Читати книгу - "Проект «Україна». Галерея національних героїв"

в 1832 році на навчання до Петербурга, до «живописних справ цехового майстра» В. Ширяєва. До того, як потрапити в столицю, Шевченко якийсь час жив у Вільно разом зі своїм господарем, ад’ютантом литовського військового губернатора. Деякі дослідники вважають, що після цього він встиг побувати й у Варшаві, де навчався азам живопису у Жана Батіста Лампі-молодшого або у Яна Рустема. Цей період життя Шевченка – один з найзагадковіших, оскільки ні спогадів, ні свідчень про те, що відбувалося з ним протягом трьох років до появи в Петербурзі, немає.

У Петербурзі Тарас разом з учнями В. Ширяєва брав участь у розписах міських театрів. Незабаром після приїзду він подружився з учнем Академії мистецтв І. Сошенком. Ця людина дуже допомогла художнику-початківцю, познайомивши його з Є. Гребінкою і конференц-секретарем Академії мистецтв В. Григоровичем, з дозволу якого Шевченко почав відвідувати малювальні класи Товариства заохочення художників. 21 травня 1838 року Тарас був зарахований учнем Академії мистецтв. Він починає навчатися під керівництвом чудового художника Карла Брюллова – «Карла Великого», як називали його не тільки студенти, але і колеги. Шевченка ж в академії почали називати російським Рембрандтом, за існуючим тоді звичаєм давати найобдарованішим учням імена геніальних художників, з манерою яких роботи цих учнів мали найбільшу схожість. Один з улюблених студентів Брюллова, в живописі Шевченко досяг чималих успіхів – за картини «Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці» (1840), «Циганка-ворожка» (1841), «Катерина» (1842) він був нагороджений срібними медалями. Успішно працював він і в жанрі портрета (портрети М. Луніна, А. Лагоди та ін., автопортрети). В цей саме час прокинувся і поетичний талант Тарас а.

* * *

Шевченко почав писати, ще будучи кріпосним, – за його власними свідченням, в 1837 році. З перших поетичних проб відомими стали балада «Причинна» і «Чого мені тяжко, чого мені нудно…». Декілька своїх творів у 1838 році Шевченко віддав Є. Гребінці для публікації в українському альманаху «Ластівка». Але ще до виходу «Ластівки» (1841) 18 квітня 1840 року побачила світ перша, тоді зовсім невелика за об’ємом, збірка віршів Тараса Шевченка – «Кобзар». Традиційно вважається, що вихід «Кобзаря» – це подія в історії української літератури, за значущістю якій практично немає рівних. «Поява шевченківського «Кобзаря» в 1840 році в Петербурзі має вважатися епохальною датою в розвитку української літератури, – писав про це І. Франко, – другою після «Енеїди» Котляревського. Ця маленька книжечка відкрила немов нове світло поезії, вирвалася, як джерело чи стої, холодної води, засіяла невідомою досі в українському письменстві ясністю, простотою і поетичною грацією вислову».

Хоча перше видання «Кобзаря» складалося всього лише з восьми віршів («Думи мої, думи мої», «Перебендя», «Катерина», «Тарасова ніч», «Тополя» та ін.), багато хто побачив у них підтвердження того, що в українську літературу прийшов поет великого таланту. Враження, яке справив «Кобзар», посилилося, коли наступного року вийшов найбільший з творів Тараса Шевченка – історична поема «Гайдамаки». Проте далеко не всі зустріли нове творіння поета із захопленням. Один з найвпливовіших критиків того часу В. Бєлінський назвав Шевченка графоманом. «Поема наповнена викрутасами і замашками, властивими всім поганим піїтам… – писав він у рецензії. – Тут добре лаються, п’ють, б’ють, палять, ріжуть, ну зрозуміло, в антрактах кобзар (бо без кобзаря яка вже малоросійська поема!) співає свої натхненні пісні без особливого сенсу, а дівчина плаче, а буря гомонить…» Таким чином, ставлення до літературного таланту поета було неоднозначним. Негативну оцінку його творчості давав і російський поет А. Фет.

Проте були у таланту Шевченка і поклонники. Один із них – поет і перекладач В. Жуковський, якому на знак особливої прихильності і глибокої вдячності Шевченко присвятив знамениту поему «Катерина». У долі Тараса Шевченка В. Жуковський, так само як і К. Брюллов, зіграв значну роль.

З їх безпосередньою допомогою молодий Шевченко зміг позбутися від кріпосної залежності. От як писав про це сам поет: «Змовившись заздалегідь з моїм поміщиком, Жуковський просив Брюллова написати з нього портрет, з метою розіграти його в приватній лотереї. Великий Брюллов негайно погодився, і портрет у нього був готовий. Жуковський, за допомогою графа Вієльгорського, влаштував лотерею в 2500 рублів, і цією ціною була куплена моя свобода, 22 квітня 1838 р.».

Вже вільною людиною, студентом Академії мистецтв, автором «Кобзаря», в 1843 році Шевченко приїхав в Україну, здійснивши свою давню мрію. Майже рік він подорожував по містах і селах, відвідував рідних, знайомився з численними представниками української інтелігенції і освіченими поміщиками (М. Максимовичем, П. Кулішем, князем М. Рєпніним і його дочкою – письменницею В. Рєпніною та ін.). У подорожі Шевченко багато малював. Підсумком цієї поїздки став створений ним альбом офортів «Живописна Україна», який художник задумав як періодичне видання. Єдиний випуск цього альбому вийшов у 1844 році в Петербурзі.

У тому самому році Тарас Григорович закінчив Академію мистецтв зі званням «некласного вільного художника» і через деякий час знову виїхав в Україну. Він знову подорожує, відвідуючи Полтаву, Чернігівщину, Київщину й ін. За дорученням Київської археографічної комісії записує народні пісні, малює архітектурні й історичні пам’ятники, портрети і пейзажі. Повернувшись до Петербурга, Шевченко під враженням від подорожі багато пише. З жовтня по грудень 1845 року він переживає надзвичайний творчий підйом, створюючи один твір за іншим – «Єретик», «Сліпий», «Кавказ», «І мертвим, і живим…», «Холодний яр», «Як умру, то поховайте…» («Заповіт») та ін. У 1846 році поет створює балади «Лілея» і «Русалка». Він планує нове видання «Кобзаря», куди повинні були увійти твори 1843—1847 років. Друзі і шанувальники почали збір коштів на видання, проте плани їх не здійснилися, оскільки в 1847 році Шевченко був арештований у справі про Кирило-Мефодіївське братство.

* * *

З групою опозиційно настроєних інтелігентів, з яких і складалося це таємне товариство, Тарас Григорович зійшовся ще в період роботи художником у Тимчасовій комісії з розбору стародавніх актів у Києві. У цьому гуртку схвально сприймалися його «волелюбні поезії», зокрема написана ще в Петербурзі поема «Сон», де в карикатурному вигляді зображався не тільки Микола І, але й імператриця Олександра Федорівна:

Цариця небога

Мов опеньок засушений,

Тонка, довгонога,

Та ще, на лихо, сердешне,

Хита головою.

Так оце-то та богиня!

Деякі біографи вважають, що саме цей твір зіграв фатальну роль у житті Шевченка. При розгромі Кирило-Мефодіївського братства екземпляри тексту поеми разом з іншими його творами були виявлені у багатьох членів організації і представлені імператорові. Автор був покараний Миколою I з усією суворістю тодішніх законів і «за написання обурливих і надзвичайно зухвалих віршів» засуджений до заслання рядовим