Читати книгу - "Диванні експерти. Як необмежений доступ до інформації робить нас тупішими"

те, що самовпевнені помилки Трампа — це наслідок його нарцисизму та егоцентризму. Я сказав би, що все навпаки. Нездатність побачити помилки й веде до того, що потенційний нарцисизм та егоцентризм безконтрольно ростуть.

Брак фаховості серед виборців теж непокоїть, але це було б не настільки тривожно, якби люди мали принаймні якесь уявлення про те, наскільки їхні громадянські знання недосконалі. Якби вони це розуміли, то могли б виправити ситуацію. Але ефект Даннінґа—Крюґера прогнозує дещо інше. Він передбачає, що деяким виборцям, особливо тим, чиє життя сповнене стресу, може подобатися те, що вони чують від Трампа, але знання їхні недостатні для того, щоб закликати його до відповідальності за серйозні промахи.[148]

Інакше кажучи, справа не в тому, що прихильники Трампа пробачали йому найбільш безглузді заяви, а радше в тому, як каже Даннінґ, що «вони не могли розпізнати його промахи як помилки».

Не дивно, що в 2016-му найбільше підтримки Трамп мав серед людей із невисоким рівнем освіти. «Я обожнюю погано освічених», — вигукнув Трамп після перемоги в Неваді, і ця любов була, очевидно, взаємною.[149] Американці, які вірять у те, що тіньові сили руйнують їхні життя, а будь-які ознаки інтелектуальної спроможності в національного лідера є підозрілою характеристикою, знайшли в Трампові для себе вождя. Але звідки люди взяли цю ідею, що політична еліта та її інтелектуальні союзники змовилися проти них?

Частково у звичайних людей виникають такі ідеї, коли вони спостерігають за поведінкою політичної еліти та її союзників. Наприклад, за місяць після того, як Трамп заявив, що фахівці нікому не потрібні, один із провідних радників Барака Обами з питань міжнародної політики підтвердив підозри, що живлять напади на участь фахівців у національній політиці. Описуючи тиск адміністрації Обами на Конгрес і громадськість через угоду з Іраном щодо програми ядерної зброї, заступник радника з питань національної безпеки Бен Родес сказав New York Times, що адміністрація знала, що повинна буде примусити всіх.

Родес давав інтерв’ю журналісту Девіду Семюельсу, в об’єктивності якого теж були сумніви (щодо угоди з Іраном, а також щодо деяких людей, згаданих у статті), коли матеріал вийшов.[150] Проте заяви Родеса були вражаюче недалекими: він гордо назвав дослідницькі центри, експертів і журналістів, які, за його словами, брали участь у тиску адміністрації щодо угоди.

«Ми створили камеру відлуння, — зауважив він, коли я попросив пояснити навалу свіжоспечених експертів, які агітували за угоду. — Вони повторювали те, що ми казали їм говорити».

Коли я спитав, чи лякає його перспектива такої кампанії, що втілюватиметься іншою адміністрацією, Родес відповів, що так. «Ну, я віддав би перевагу тверезому, аргументованому громадському обговоренню, після якого члени Конгресу подумали б і проголосували, — сказав він, стенаючи плечима. — Але це неможливо».[151]

Для урядових чиновників вищого рівня досить характерно стверджувати, що деякі справи, особливо щодо національної безпеки, надто важливі та складні, щоб робити їх предметом обговорень громадськості, яка на них не розуміється. Таємна дипломатія та кампанії із захоплення громадської думки — невід’ємна частина історії будь-якого демократичного уряду, включно зі Сполученими Штатами.

Але те, що казав Родес, — це вже дещо інше і значно небезпечніше для стосунків між фахівцями та політикою. Власне, він хвалився тим, що угоду з Іраном проштовхнули, підім’явши обговорення серед фахівців і скориставшись тим, що нові медіа, а особливо молодші репортери, які зараз головні в національній журналістиці, не надто розуміються на цій справі. «Середній вік журналіста, з яким ми говоримо, 27 років, і єдиний їхній досвід — це те, що вони крутяться в політичних кампаніях, — казав Родес. — Це серйозна трансформація. Вони буквально нічого не знають».

Підтекст слів Родеса зрозумілий. Він не тільки думає, що громадськість надто тупа, аби розібратись у цій справі (це недалеко від правди, але Родес і пальцем не поворухнув, аби зробити її розумнішою), але й усі інші, включно з Конгресом, теж не мають потрібних знань, щоб усе правильно зрозуміти. Для Родеса отруєння дискусії дезінформацією — це була просто необхідність задля вищого блага.

Трамп і Родес кожен по-своєму скористалися невіглаством громадськості задля власних інтересів. Різнилася тільки тактика: Трамп намагався перемогти у виборах 2016 року, мобілізуючи найрозлюченіших і найменш освічених виборців, тоді як Родес зрежисував угоду з Іраном, кидаючи публіці вигадані історії й цілком ігноруючи виборців та тримаючи це все в таємниці.

Обидві ситуації неприйнятні. Багато кого можна звинувачувати в тому, що роль фаховості в житті американців опинилася під загрозою, і ця книжка розкрила немало з цих звинувачень. Самі фахівці, освітяни, журналісти, розважальні медіакорпорації та інші — усі відіграли свою роль. Утім, основну відповідальність за сучасний стан справ має нести лише одна група людей і лише вона може щось змінити. Це громадяни Сполучених Штатів Америки.

Фаховість і демократія: смертельна спіраль

Фаховість та управління взаємозалежні, особливо в умовах демократії. Технологічний та економічний прогрес, що забезпечують добробут населення, вимагають розподілу праці, що, своєю чергою, веде до створення професій. Професіоналізм заохочує фахівців якнайкраще обслуговувати клієнтів, поважати власні межі й вимагати, щоб інші також їх поважали. І все це є частиною обслуговування кінцевого клієнта — самого суспільства.

Диктатури також вимагають, аби фахівці їх обслуговували, але роблять це через погрози та прямі вказівки. Саме тому диктатури менш ефективні та продуктивні, аніж демократії, попри історичні міфи, у які продовжують вірити багато американців — наприклад, про неймовірну ефективність нацистської Німеччини та подібних режимів.[152] В умовах демократії послуги фахівців для громадськості — це частина суспільного договору. Громадяни делегують повноваження ухвалення рішень із цілої низки питань обраним представникам та їхнім фаховим радникам, тоді як експерти, зі свого боку, просять, щоб їхні зусилля були сприйняті достатньо освіченою для аргументованих суджень громадськістю.

Стосунки між фахівцями та громадянами, як і решта стосунків у демократії, базуються на довірі. Коли ця довіра руйнується, фахівці та обивателі вступають у конфлікт. І коли так стається, сама демократія може увійти в смертельну спіраль, що загрожує тим, що країна скотиться або в управління натовпом, або в технократію. Обидва варіанти авторитарні й обидва сьогодні загрожують Сполученим Штатам.

Занепад стосунків між фахівцями та громадянами — це, по суті, дисфункція самої демократії. Жахлива неграмотність американців — як загальна, так і політична — лежить в основі цих проблем. Це ґрунт, із якого проростають і квітнуть решта дисфункцій, і вибори 2016 року — просто нещодавній вияв цієї проблеми. Як писав Деніел Лібіт, політичні експерти відгукувалися про президентські перегони 2016-го