Читати книгу - "Янтарне скло"

180
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 58 59 60 ... 139
Перейти на сторінку:
таким дивним і приємним, що вона схотіла поділитися ним із усім своїм народом. Отже, вона та її чоловік першими взяли колеса та усвідомили, ким вони є — тобто що вони мулефа, а не травоїдні. Вони дали одне одному імена — це вони вигадали слово «мулефа». Потім вони дали назву колісному дереву, а також усім іншим створінням і рослинам.

— Вони відрізнялися від інших, — промовила Мері.

— Саме так. Їхні діти також стали іншими, адже коли впало ще декілька коліс, вони показали своїм дітям, як використовувати їх. А потім діти достатньо підросли й самі стали створювати сарф, коли ж вони досягли необхідного зросту, щоб стати на колеса, сарф повернувся до них із олією та залишився з ними. Отже, вони побачили, що їм слід саджати більше колісних дерев, бо лише так можна було отримати олію. Проте колеса були такими твердими, що дуже рідко проростали. І тоді перші мулефа побачили, що вони мають робити, щоб допомогти деревам — вони мусили їздити на колесах і в такий спосіб ламати їх, тож відтоді мулефа та колісні дерева завжди існували разом.

Мері спершу зрозуміла приблизно чверть зі сказаного Аталлю, але вона почалаґставити додаткові запитання та зрештою збагнула все. Поступово її володіння мовою мулефа поліпшувалося, утім, що більше вона дізнавалася, то складніше їй ставало: кожне нове відкриття тягло за собою десяток нових запитань, і на всі слід було дістати відповіді.

Проте найбільше вона розпитувала про сарф, адже це поняття було найважливішим. Саме так вона й дійшла думки про дзеркало.

На цю думку її підштовхнуло порівняння сарфу з виблисками на поверхні води. Віддзеркалене світло, як і сяяння моря, було поляризоване, тож не виключено, що коли тіньові частинки поводилися, як хвилі світла, то їх також можна було поділити на групи з неоднаковим зарядом.

— Я не бачу сарф, як ви, — промовила Мері, — але хотіла б зробити з рослинного лаку дзеркало. Гадаю, це допоможе мені побачити сарф.

Аталь була захоплена цією думкою, і вони дістали з води сітку та почали збирати все потрібне Мері. Ніби на знак удачі, сіть принесла три рибинки.

Рослинний лак робили з соку дерева, набагато меншого від колісного. Мулефа вирощували ці дерева спеціально для того, щоб збирати лак. Кип'ятячи сік та розчиняючи його у спирті, котрий вони виробляли з випареного фруктового соку, мулефа одержували речовину, за консистенцією схожу на молоко, а за кольором — на янтар, і використовували її як лак. Вони накладали на поверхню близько двадцяти шарів цього лаку, послідовно досягаючи їх ствердіння за допомогою вогкої ганчірки, і так отримували тверду, блискучу поверхню. Потім вони, як правило, за допомогою різноманітних окисів робили її непрозорою, але іноді залишали такою, якою вона була, і саме це зацікавило Мері: прозорий лак кольору янтарю мав ту саму цікаву властивість, що й ісландський шпат, а саме розщеплював промені світла надвоє, тож коли дивитися крізь нього, все двоїлося.

Мері не зовсім чітко уявляла собі, що вона хоче зробити, лише знала, що коли досить тривалий час займатиметься цією річчю, то зрештою їй усе стане зрозумілим. Вона згадала, як процитувала Лірі вірш поета Кітса і як дівчинка відразу зрозуміла, що коли вона читала алетіометр, таким був стан її розуму — і саме такого стану Мері збиралася досягти.

Тож вона почала з того, що знайшла більш-менш плоский шматок дерева, схожого на сосну, та почала терти його поверхню шматком піщаника (метал тут не годився). Нарешті поверхня дерева стала достатньо гладкою. Саме цим методом користувалися мулефа, і якщо докласти досить зусиль і часу, він давав непогані результати.

Тоді жінка ретельно пояснила мулефа, що хоче зробити та, здобувши дозвіл, разом із Аталлю відвідала гай лакових дерев. Мулефа охоче дали їй дозвіл, але вони були надто зайняті, щоб піти разом із нею. Разом із Аталлю Мері зібрала і смолистий сік, і почався тривалий процес кип'ятіння, розчинення та знову кип'ятіння. Нарешті лак був готовий до використання.

Наносячи лак, мулефа використовували як тампон м'які волокна однієї місцевої рослини. Коли місцевий ремісник розповів Мері, що їй слід робити, вона почала шар за шаром неспішно наносити лак на дерево. Шари були такими тонкими, що вона майже не помічала ефекту від своїх дій, але все одно дотримувалася вказівок, і поступово шар лаку почав набувати товщини. До того часу, коли лак у неї скінчився, вона нанесла й висушила понад сорок шарів — вона збилася з рахунку, — але зрештою отримала поверхню завтовшки принаймні п'ять міліметрів.

Коли підсохнув останній шар, настала черга полірування: Мері цілий день ніжно терла поверхню м'якими круговими рухами, й увечері її руки горіли, а в голові пульсував біль, крім того, вона відчувала, що вже не здатна на фізичну працю.

Тієї ночі вона спала як убита.

Наступного ранку мулефа поїхали працювати в лісочок із дерев, які вони називали вузликовими — треба було перевірити, що пагони ростуть як слід, та зробити все потрібне для того, щоб лозини набули потрібної форми. Вони попросили Мері поїхати з ними — тонкими пальцями вона виконувала роботу такого ґатунку набагато вправніше, ніж мулефа своїми хоботами.

Лише після того, як усе було зроблено та вони повернулися до поселення, Мері почала свій експеримент — або, радше, гру, адже вона не мала чіткого уявлення про те, що робитиме.

Спочатку вона спробувала використовувати шар лаку просто як дзеркало, але через брак посрібленої підкладки їй було видно лише нечітке роздвоєне зображення на тлі поверхні дерева.

Тоді їй спало на думку, що насправді потрібен лак без дерев'яної основи, проте, усвідомивши, що доведеться робити ще один лист, вона відчула, що її руки занили, до того, як можна зробити плоский лист без гладкої підкладки?

Але ж можна просто відрізати шар лаку від дерева! На це також пішов би деякий час, але в Мері принаймні був швейцарський ніж. Вона почала працювати, крайком леза дуже обережно відщеплюючи лак від дерева й намагаючись в жодному разі не пошкрябати лакову поверхню. Зрештою вона видалила більшу частину дерева, залишивши тільки тонкий шар із трісок, що намертво прилипли до твердого лаку.

Мері подумала, що станеться, якщо вона розмочить все це у воді. Чи розм'якне вогкий лак? Вона спитала ремісника і майстер відповів, що лак залишатиметься твердим, хоч що з ним не роби. Але потім він запропонував їй декілька годин потримати лак у рідині, що стояла в нього в кам'яній посудині — за його словами, цей

1 ... 58 59 60 ... 139
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Янтарне скло», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Янтарне скло"