Читати книгу - "Ангел пригляду"

— Він і не залишав її. Тому що його тут і не було. Ніколи.

На хвилину запала тиша. Архангели дивились один на одного, темний вогонь палав у їхніх очах.

— Поясни, — зажадав Михаїл.

— Усе просто. Отець зовсім не скидав Люцифера з небес. Він убив його. Знищив, спопелив неймовірною силою свого гніву.

Архістратиг на мить онімів.

— Ти звинувачуєш Бога в убивстві сина?! — оговтавшись, прогримів він.

Брат не злякався, але все ж відступив на крок. Усмішка сповзла з його лику.

— Я констатую факт. Після бунту або повстання — називай як хочеш — ніхто не бачив Люцифера — ні у Сферах, ні на рівнинах.

Михаїл важко дихав, тамуючи гнів.

— З ким же ми уклали угоду? — запитав він, не дивлячись на Гавриїла.

— Цього вже я не знаю, це треба у вас запитати. Найімовірніше, із самими собою.

— Цього не може бути, — тихо промовив Михаїл.

— Ну чому? — лукаво заперечив брат. — Безгрішний тільки Отець Небесний, та ще Папа Римський… — він усміхнувся. — Еrrare angelus est, stultum est in errore perseverare[24]… Це дуже цікавий момент, згадай хоча б Достоєвського. Бога немає — все дозволено. А якщо і диявола немає — що тоді дозволено?

Михаїл не слухав, думав.

Чи правду каже брат, а чи, кепкуючи, намагається ловити в каламутній воді якихось тільки йому відомих риб? Звичайно, він ангел, брехня не в його природі. Але ж і Люцифер до падіння був ангелом, однак нині зветься «отцем брехні». Де весь цей час вештався Гавриїл? У далеких світах? А що за закони в тих світах, може, там усе навпаки, й ангели стають своєю протилежністю? Та що казати про далекі світи, досить пожити на землі, і невдовзі перестанеш відрізняти верх від низу, добро від зла. І чи можна бути впевненим, що Гавриїл не бреше? А якщо бреше, то навіщо? Що ж тепер робити йому, Михаїлові? Він був готовий битися з Люцифером, а якщо не допоможе, вислати проти нього ангельське воїнство. Але якщо сатани немає, якщо зло створене людьми, що з цим робити?

Гавриїл почув його думки.

— Роби те, для чого прийшов, — сказав він.

— Я прийшов установити мир, — похмуро відповів перший ангел.

— Миру тобі не встановити, людство занадто низько впало, — жваво заперечив брат. — Війна триває в душах, а там спокою не домогтися, навіть Отцеві це не вдалося. Отже, судний час настав. Просурми, Михаїле, поклич людство до відповіді. Нехай розпочнеться остання битва.

— Але Звір іще не з’явився, Люцифер не повстав.

— Люцифер не повстане, бо його немає. А Звір уже в кожній людині. І вбити цього звіра важче, ніж дракона з безодні вод. Виконай свій обов’язок, Михаїле! Нехай упадуть стіни цього Єрихона, нехай кожен відповість перед Божим судом.

Михаїл здригнувся. Ось у чому річ! Божий суд! Заледве засурмить сурма архангела, урветься плин часу, повстануть мертві, і Бог судитиме кожного. Багато століть люди й ангели безуспішно шукають Бога, але на свій суд він неодмінно з’явиться, бо Сам це заповів, і воля Його незаперечна, вона вища за все інше у Всесвіті.

Ось на що готовий його брат, щоб повернути Отця… Приректи на загибель створений Ним світ, знищити Його дітей. Бо день Страшного суду тим і страшний, що старий світ скінчиться, й одні підіймуться в солодке забуття Сфер, а інші впадуть у пекельне небуття. А світу не буде і людей теж…

— А якщо Бог не з’явиться?

— Він з’явиться, — твердо відповів Гавриїл. — Така Його воля.

— Але якщо все ж таки ти правий, і Бог пішов, Його немає ні серед нас, ні в інших вимірах…

— Якщо так, його місце посяде наймогутніший з нас — «той, хто як Бог», — усміхнувся Гавриїл. — І опиратися йому не стане ніхто, бо немає ні Отця, ні сатани.

— Схоже, ти спокушаєш мене, — повільно промовив Михаїл.

Гавриїл уже не всміхався.

— Отець убив Люцифера, а потім, гнаний каяттям, зник. Однак залишилися ми, і залишилися відомі нам світи. Хтось мусить підтримувати в них рівновагу, та й саме життя. І якщо ти не відчуваєш у собі сил, цю місію має взяти на себе хтось інший… Який-небудь гідний архангел.

— Тобто ти?

Брат знизав плечима.

— Я не думав стати Богом, але якщо іншого виходу немає…

Михаїл не витримав, зблиснув очима.

— Дурню! — закричав він. — Та хіба Богом стають? Це ж не посада, не звання, це щось невимовне, немислиме…

Гавриїл примружився.

— Ти гадаєш? У мене було багато вільного часу, я ґрунтовно вивчив закони багатьох населених світів. І ось що я тобі скажу. Якщо існує ієрархія, на її чолі має бути хтось вищий. Час від часу ці вищі змінюються, і тоді вся система перебудовується під нового керівника.

— Божевілля, марення! До чого це все?! Як можна порівнювати буття і чиновницьку систему?

— Іноді особистість створює систему, але частіше система сама висуває особистість. А що як Отець, якого ми знаємо і якому поклоняємося, не перший бог у цьому світі і вже поготів не його творець? Ми вважаємо, що Він був завжди, що Він створив світ, а потім уже і нас, і людей, і все інше. Але якщо Його хтось створив? І Він теж, як і ми, був чиїмось Сином? Недарма ж існують міфи про покоління богів, що змінюють один одного… Так, Отець — найсильніший з них, але чи єдиний?

— Єресь!

— Вислухай мене спокійно… Якщо я маю рацію у своїх здогадах, і Отець пішов, а світ досі існує, отже, світ цей виник раніше за Отця. І він потребує нового Бога, бо інакше система не зможе існувати. І якщо ти зараз станеш Богом…

— Замовкни, наказую тобі!

— …Якщо ти станеш Богом, з часом про тебе теж почнуть казати, що саме ти створив цей світ, що ти стояв на початку початків, що ти вічний і нескінченний. Що, погодься, не так уже далеко від істини.

— Ніхто в це не повірить… Усі пам’ятають істинного Бога.

— Хто пам’ятає? Його ніхто не бачив, навіть ми з тобою. Людям байдуже, кого називати Богом, лише б він був незбагненний і страшний. Що ж до ангелів… Тих, у кого виявиться занадто довга пам’ять, можна відправити в небуття. І створити нових, які шануватимуть тебе як отця і творця Всесвіту.

Михаїл мовчав. На його застиглому обличчі не можна було нічого прочитати. Але сам він напружено міркував. Що ж це таке? Виявляється, ангели так само слабкі і так само піддаються спокусам, як найостанніші з людей! Він,