Читати книгу - "ТaЄмнa СимфонІя, Yana Letta"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Сніг ще не розтанув, але сонце вже починало пробиватися крізь хмари, ніби хтось обережно відкривав жалюзі у кімнаті, де довго тримали темряву. У філармонії все залишалося напружено стабільним: фінансування не повернули, а перевірки тривали. Але вони не зупинялися.
— Ми маємо ще одну надію, — сказав якось Андрій. — Архів.
— Усе, що ми вже знайшли — на поверхні, — відповіла Марта. — Але якщо є щось ще…
Вони спустились у підвал. Там було сиро, пахло пилом і старими книгами. Цей підвал довгий час був закритий: попередники вважали його “непридатним”. Але саме тому він і міг ховати щось важливе.
Світло від ліхтарика пробігало по старих шафах, розбитих кріслах, металевих нотних пюпітрах. В одному з кутів, під купою завалених партитур, стояла невелика дерев’яна скринька. Замок іржавий, кришка — потріскана, але сама структура виглядала міцною.
— Відкриємо? — спитала Марта.
— Ми прийшли сюди не просто так.
Андрій обережно зламав замок. Усередині — обгорілі папери, кілька нотних зошитів і шкіряна обкладинка без назви. Коли він її розгорнув — подих у них обох завмер.
— Це… рукописи, — прошепотіла вона.
— Оригінали. І ще… — він підняв один із аркушів. — Це не лише ноти. Це листи. Листи композиторів, які колись грали тут. Вони залишили свої роботи для архіву. А ми думали — все втрачено.
Деякі з них були пошкоджені, почорнілі від часу чи вологи. Але були й цілі. Один — із підписом, що змусив Андрія схопитися за голову:
“Для Марії, від А. Ш.”
— Це… це Ширман? Він писав сюди?
— І для жінки на ім’я Марія. Це, можливо… — Марта затнулася. — Це може бути моя бабуся.
Вони дістали все, що змогли, і перенесли до кабінету. Цілий вечір вони перечитували. Поступово складалася картина: філармонія, яка колись була не просто сценою, а прихистком для вільних музикантів, у радянські часи — була центром тіньової музичної історії. Тут писали, творили, залишали одне одному повідомлення. І частину цього вони знайшли.
— Якщо ми доведемо справжність цих документів, — сказав Андрій, — це може змінити все. Це — історична спадщина. Це — інструмент у боротьбі.
— Не просто боротьбі. Це — відповідь. Ми не самі. Ми — продовження.
Вони сиділи серед нот, паперів, запаху старого паперу й тліючого тепла. І навіть якщо навколо ще не було змін — у середині вже народжувалась впевненість.
Бо з попелу — іноді підіймається музика.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «ТaЄмнa СимфонІя, Yana Letta», після закриття браузера.
