Читати книгу - "Лють"

помітити, але я певен, що було саме так.

— А як ви це визначили? — поцікавився Майкл.

— Зріз не рівний, як при відкушуванні. — Патологоанатом клацнув зубами, щоб проілюструвати, і звук луною розлігся в обкладеній кахлем кімнаті. — Більше того, я б очікував побачити серпоподібну форму укусу, бо щелепа людини має вигнуту форму, а не рівну. А якщо подивитися… — Він зібрався був розтулити дівчинці рота, але передумав. — Є певні маркери того, що людині, яка вирізала їй язика, було важко його вхопити. Язик вислизнув, і лезо ковзнуло. Але ваш клієнт був настроєний рішуче. З третьої чи четвертої спроби, але свого він добився.

— Язик був слизький? — запитав Вілл. — Від крові? Чи слини?

— Крові мало бути небагато, бо на ту мить, коли їй відрізали язика, вона була вже мертва. Припускаю, що взятися йому було важко, бо язик дуже маленький. До того ж дорослому чоловіку було б важко засунути пальці їй у рот. Він дуже вузький.

Майкл кивав, але було помітно, що він не слухає Піта. Він не зводив очей з дівчинки, і по його щоці скотилася одна-єдина сльоза. Він на мить відвів погляд, щоб стерти її тильним боком долоні, але вдав, що тре носа.

— Та й те, що язик щез, досить цікаво, — висловив припущення Піт. — В інших випадках він завжди був біля жертви чи у неї. Може, ваш ґвалтівник перейшов на рівень збирання сувенірів?

— Серед серійних убивць це поширене явище, — підтвердив Вілл, намагаючись залучити Майкла до розмови.

Можливо, він занадто швидко повернувся до роботи. Енджі казала, що він любить дітей. Імовірно, йому, так само, як і Віллу, було важко сприймати цю справу через вік дівчинки. Крім того, Баррет була його сусідкою, напевно, зростала в нього на очах. Таке будь-якій людині важко пережити, навіть без відвідин моргу, де бачиш, як дівчинці роблять розтин.

Майкл двічі прокашлявся і нарешті спитав:

— Її зґвалтували?

Піт вагався, і Віллу було цікаво почути його відповідь, а ще побачити, як ця відповідь подіє на Майкла.

— Сліди проникнення, безперечно, є, але важко сказати, за взаємною згодою воно відбулося чи ні. — Піт стенув плечима. — Якби зґвалтування сталося після смерті, не було б слідів травми у піхві, бо зник рефлекс спротиву.

На Майкловому обличчі з’явилася силувана усмішка, яка свідчила про велике невдоволення.

— Ви казали, що вона не була незайманою, — нагадав Вілл. — Може, нам варто з’ясувати, чи був у неї хлопець.

— Я вчора запитав про це у Джини, — втрутився Майкл. — Джина — це моя дружина. — Вілл кивнув, і він продовжив: — Синтія ні з ким не зустрічалася. Вона була дуже хорошою дитиною. У Філа не було з нею жодних неприємностей.

Вілл знав, що батько дівчинки був комівояжером, який на момент убивства перебував на іншому боці країни.

— Коли він повернеться?

— Найпізніше — сьогодні ввечері, — відповів Майкл. — Я хочу піти раніше, щоб побачитися з ним. — Він повернувся лицем до Вілла. — Я вам повідомлю, якщо він знає щось корисне.

Вілл кивнув, бо зрозумів натяк: Майкл хоче поговорити з батьком сам-на-сам. І в душі навіть зрадів, що його позбавили цього тягаря.

— ДНК виявили? — спитав Майкл у Піта.

— Трохи.

— Я занесу зразок нагору, якщо хочете.

— Дякую. — Піт підійшов до стола, що стояв коло дверей, узяв запечатаний паперовий пакет зі зразками, взятими у Синтії Баррет, і передав Майклові.

— Як думаєте, між цими справами і тими, які я показав вам учора, є зв’язок? — звернувся Вілл до Майкла.

Той знову дивився на обличчя Синтії.

— У цьому нема жодних сумнівів, — відповів він. — Тут простежується один стиль.

— Відколи вбили Монро, у вас не було міркувань, хто б міг це скоїти? — спитав Вілл.

Детектив похитав головою.

— Я всю ніч тільки про це й думав. Ніхто на думку не спадає. — Він на секунду замислився, а тоді продовжив: — Напевно, це хтось, хто спостерігав за місцем убивства Монро тоді, коли я там з’явився. Одразу ж по тому я поїхав додому. Ця людина могла вирушити слідом за мною. Господи! — Він приклав руку до лоба. — Він же міг убити Тіма. Мою дружину… — Рука опустилася. — Я вивіз родину з будинку. Їм небезпечно там бути, поки неподалік ходить маніяк.

— Мабуть, це мудре рішення, — кивнув Піт і поклав руку Майклові на передпліччя. — Детективе, мені шкода. Дуже шкода, що з вами таке сталося.

Майкл кивнув, і Вілл побачив, що в очах у нього знову стоять сльози.

— Вона була доброю дитиною, — видушив із себе Майкл. — Ніхто такого не заслуговує, але Синтія… — Він похитав головою. — Ми мусимо його зловити. Я не заспокоюся, поки начальник тюрми не встромить шприц у руку цьому гаду. — Він подивився просто в очі Віллу і повторив: — Я не заспокоюся.

Вілл сперся на машину Майкла Ормвуда й чекав, коли підійде детектив. Він відкинув кришку мобільного телефону й бездумно вдивлявся в екран, бажаючи подзвонити Енджі. Вона щось від нього приховувала. Він знав її досить давно, щоб відчувати, коли вона щось недоговорює. Може, варто було б їй зателефонувати й спитати, чи не згадала вона чогось про Майкла. Енджі працювала з детективом. Їй було відомо про його справи поза роботою. Вона знала більше, ніж сказала йому.

— Холера, — прошепотів Вілл і рвучко закрив телефон.

Який же він дурень. Швидше за все, вона спала з цим чоловіком. Він був саме під її смак: одружений недоступний гівнюк, який просто мусив її використати й покинути.

Вілл вдихнув і довгим зітханням видихнув, відчуваючи, як його накриває хвиля власної дурості. Він переживав через Джона Шеллі, тоді як останнім козлом у її житті був Майкл Ормвуд. Вілл замислився над тим, чи вона досі з ним зустрічається. Коли він минулого дня натрапив на них у холі, вони стояли досить близько одне до одного. Хоча увечері, коли Вілл спитав у Енджі про Ормвуда, вона відгукувалася про нього погано. Якби вона досі спала з ним, то сказала б, Вілл у цьому не сумнівався. А може, й ні. Минуло два роки. Так довго вони з Енджі ще ніколи не жили нарізно, не спілкуючись. Багато чого могло змінитися.

Ні, ніщо й ніколи не змінювалося.

— Холера, — повторив Вілл.

Він поклав руки на дах автомобіля й притисся до них лобом. А що він міг удіяти? Піти до неї й витрусити правду? Вимагати, щоб розповіла, що робила останні два роки?

Вілл рвучко опустив руки й повернувся, бо грюкнули двері. Через паркувальний майданчик до нього йшов Ормвуд.