, як Макс повернувся до Емми, наблизившись до неї, але не наважуючись сказати перше слово. Його погляд був сповнений жалю, і в ньому я побачила боротьбу між гордістю та бажанням вибачитися.

"Еммо…" — його голос був майже непомітним, коли він заговорив. "Мені шкода. Я не хотів цього."

Це були найпростіші, але найважливіші слова. І як тільки вони прозвучали, я побачила, як серце Емми почало розм'якшуватися. Вона зробила крок до нього і тихо прошепотіла: "Я теж вибачаюся. Мені теж шкода."

Я почувала, як між ними знову виникає тісний зв'язок. Їхні сварки і гнів почали відступати, як туман, що розсіюється після дощу.

Стів знову глянув на мене, і я побачила, як він ледве стримував усмішку. Всі ці моменти напруги та емоцій були тільки етапами на їхньому шляху. Це було природно, але в той самий час і справжньо.

"Ти бачиш?" — тихо сказав він. "Вони це зроблять. Вони пройдуть через все."

Я кивнула, і ми обидва дивилися, як Макс і Емма обіймаються, їхні серця знову сполучаються, і я відчула теплоту в своїй душі. Вони були разом, і, незважаючи на все, вони не залишалися один без одного. Сварка була лише частиною шляху.

Стів

Вся ситуація з Максом і Еммою була, чесно кажучи, для мене досить незвичною. Я завжди бачив їх як пару, яка ніколи не буде мати серйозних проблем. Вони виглядали такими безтурботними, ніби нічого не могло похитнути їхню єдність. Але коли я побачив їхні обличчя, коли я почув їхні слова, я зрозумів, що навіть такі стосунки потребують боротьби.

Я не люблю розмови про почуття, особливо коли це стосується чужих проблем. Я не той, хто любить втручатися. Але зараз я не міг просто стояти осторонь. Це стосувалося і мене, бо я бачив, як сильно Макс переживає. І як він, здається, не може знайти правильні слова, щоб вирішити все це.

Я зробив крок вперед і зупинився поруч із ним. Він виглядав розгубленим, і я знав, що зараз він не буде довго тримати свою позицію.

"Максе, досить," — сказав я, стараючись звучати спокійно, але водночас твердо. "Ти поважаєш її, так? Якщо так, то чому мовчиш? Чому не говориш, що насправді відчуваєш?"

Макс підняв очі і дивився на мене з розгубленістю. Я знав, що він насправді переживає, але йому треба було зрозуміти, що мовчання — це не вихід.

"Вибач, Максе," — додав я, помітивши, як його обличчя трохи розслаблюється. "Якщо ти хочеш, щоб це все пройшло, ти повинен бути готовий сказати правду. Вибачитися. Інакше все це просто не має сенсу."

Після цього я залишив його з Еммою, і хоча я не був впевнений, чи все закінчиться одразу, я знав, що зараз важливіше за все — не втрачати шанс відновити те, що вони мають. Вони знайдуть своє місце один у одного, і це було очевидно.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍