Читати книгу - "Том 11"

Я з нашими говорила (звісно, не від твого лиця, а від свого) про те, що як се ніхто в Києві не поміг Кр[и-винюкові] в обставинах. Папа каже: «Вольно ж ему быть неоткровенным,— попросил бы и дали бы! А впрочем, эта заграница — фантазия, ему в России лучше оставаться». Мама каже: «Ліля одібрала нам всяку можливість помогти К[ривинюкові] матеріального не ловко предлагать йому гроші, коли він щитається в особих відносинах до нашої сім’ї. А впрочем...» Тут далі те саме, чим і папа кончив. Всі знайомі К[ривинюка] рішають за нього, що йому в Росії буде «лучче». Вічна історія «приятельських рад».

Перечитала я ще раз твого листа уважніше і бачу, що гроші не пізно для К[ривинюка] і тепер. Так скажи йому, що вони єсть, і напиши, чи посилать їх, чи К[риви-нюк] сюди приїде. Та прости, що я так багато насорочи-ла, не розібравши одразу діла, але я взагалі безтолкова, а тепер ще й надто. Роботи для «Жизни» сила, бо треба страшну масу книжок і газет перечитувать, а до того бігать за ними по бібліотеках і де тільки можна випрошувать, бо іностр[анпа] література стоїть в Києві чортзна-як, а не можна ж писать «обзори» нашармака. Поки устроїться нормальний etat des choses ], клопоту сила. Все-таки я дуже рада сій роботі (спасибі за повіншування), бо вже от перший її приємний скуток, що можу помогти товаришеві. Да, я помагаю йому для нього, а не для тебе, ну може, ще для себе, для власної приємності, як, властиве, завжди все на світі робиться, n’en de-plafse aux altruistes 2.

He думай, що я через те можу не поїхати з С[ергієм] Костянтиновичем], що грошей не буде, коли тільки буде можна з інших причин, то будуть і гроші, я маю свою комбінацію. Можливо, що мене, власне, робота не пустить, а відказатись від неї сам С[ергій] Костянтинович] не порадив би мені, бо се, значить, знов пустить на вітер свою матеріальну незалежність. Я думаю, що таки

1 Стан справ (франц.) — Ред.

2 Хоч би це й не подобалось альтруїстам (франц.).— Ред.

поїду, хоч би мені прийшлось для сього більше енергії потратити, ніж я потратила її за все своє життя. Нехай навіть се все буде «жертва непотрібна», але я найбільш люблю приносити імеппо такі жертви иа алтар дружби,— в сьому логіки мало, признаю, але що робить, се факт. C’est triste, mais c’est scientifique... 1

«Нема часу, нема часу», а сама просторікую безконечно, дарма що весь стіл завалений, нігде курці клюнути, ще не переглянутими (!!!) книжками і що на цілковите написання статті маю тільки три тижні перед собою!

Бувай здорова і пиши або телеграфіруй скоріше про діло. Ти знаєш, що я завжди хочу помогти своїм товаришам, коли тільки можу, і через те мою поміч не сором приймати. Я певна, що К[ривинюк] поміг би мені теж, якби міг, при всякій приґоді. Кланяйся йому від мене. Тебе цілую міцно. Як матимеш час, то пиши. Я не обіцяю часто писать, бо вже сього місяця більш не виберу часу. Ще раз цілую.

Твоя Леся

Новина. Приїхала Маня з Уссурійського краю. Масу розповідає, та ніколи вже про се писать. Вона тебе цілує.

107. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

31 жовтня 1900 р. Київ 19.Х 1900

Люба Лілія!

Нарешті від тебе лист! Признаться, мені таки було неприємно, що ти мені не відповідала на той мій лист, якось навіть аж трохи вразливо, але вже тепер нічого, розумію, що тобі було не до писання. З тими злополуч-ними 7 р. було діло так, що в остатню хвилину, коли я мала дати їх К[ривишокові] для передачі тобі, то мама взяла їх у мене, кажучи, що вона їх дасть йому сама вкупі з якимись іншими, ще належними тобі від неї, ну, і, значить, не дала, забула, може, захватавшись (вона писала листи, як завжди, до остатньої хвилини), а потім, як то звичайне, не призналась мені в тому. Посилаючи тобі гроші за переклади (я потім зважила, що тобі належить 15 p., а не 10, і так послала), додала від себе

10 р. і сказала мені, що то вона так собі «на всякий случай» посилає їх тобі, а про мій невідданий довг — ні слова. Отже, як бачиш, мама вже не може зробити з сього ніякої історії і ніхто з К[ривишоком] про се не говорив і не говоритиме.

Я,‘ не дождавшись відповіді від тебе, предложила М[ихайлові] В[асильовичу] сама поміч від себе. Він віднісся дуже просто і по-товариськи, сказав, що він ще нічого не рішив, а як рішить їхати за границю, то вдасться до мене, бо Євг. увесь сей академічний рік (а не тільки до календарного нового року) не буде в стані помагати йому. Ти кажеш, щоб я добре роздумалась раніше, ніж предлагать свою поміч. Звіспо, я се зробила ще тоді, як тобі писала. Ти боїшся, коли б я «не пожалувала» про свій поступок. Ти коли-небудь чула, щоб я жалувала про яку-небудь послугу, зроблену комусь із товаришів? Будь певна, що з моєї помочі ніколи не вийде образи для Михайла] В[асильовича]. Можливо, що і мені будуть потрібні гроші сього року, але можеш бути певна, що я їх не буду стягати з М[ихайла] В[асильовича], знайду якусь іншу комбінацію, і він ніколи не буде знати, чи трудно мені було, чи легко помагати йому.

Він у мене ніколи нічого не просив, я визвалась сама і, значить, моє діло виконати своє бажання так чи інакше. Яка ж і де тут може бути образа для М[ихайла] В[асильовича] ? Хоч би мені навіть було трудно помогти йому, я все-таки помогла б. У мене єсть якась аномалія: коли я почуваюся нещасною, я не можу бачити спокійно нещастя інших людей, ну, а я тепер досить нещасна... Впрочім, з подоріжжю М[ихайла] Васильовича] ще не рішено, товариші збивають його з толку, запевняють, що з таким малим знаттям мови не варто їхать, що дарма потратить час і гроші, радять шукать роботи, вчитись по-німецьки, а тоді вже на осінь їхать. Я одна раджу йому їхать тепер.

У ректора він був, і ректор признався, що зробить такий отзив: «Ни в чем не замеч[ателен], кроме лабор[аторных работ]», а після сього навряд щоб кудись прийняли. Оце